Головне — знайти справу, що тобі до душі!
Теплого вечора. Сьогодні по завданню #бизнес_promum розповім вам історію про те, як я прийшла в свій бізнес, і що саме мене спонукало взятися за організацію дитячих свят. Історія довга, тож кому цікаво, можете заварити собі чаю, сісти зручненько, закутатись у ковдру… Ну, ви в курсі.
Почалось все трохи раніше, ніж народилися близнюки, але найбільший і найстабільніший розвиток компанія отримала саме з появою в моєму житті моїх сонечок. Але про все по порядку.
Закінчивши перший курс університету, я поїхала до Німеччини за програмою Au-Pair, де з великою любов’ю доглядала за чотирма дітьми в родині. Але так сталося, що повернулась на батьківщину раніше, ніж планувалося. Назад на мій курс мене вже не брали, наближався Новий рік, а я шукала роботу. Дівчині без досвіду та вищої освіти нелегко було щось знайти.
Так потрапила до однієї компанії, яка займалася дитячим дозвіллям, дитячими таборами, а в новорічну пору відправляла Дідів Морозів зі Снігуроньками до чемних діток. Ось однією з цих Снігуроньок мені й випала велика честь стати! Я сама написала сценарій поздоровлення, нам видали жахливі костюми та відправили “в світ”. Відпрацювавши новорічні свята Снігуронькою та пару таборів вожатою, одного разу подумала: «Так я й сама зможу», — і вже наступного дня йшла реєструватися приватним підприємцем!
У свої 18 я стала ФОПом, не маючи майже жодного досвіду за плечима, та з очима, повними ентузіазму й сердцем, повним натхнення, взялася до справи. Підв’язала свого артистичного двоюрідного брата, надрукувала на останні гроші листівки… І стали ми називатись «аніматорами» — таке дике слово на той час лише входило в моду, і культура таким чином вітати діток на день народження в нас тільки зароджувалася. Пам’ятаю, як боляче було дивитись, коли люди викидали тільки-но взяті з наших рук листівки, які ми роздавали під цирком) Але праця дала свої плоди, і в нас з’явилися перші замовлення. Справа пішла.
Справа пішла, але не довго. Незабаром я вийшла заміж, завагітніла та залишила свою діяльність на кілька років. Чесно кажучи, вже й не думала, що повернусь коли-небудь до аніматорства, аж поки не підросли мої дітки. І тут постало питання: «Як вітати?». Незважаючи на те, що за роки моєї відсутності анімація стала більш популярною, з’являлися фірми, дитячі клуби, мого бачення дитячого свята мені ніхто не міг запропонувати. Однотипні герої, клоуни, пірати, однотипні програми й нічого такого, що дійсно сподобалося б моїм синам.
Так з’явилася перша програма «Даша-мандрівниця» за одноіменним мультфільмом, яким на той час захоплювалися мої дворічні близнюки. Потім з’явились «Лунтік», «Спанч Боб», «Тачки», «Супергерої» і моя компанія “VeselkA”. Непомітно це мене настільки захопило, а найголовніше — захопило наших клієнтів, адже ми пропонували людям те, що не могла запропонувати жодна інша фірма. Ми знали, що дивляться діти, які їхні улюблені герої, тож працювалося легко, на куражі та з любов’ю! Пам’ятаю, як скептично тоді до мого захоплення поставилася вся родина, всі думали, що побавлюсь і відпустить. Ситуація змінилась дуже швидко, тому що фірма росла пропорційно усім зусиллям, які я в неї вкладала. І згодом навіть тато, гуляючи десь по магазинах, телефонував мені зі словами: “Я тут таку кльову штуку побачив! Тобі для реквізиту, для ігор! Брати?!” До гри приєдналися всі!
Замовлення випадали найчастіше на вихідні, тож я спокійно, залишаючи близнюків на няньок (у нас їх було вдосталь), могла відпрацювати до п’яти свят на день! У будні, коли діти спали, найчастіше вночі, сиділа над рекламою, самотужки створювала сайти на безкоштовних платформах (до речі, один із них активний і сьогодні), писала програми, вигадувала нові ігри, продумувала костюми. А вдень, гуляючи з близнюками на вулиці, роздавала візитівки усім знайомим і незнайомим перехожим, усім, кого бачила з дитиною за руку, на руках, або під руку.
Дійсно горіла цією справою, а натхнення брала в найдорожчих, наймиліших і найсолодших щічках, що я цілувала кожного разу, повертаючись з наступного замовлення додому. Наразі близнюкам вже по десять років, а таке собі хобі давно переросло в улюблену професію.
Ми й досі слухаємо наших клієнтів, але зараз більше спеціалізуємося на святах для підлітків. Здогадуєтесь чому? Боюся, непомітно настає час для донечки, бо щось я випадаю із сідла. Але це жарти! Сподіваюся, змогла когось надихнути на створення своєї справи, а хтось, можливо, побачив, що декрет — це не обов’язково лише підгузки, каші й сірі будні. Головне — знайти справу, що тобі до душі!
Натхнення вам!
Текст, Фото: Дарья Габих
