Тетяна Саніна, директорка ГО Ресурсний центр для дітей та підлітків “Чародім”, магістр соціології, викладачка авторського курсу «Соціологія дитинства» в НаУКМА, дослідниця неформальних освітніх перспектив, та мати двох дітей – хоумскулерку-дочку та сина, який відвідує альтернативну школу. Як донька стала хоумскулером. Тетяна розповіла Promum.
Ще коли доньці було 3 роки я вирішла, що до школи вона не піде, буде навчатись вдома, тому що школа для мене стала травмуючим досвідом. Ні-ні, поки я вчилась у школі, я була успішною ученицею, активісткою і навіть піонеркою. Але озираючись на своє щоденне буття там – я була налякана такою перспективою для своїх дітей. Тож вирішила – ніякої школи!
Не все так сталося як гадалось
Як тільки я спробувала навчити 5-річну дитину читати чи писати я зрозуміла, що перетворююсь на некерованого монстра, котрий гарчить і тупає ногами. Поводилась я ще гірше ніж моя найгірша вчителька зі школи, бо в школі дітей 30 (чи 40, як поталанить) і завше можна сховатись за чиюсь спину, а моя донька от вона – прямо переді мною. А ще я не могла ніяк зрозуміти чому вона не хоче сісти і прочитати оце простеньке «кі-ві», а намотує кола довкола мене чи чому відмовляється писати палички — я ж бо в її віці уже читала і писала!
А головне – будучи дитиною я робила це з радістю, бо це радувало моїх близьких, а моя донька мене радувати не збиралась.
У неї в 5,5 років були свої інтереси і поступатись вона не планувала. Тож поступити довелось мені: по-перше, відтермінувати початок навчання, а по-друге, замислитись над своїми педагогічними здібностями.
Найкраща вчителька
Незважаючи на те, що я досить успішно викладала в університеті на той момент, але очевидно молодші школярі для мене були занадто великим викликом. І я рада, що незважаючи на моє тверде рішення та завзятість, мені стало клепки відмовитись від викладання самотужки та почати шукати вчительку, котра могла би надихнути мою дитину на навчання. На моє щастя, випадково така диво-вчителька знайшлась в найближчій до нас школі, куди донька відходила всю початкову школу і 5ий клас.
Звісно ж вона не любила писати, а читати почали дуже пізно, в 7 років (для мене, котра в 4,5 уже читала це було внутрішньою трагедію), але як уже почала, то відтягнути від книги було неможливо. Що було би якби я наполягала на читанні в 5,5 – може би вона і навчилась, але навряд би так любила як тепер.
На кінець 4 класу у мене вдома уже була школярка (так-так, школярка в повному розумінні цього слова, у мене, яка планувала категоричний хоумскулинг!), яка не просто читала, писала, рахувала та знала деякі факти з природознавства.
Вона вміла себе організувати, вміла сконцентруватись на виконанні домашнього завдання, відкласти іграшки/книжки на потім і навіть долати невеликі складнощі в навчанні (правда лише невеликі). Цим я завдячую групі подовженого дня: адже саме там вони зграйкою разом сідати за навчання бо групкою легше, ніж самому та ще й вдома, де все відволікає.
П’ятий клас
Я розслабилась, забула свої грандіозні плани на хоумскулерство, аж раптом в двері постукав п’ятий клас… І все пішло шкереберть. Змінилась вчителька, змінилась система навчання. З’явилась велика кількість байдужих вчителів, вчителів, котрі не мали чітких критеріїв оцінки, але оцінювали дітей на власний смак. Багато хто з них підвищував голос, висміював помилки учнів прямо біля дошки перед усім класом, вчив дітей тому, що можна принижувати один одного і ділити на розумних та дурних…
В цей же час донька захопилась кунг-фу та робототехнікою, почала відвідувати театральні гуртоки – одразу два, в планах була гітара, малювання, верхова їзда, вокал… А домашні завдання до того ж ніхто не відміняв. Відповідно моя дитина почала виглядати як вижатий лимон, переконувати мене, що писати власні думки в творі не потрібно, а потрібно так, як буде ПРАВИЛЬНО для вчительки і писати вірші дуже схожі на Тараса Шевченка (бо інших вони схоже і не читали).
Тож після декількох місяців такої біганини і декількох неприємних ексесів із вчителями я посіяла зерна сумніву в думках доньки. Розповіла їй про те, що вона може не ходити до школи і вчитись вдома. Не можу сказати що це викликало у неї захоплення на початку навчального року, адже в школі були подруги і цікаві виступи на шкільній сцені, а також було декілька улюблених вчителів… Однак чим ближче до закінчення навчального року, тим глибшими були калюжі доньчиних сліз, тим більше зранку боліла голова, а під очима з’являлись синці. Та й на терезах вибору стрілочка все більше схилялась до напису «хоумскулинг».
В травні дитина дуже впевнено мені всказала що ми однозначно забираємо документи і вона готова навчатись вдома.
Експеримент
Однак я — мама навчена, пам’ятаєте отим дошкільним навчанням? І розуміла що педагог з мене ну дуже нетерплячий і якщо вона не матиме бажання самостійно вчитись, то я нічого хорошого не вдію. Тож я, незважаючи на її чітке і вимучене школою рішення вчитись самостійно вдома, вдалась до експерименту. Протягом літніх канікули ми разом із нею переконувались чи зможе вона сама склати графік занять і дотиримуватись його, чи зможе самостійно слідкувати за виконанням заданого.
Виявлось що це не так складно, як здавалось і 31 серпня ми урочисто забрали документи зі школи та оформилсь на дистацнійне навчання в Переяслав-Хмельницьку школу-інтернат.
Це була єдина на той момент можливість дистанційної освіти, щоби не відвідувати школу і навіть для здачі контрольних робіт. Відіслали документи і видихнули. У вересні склали детальний графік занять за шкільною програмо та графік додаткових занять. Мушу зазначити, що з гуртками та музикою було найпростіше. А от графік проходження шкільних предметів ми міняли щодва тижні. То нам здавалось що навчання епохами – це дуже вдала ідея і донька не вчила нічого крім Історії, до кінця підручника – з конспектами та презентаціями в PowerPoint. То ми виписували чіткий щоденний графік, в який вдавалось впихнути 4-5 предметів по годині кожний… А ще ми пробували ділити дні – на гуманітарні та природничі… В нашому житті з’явилось місце для експерименту і ми були надзвичайно творчими, аж поки нам не прислали перші контрольні роботи… Далі буде…
