Думки

Діти. Вільнюс. Подорож. Відпочинок. Зайве підкреслити.

“Маша, ну це не Мальдіви і навіть не Єгипет))))”
Так відповіла знайомій на прохання: “розкажи про вашу подорож до Вільнюса”.
Звичайно, це історія про конкретно нашу подорож, з нашими дітьми, в конкретну країну в конкретні строки, але раптом комусь потрібна мотивація, чи просто поштовх, або навіть й мрія…….

image

 

Якщо одним реченням, то це складно, але можливо, а головне, дуже необхідно всім домашнім! Якщо ж вам цікаві всі пікантні і не дуже подробиці, то прошу до прочитання……

 

Why, why you do this?

Я до останнього питала себе: “чи вартуватимуть витрачені зусилля і кошти, такого відпочинку”, навіть коли все було куплено і заброньовано. Питала, навіть, коли вже прилетіли у Вільнюс (пам’ятаєте те жахливе фото в дзеркальних вікнах аеропорту).

Віза. документи. квитки.

Невідїзджена віза – це вам не прострочений талон на метро. Відкривали ми її ще минулого року, коли я вже була вагітною, думали весною та літом кудись поїдемо. Та вже в березні плани накрилися мідним тазом, бо літати не рекомендував лікар. Тож ми покірно стали чекати народження сина.
Ну а далі уявляєте картину: новонароджена дитина, вдома мала бешкетниця, яка там поїздка?, я навіть у страшному сні не могла собі це уявити. Але відкрита, невідкатана річна віза – це ще страшніше(для мене), тож треба було їхати.

Processed with VSCOcam with hb2 preset

Зібравши всю свою безшабасність, ми зробили паспорт Любомиру. За 10 днів і трохи меньше 500 грн, закордонний паспорт маленького громадянина України був у нас. (Документ ми робили в міграційній
службі, колишній ОВІР, документів мінімум: паспорти батьків, свідоцтво і анкета/заява. Оплата на місці. Дупа була тільки з часом роботи “прекрасних дам/не дам”, що працюють там. Бо бачте час роботи і час видачі/подачі – це різні часи!!!)
Далі було відкриття візи для Любомира під наші строки. Це, до речі, виявилось не так складно. Анкета, паспорти+копії , фото, свідоцтво про народження+копії, страховка+копія, документ з банку(про баланс і рух за остані 6 місяців), оплачений готель, та дуже дивні, як на мене, документи написані від руки: план поїздки, та спонсорський лист.

Хвала візовому центру(той що в Гулівері) і всім співробітникам, всі чемні, турботливі і дуже ввічливі. А ще, круто те, що для дітей до 6-ти років подача Литовської візи – абсолютно безкоштовна, навіть термінова. Так що вже за 3-ри дні у наймолодшого з нас була віза!!!Ми купили білети у “прекрасного” МАУ (те що вони стали найгіршою авіакомпанією в світі, мене абсолютно не дивує), підтвердили свій приїзд в готелі.
Ну і стали чекати день “X”

Кожен з цих етапів супроводжувався моїми істериками від “якого х..на ми це робимо” до “ще один день вдома і я втечу”. Отримавши чергової прочуханки від чоловіка, у вигляді розмов на тему: “зберись тряпка, ти ж мати двох дітей” і “не бійся, я з тобою”. Я почала збирати чемодан. Всього ОДИН!

Processed with VSCOcam with f2 preset

Речі.

Чемодан, розміру “М”. В який влізли всі наші речі, косметичні засоби та “все що може раптом знадобитися” (круг для плавання, антисептичне мило, крокси-це з незвичного). Речі для себе і Мірри брали з розрахунку один светр на 2 дні, а Любомиру повний комплект на кожен день. Аптечка: свічки парацетамолу, градусник, соплевідмоктувач, цитрамон, крем веледа, краплі Хюмер (я поганий приклад ідеальної аптечки). Вдягнені ми були в теплі куртки+уггі. Любомир в комбез.

Велобег.

Це найдивніше, що ми коли не будь перевозили з собою. Прийшлося відкрутити колеса, та зняти руль, і навіть взяти з собою плоскогубці (щоб на місці все зібрати докупи). Ми жодного дня не пошкодували про наше рішення, взяти для Мірри транспорт. Навіть в дощ, навіть коли страшенно втомлювалися, Мірра продовжувала гнати на велобегу (треба подив.як правильно відмінювати це слово). Так що гуляли ми довго і продуктивно. Коли ж вона не хотіла їздити, вішали його на шасі візочка.

Processed with VSCOcam with hb1 preset

Дитячий візок+ерго рюкзак.

Ну ясна річ, що без візочка їхати було б неможливо, ми брали свою mima(здоров’я всім її винахідникам), яка ділиться на 2 частини: люлька та шасі. Їхали нею до трапа літака, коли летіли і туди, і назад. Головне, взяти чохол на люльку, бо хлопці, що закидають багаж не надто церемонятся з речами. А в наших прогулянках, вона нас дуже виручала, Любомир практично весь час спав у візочку(чом би не спати, коли постійно трясе) і покупки було куди скласти. Ще ми брали з собою ерго рюкзак stokke, не скажу, що без нього неможливо обійтися, але він дійсно виручав, коли Любомир не спав, а нести його на руках можна максимум 3 хвилини. Інколи малий навіть вирубався в ньому, але це було скоріше винятком, ніж правилом.

Дитяча сумка.

