Про емоційне вигорання. Сповідь
Думки

Про емоційне вигорання. Сповідь

Наш червень-без-тата давно минув, але його наслідки пожинаю і досі. Я втомилась і фізично, та ще більше емоційно. Втомилась від одноманітності, втомилась від того, що ти з дитиною постійно.

Я і у звичайні дні проводжу з Лук’яном майже увесь час, але у звичайні дні ти хоча б можеш розраховувати, що тебе хтось підмінить, хоча б на 15-30 хвилин, які вже є великим подарунком.
Окрім того, на кінець місяця, здається, припав черговий скачок, черговий період кризи. Істерики з будь-якої дрібниці, крики, непослух та інше. І якщо раніше мене вистачало на усе це, то останнім часом просто стало дах зривати.

image2

Я перетворилась з люблячої терпеливої матері в істеричку. Я часто дратувалась, декілька разів підвищувала голос на Лук’яна, пару разів шльопнула по дупі. Мені соромно за це перед сином і перед чоловіком. Я говорила Лук’янові слова, про які дуже жалію.

Пару днів тому була ситуація: я мию посуд, Лук’ян заважає, тягне мене погратись, плаче; поступово плач переростає в істерику. В звичайний день я би залишила посуд і зайнялась з синочком, бо побут для нас завжди на останньому плані. Але тоді я так розлютилась. Я намагалась сховатись від сина за тим миттям. Я намагалась дати собі трошки часу за тим, що робити навіть не люблю; але в той момент для мене це було краще, ніж побути з Лук’яном, бо я втомилась.

Спочатку намагалась зайняти його іграшками, посудом, який мию. Пізніше, коли плач не переставав, я почала ігнорувати його і з холодним лицем продовжувала мити посуд. Цей ігнор, звісно, спричинив шквал бурі Лук’янових емоцій. А далі… Далі мої слова: “Залиш мене у спокої! Відчепись від мене. Інакше я втечу, я піду від тебе і ніколи більше не повернусь“.

Жодна дитина у світі, жодна дитина не має такого чути. Ніколи.

image1

Я тисячу разів розкаялась, просила у сина пробачення. Але слова вже сказані. Вони залишаться у моїй пам’яті і ще довго будуть мене гризти.

Мами, емоційне вигорання – це страшно. Це дуже страшно. Не доводьте себе і своїх дітей до такого, бо малята ні в чому не винні, але страждають від цього вони.

З позавчора на вчора була жахлива ніч, точніше її відсутність. Спочатку я не могла заснути, а коли врешті я готова була погрузитись у світ Морфея (близько 2-ї ночі), Лук’ян вирішив, що виспався. І майже до 5-ї ранку він лазив по мені, капризував. А мене усе це дратувало. Спочатку я намагалась його вкласти, потім робила вигляд, що сплю, ігноруючи те, що він робить, а потім я здалась і просто плакала, ридала. Лук’ян мене обіймав, жалів. Але мені легше не ставало.

На ранок я була холодною до нього, а він до мене. Мені не хотілося його обіймати, а він не тягнувся до мене. Андрій розумів, що ситуація капєц. Але оскільки сам був зайнятий, то завіз мене до моєї мами. Вона трохи погано себе почувала. Але просто перебування там дало мені можливість  перегрузитись.

Вчора я засинала з обіцянкою, що від сьогодні усе буде інакше. Я молилась і просила у Бога дати мені сили, оновити мою любов, оновити мене і мої емоції.

image3
А сьогодні, як я обіцяла собі, все інакше: інакша я, інакший мій настрій, інакші емоції. Любов. Терпіння. Ніжність.
Сьогодні Андрій був сам на прогулянці з Лук’яном. А я чекала з нетерпінням на їх повернення.

Емоційне вигорання в решті-решт наздоганяє багатьох. Важливо визначити проблему, її корінь і скоріше, не затягуючи, шукати вирішення і виходи. І в жодному разі не проходять це наодинці з собою, не лишайтесь сам-на-сам зі своїми емоціями, бо це страшно. Шукайте допомогу, просіть про допомогу.

А якщо ви читаєте мене, і ви не той, хто переживає щось подібне, але знаєте ту, котра проходить через цей біль, що і я, будь ласка, не відвертайтесь, не відрікайтесь від тих “істеричок”, не ігноруйте їх і не засуджуйте. А ще краще допоможіть: посидіть з дитиною, а маму відправте на шопінг, прийдіть у гості і поговоріть з мамою не на мамські теми. Пройдіть через це з нею.