Хто мене знає особисто або читає від матеріалу до матеріалу – той в курсі, що я людина організована. Ця моя риса-вміння проявляється навіть у оформленні моїх мрій та надій на майбутнє.
Мрію не аморфно чи захмарно, а створюю та координую конкретні мрії-плани з найдрібнішими дрібницями та найдетальнішими деталями.
Життя дорослої людини при повному наборі усіх загальноприйнятих благ – сім’я, діти, дім, робота, домашні улюбленці і решта складових дорослого клопоту – лишає мінімум вільного часу на помріяти.
Зараз я часто відкладаю навіть мрії про помріяти на кудись туди, де безтурботна старість. Це там, де я сидітиму на дивані, де консервуватиму компоти з черешень, де гулятиму вечорами в скверику біля дому, де читатиму усе, що збиралася прочитати протягом життя…
Не хочу заморочуватися наперед про малюсеньку пенсію, про старечі хвороби та фізичні слабкості, про недозір, недослух, недопам’ять, і глобально – про можливі війни, біди, апокаліпсиси. Я думаю лише про значний та помітний плюс моїх далекомайбутніх літніх років – про вільний час, який наразі для мене фантастичний та жаданий.
І тут мене осяює: омріяні літні роки обов’язково ж мають включати найнеобхіднішу щасливу складову – моїх онуків. І хоч при їх наявності, бажано у кількості трьох-чотирьох, мої сподівання на вільний час помітно худнуть – впевнена, воно того варте.
З тих самих пір, як стала мамою, хрещеною, тьотею Владою, прив’язалася до дітей віддано і щиро. Навчилася любити, розуміти, жаліти. Пізнала та опанувала науку, як з ними спілкуватися і як справлятися.
І тим не менш, мій чіткий життєвий план не передбачає ще плюс дітей, МНОЮ НАРОДЖЕНИХ.
Мій задум у тому, щоб перевести дух від усього побутово-циклічного років так на двадцять і лише тоді починати хотіти, чекати та вимагати онуків.
За моїми розрахунками та сподіваннями щодо моїх дітей, звання “бабуся” маю отримати десь після 50-ти років.
Є фраза про онуків, яка мені дуже подобається: “якби знали, що онуки – це так здорово, завели б їх раніше дітей”.
Поміркуйте лише, яка це насолода та радість – онуки. Вони – твої, рідні, кровні. Продовження тебе і твого роду. Твоя безмежна любов, твоя гордість. І до того всього, більшою мірою – НЕ твоя відповідальність і НЕ твій клопіт 24/7.
Звісно, я не володію даром бачити майбуття. Але чітко знаю, як хочу, щоб було. Думаю про це сильно-міцно. Вірю, що проектую свою долю.
Якою бабусею я планую бути?
Маю чудесний приклад моїх бабусь та бабусь моїх дітей. Вагон усього, що я почерпнула та перейматиму від них. До того всього додам дещо з власного досвіду онуки, доньки та мами.
Мені має бути 50 або трохи плюс.
Я маю бути комфортно забезпеченою. Мати успішну налагоджену справу, яка даватиме мені можливість лише часткової зайнятості, так би мовити, за власним бажанням, а не за гострої необхідності виживати. Мати солідний та заспокійливий рахунок у надійному місці.
Маю жити окремо від дітей. З коханим чоловіком мого життя, це з тим, що за сумісництвом – батько моїх дітей.
Маю щиро любити обранців своїх дітей. Чи, принаймні, поважати. Бути спокійною за їхні подружні життя.
Бути модерновою літньою дівчиною. З цікавістю та терпимістю сприймати нові віяння. З легкістю опановувати технології нового часу.
Мати ще з десяток татуювань.
Об’подорожувати п’ять континентів.
Мати вигідний пакет медичної страховки. Голлівудську посмішку. Доглянуте обличчя. Спортивну фігуру. Силу духу та енергію життя.
Мати для надійного пересування Volvo універсал. Для мобільного – Smart.
От тепер я готова стати бабусею.
Я б хотіла підтримувати своїх дітей, допомагати, але при цьому не здаватися їм нав’язливою, дратівливою, небажаною.