Стандартний набір для походу (памперси, серветки, килимок для переодягання, ковдра, змінний комплект одягу, іграшки, чохол з пустишками). Ми брали її з собою в літак, туди ж засунули ноут. А так вона постійно висіла на візочку, з нею зручно було ходити до кімнати годувань.

imageДитячий рюкзак Мірри.

Тут її іграшки, не знаю навіщо ми то все тарабанили, Мірра один раз гралась пластиліном(вже в готелі), декілька разів брала машинки у вану. А кому були потрібні 2 пазли, мячики, 2 книжки, гра на уважність і ще щось(я вже і не згадаю), не зрозуміло і по цей день! Ще з нами був рожевий кінь, якого Мірра вперто називає єдинорогом, мала з ним спала. Вечорами рятував ноут і закачана Пеппа і мульти зі школи англійської.

Аеропорт.

Привіт сервіс терміналу Д. Це ж треба поставити пункт перевірки багажу та людей біля самісінького входу, так, що коли двері відчинені(а вони відчинені завжди, від кількості людей) тебе зносить вітром навіть коли ви потрапили в будівлю аеропорту і навіть коли пройшли перевірку! Далі реєстрація, благо пріориті обслуговування, з дітьми і візочком. (ми сміялися з Сашею, коли у черзі на паспортному контролі у Вільнюсі, де була величезна черга, хтось кинув нам, так язвительно: “ну каннешна у них дети, канешна они без очереди”, я кажу Саші, ну “канешна” спеціально народили, щоб в черзі на паспортному не стояти)

Далі перевірка на безпеку, тут головне пам’ятайте, що все одно прийдеться діставати маленького з візочка і пройти через ворота, а візочок треба покласти на стрічку. Тому раджу, або не класти маленького до перевірки, або(якщо масік заснув) класти його в конверт чи загорнути в ковдру, в якій ви швидко візьмете дитину на руки і не розбудите. Наш варіант був перший, Любомир був в ерго рюкзаку, та і його прийшлось знімати. Вже після проходження перевірки на безпеку ми поклали втомленого Любомира до візочка.  Паспортний контроль трохи здивував і розсмішив, причому і туди і назад, і в Україні і у Вільнюсі. Якщо у вас є документи дитини(такої зо спить у візочку) то можна вивести будь-яку маленьку дитину, ніхто не попросив, хоча б показати його. Так він спав(лежав на боку і личко не було видно) і митнику було достатньо просто зазирнути у візок та перевірити наявність маленького, а ніяк його особистість. Звичайно якби мене попросили дістати і показати сина (він би прокинувся, плакав) ну попросили хоча б повернути личко. Але прикордонникам було достатньо факту наявності якогось маленького…чи не тупо це?

imageЛітак

В конкретно цій поїздці, летіти було всього 1,20…але (і чому завжди є якесь але, треба його якось позбутися) я так перес…ла(вибачте). Мене надто вразило, що моя маленька донька сидить окремо, в такому великому кріслі! Така маленька, в такому великому. Певно просто вся втома і напруга приготувань до поїздки вирішила виплеснути прямо там, в літаку. Коротше коли сідав літак, мене трясло, як ганчірку на вітрюгані, я вспихлювала так, що жінка на сусідньому кріслі, хотіла раніше вийти, аби не дивитися на це))))) Що до дітей! Любомир, зважаючи на те що летіти 1,20 особливо нічого не зрозумів))))) Похнюпив на зниження. І Мірра пищала, коли літак почав знижуватись, допоміг дядько, який пригостив жувальною гумкою(вода не допомагала), а Любомира спасала мама і пустишка.

Прогулянки. Їжа. Шопінг

Вільнюс схожий на мікс Одеси зі Львовом – за відчуттям міста. Ми жили недалеко від Старого міста, тому гуляли переважно тут. Прокидались, снідали і йшли гуляти. Гарне, чисте, викладене бруківкою, з невисокими будинками і різдвяно-святкове місто зустріло нас абсолютно не зимовою погодою))))) сиро, мокро, але ми гуляли кожного дня(незважаючи на погоду).

Processed with VSCOcam with hb1 preset

Обідали в місті, коли прокидався маленький і знову відправлялися гуляти, коли Любомир хотів спати. Мірра за ці 6 днів, жодного разу не спала вдень(за що ми розплачуємося по сьогодні) але вже як є. Смачно готують тут всюди, від вуличної їжі на ярмарку до пристойного ресторану(в якому на нас дивились дуже дивно…типу: “якого дідька ви тут робите з двома дітьми”)))))
Шопінг в центрі міста – це однозначно GO9, на Гедеміно 9. Одного разу ми поїхали в Акрополіс(велетенський тц з трипрятсот тисячами магазинів, це було тупо, бо Мірра час була в дитячій кімнаті з Сашею, а я мотнулась по магазинам і нічого суттєвого не купила, бо була з візочком в якому сопів син. Тільки хіба що наш обід в книжковому магазині був незвичним. Всюди книжки і смачна піца та салати), тож можна обійтися і GO9 в центрі !)))
Місто сподобалось, та чи приїхали ми б ще? Ну хіба що на день)

 

Тепер повертаючись до питання, яке потріпало мені нерви – “чи варто було їхати?”
Зараз точно скажу, що ТАК, бо попри те, як це складно, зміна картинки і постійної домашньої рутини на просто догляд за малечею, і головне питання – куди піти і що поїсти – це безцінно!

Всім бажаю подорожей! Не бійтеся їхати, всі заморочки в нашій голові….

Mummy_in_the_big_city_2