USA family road trip: Міжконтинентальний переліт на восьмому місяці вагітності
Мысли

USA family road trip: Міжконтинентальний переліт на восьмому місяці вагітності

Тетяна Немировська – мама двох синочків, автор м’яких дитячих книжечок ‘Книжканута мама’ та мандрівник-ентузіаст, розповість про велику поїздку в США з двохрічним сином і чоловіком: на машині по центральних штатах, потім осіли в Портленді (Орегон), там народили другу дитину, пожили, пройнялися досвідом життя в штатах. А після пологів була ще велика поїздка по Каліфорніі. Отож, ось перша частина великої сімейної  подорожі – міжконтинентальний переліт. 

IMG_3728

Як нас туди занесло

Все починалося з жарту. Ми дізналися про мою вагітність і хтось ляпнув щось типу “Ой, а давай народимо в Америці?”, за чим пішла логічна відповідь “Ахаха! Ну да, уявляєш скільце це коштуватиме? Не розумію, нащо хтось таке робить…”. За кілька місяців таких жартів ми вже шукали квитки.

Карти лягли. Планети встали

У нас уже була відкрита віза, чоловік саме звільнився і хотів на деякий час зробити перерву. А США не та країна, яку можна побачити за вихіні чи тиждень, як ми зазвичай подорожуємо по Європі, тому якщо вже їхати то на довго. Здавалося, що це чудова можливість непогано розібратися “що воно таке” та Америка. Коли я почала читати про весь цей “родотуризм” у мене мозок закипав від кількості інформаціі, а ще більше від питань без відповіді.

salt_lake_city

Головним питанням було “куди?”

Всі ідуть в Маямі, там ця індустрія добре налагоджена, бігато фірм-посередників і російськомовних співробітників інфраструктури. Окрім моря нас там нічого не приваблювало. На час запланованої поїздки (квітень-липень) там надзвичайно волого і спекотно, не найкращі умови для новонародженого. А фірми-посередники надають купу послуг нульової цінності для нас: перекладач, водій, купівля квитків, пошук квартири і тд.. Забіжу вперед і відмічу, що після повернення я можу сказати, що Маямі таки було б на порядок дешевшим вибором, саме через організованість такої діяльності.

Після розгляду кількох інших альтернатив було обрано Солт Лейк Сіті (штат Юта, центральна частина) – гарний клімат, чисте повітря, в умовах великої концентрації мормонів високий рівень природній пологів.

Ну, ми були б не ми, якби просто взяли квиток з Києва до Солт Лейк Сіті. Чоловік знайшов дуже вигідні квитки з Мадриду, тому ми спочатку планували 4 дні погуляли по Мадриду і лиш тоді полетіти в США. Взагалі це наш звичайний підхід – розбивати один великий переліт на кілька менших: так ще щось можна побачити і трохи перевести дух.

Більше того. Так склалося, що практично наступного дня після того, як були взяті квитки до Солт Лейк Сіті, ми вирішили все таки їхати народжувати в Портленді (штат Орегон, західне узбережжя). Ключовим фактором стало те, що в 2015 Портленд визнали найкращим місцем вСША для попоїсти.

madrid_panorama1

Дорога

Загалом дорога складалася з трьох перельотів: Киів-Мадрид, в Мадриді 4 дні, Мадрид-Атланта і Атланта-Солт Лейк Сіті. Переліт до Мадрида пройшов відносно спокійно, рейс був вечірній, тому Мишко половину польоту проспав. Так як я була на 8му місяці вагітності, МАУ вимагало справку від лікаря з інформацією про строк та стан здоров’я. До речі, компанія Delta (якою ми летіли далі з Мадрида) ніяких справок не просить.

На посадці в Мадриді до Атланти нас чекала неочікувана процедура допиту “що і як, куди і чому”. Нас не реєстрували, натомість жіночка підпенсійного віку з круглими очима і дуже суворим виразом обличчя, забрала наші паспорти і давай розпитувати: “а куди летите? А хто вас там чекає? А чому Портленд? А що ви будете робити з дитиною? А коли назад? А навіщо вам це?”

Наші аргументи, що ми просто любимо подорожувати і така практика в світі є нормальною, її не дуже вражали. Вона приходила, запитувала щось нове і йшла назад, знову приходила, щось запитувала. Допит продовжуувався з годину і навіть я почала сумніватися в адекватності наших задумів.

Паспорти вона нам віддавала зі словами “В Портленд? Народжувати? Без родичів? Вперше за 20 років таке бачу”.

kids-fly-ipad

Міжконтинентального перельоту я відверто кажучи побоювалася: для мене персонально це не страшно, але вагітній, з дворічним сином і чоловіком з хворою спиною, зовсім інша перспектива. Тим не менше. Мишку я намагалася взяти максимум різноманітних розваг: пластилін, наліпки, книжечки, купу машинок. Ну, цього всього звичайно ж вистачило може на годинку. Планшета з мультиками та програмками – на трохи довше. Наш з чоловіком креатив працював на межі можливого. Телевізор в літаку дивитися відмовлявся, так як навушники він не вдягає, та і не так багато мультиків він взагалі готовий дивитися.

Коли він нарешті заснув, хтось з перших рядів, а ми сиділи досить далеко від нього прокоментував: “King Kong is out”.

Далі нас чекала пересадка в Атланті і, головним чином проходження кордону США. Три години чекання в черзі виснажили, але сама розмова з офіцером зайняла буквально 2 хвилини. Ми говорили правду: куди їдемо, де плануємо народжувати. І штамп з піврічною візою уже в паспорті.

Другий переліт був коротшим але відчутно важчим. Попри накопичені втому і стрес, вдалося зберегти спокій і собі і оточуючим, а при посадці стюардеси нас дуже хвалили за відношення з дитиною, чим мене сильно здивували.