Я не перейматиму на себе роль ще одного тата чи мами. Я не присвячуватиму життя онукам. Я знайду свою нішу, при якій буде відчутна та помітна моя допомога. Але не пускатиму до себе ні на шию, ні на голову. Діти мають навчитися бути батьками. Це можливо лише при самостійних спробах. Допомагати – важливо. ГІПЕРважливо. Давати перепочинок, можливість побути подружжю удвох. Але перебирати на себе цілодобову відповідальність за дитя та побут – це, на мій погляд, все ж таки ведмежа послуга. Тому, скоріш за все, я матиму свій день чи два (для старших передбачаю місячний канікулярний варіант), коли забиратиму онуків до себе з чоловіком. Виручатиму дітей та кайфуватиму сповна своїми манюньками без нагляду та контролю їхніх батьків.
Буду бабусею, яка балуватиме хорошим одягом, якісними іграшками. Дослухатимуся до бажань онуків та потреб дітей щодо покупок з необхідного списку.
Мрію займатися з онуками усіма можливими та бажаними ними хобі – проживаючи свій третій акт хоча б побічно як перший.
Я обов’язково опаную серф та верхову їзду, гітару та барабани, отримаю розряд зі стрільби, плаватиму в надувному крузі та на пляжному матрасі, ганятиму на електросамокаті, ходитиму в походи, в кіно, на рафтінг, кататимусь на канатній дорозі, американських гірках та лижах, возитиму онуків на море та в Діснейленд, засинатиму з ними під зоряним небом, під шум прибою, вчитиму англійської та рахувати, збиратиму пазли та конструктор, гратиму в принцес та драконів, готуватиму з любов’ю (терпіти не можу кухню – дітям готую з відчуття обов’язку, а от онукам, певна, готуватиму з бажанням), саджатиму дерева в парку та мандарини на підвіконні, заводитиму з ними будь-яку живність – черепах, ящірок, гризунів, кошачих та собачих… Любитиму своїх онуків понад усе, бо це ж діти моїх дітей – це любов у квадраті.
Буду дисциплінувати та виховувати з досвіду прожитих років. Але буду більш терплячою та м’якою, ніж зі своїми дітьми, вже чітко розуміючи, що вони надто швидко ростуть, а доросле життя таке непросте. І тим не менш, я – людина, яка не допускає думки, що дітям дозволено усе. Плекатиму повагу до старших та вдячність близьким.
Буду уважною, турботливою, легкою на підйом.
Буду великим і відданим другом. Захопливим фанатом. Опорою, підтримкою.
Розказуватиму онукам історії з життя їх батьків та прабатьків. Заохочуватиму до дотримання сімейних традицій.
Вигадуватиму казки та оповідки, читатиму книжки, співатиму пісні, декламуватиму вірші та байки, змінюючи голоси під кожного з персонажів, дивитимуся мультики з непідробним інтересом.
Забиратиму зі школи та гуртків з торбою смаколиків.
Вигулюватиму на майданчиках. Не зніматиму з гірок та гойдалок. Просто навчу, як не падати. Пускатиму в калюжі та гладити вуличних собак/котів. Після – переодягатиму у чисте та сухе, митиму руки дезінфікуючим засобом.
Куплятиму морозиво. Варитиму кашу через раз. Робитиму корисні домашні цукерки та прянички. Заготовлюватиму ягідні компоти.
Дозволятиму інколи не лягати допізна і спати досхочу.
Слухатиму їх улюблених виконавців.
Щороку вітатиму з днем народженням першою.
Прививатиму любов до тварин, природи, подорожей, комфортного життя, гідних почуттів.
Пояснюватиму значення та важливість людської доброти, чуйності, порядності, вірності.
Буду любити безумовно, щиро, віддано. Цілуватиму та обійматиму. Вигадаю історію, підтверджену довідкою, що бабусі для життя та здоров’я необхідні обійми та цілунки онуків, як мінімум по одному тричі на день перед і після їжі, і обов’язково перед сном.
І колись спокійно піду, знаючи, що в них усе добре, бо я вклала у них усю свою любов та увесь досвід прожитих років. І що ці красиві молоді люді продовжуватимуть мій вік, мій рід. Зберігатимуть віру та оптимізм. Відчуватимуть мою підтримку та схвалення як їхнього найвідданішого та найсумліннішого янгола-охоронця.
Иллюстрации Henry Hintermeister’
