Досвідчений вчитель знає, що завдання для дітей та їх складність мають корелювати з дійсним рівнем знань і навичок — «бути трішечки на виріст». А надто складні завдання, до яких дитина навіть не знає як підступитися, фруструють і підривають її самооцінку.
Редакція Promum та педагог Валентина Мержиєвська з’ясовували, як правильно формулювати завдання для дітей.
Які завдання обрати: прості чи складні?
Якщо багато разів пробувати і нічого не вдається, це може спричинити явище вивченої безпомічності — людина взагалі припиняє спроби пошуку рішення. Щоб вийти з такої кризи, необхідно повернутись на кілька рівнів назад до завдань, які учень ще вирішував і пам’ятає, що це вдавалося. Почати з найпростішого і рухатись малесенькими кроками.
Якщо ж завдання, що постають перед учнем, занадто прості, зникає мотивація їх вирішувати — це просто нудно. Завдання завжди має містити в собі невеликий виклик, необхідність вийти за межі відомого, щось дослідити та винайти.
Саме тому задачі, де потрібно просто підставити цифри у відому схему і обчислити результат, не можуть бути розвивальними. Вони тренують лише одну навичку — здатність відтворити послідовність дій за алгоритмом. Але в сучасному світі це вміння дуже поширене: запустити пральну машинку, проїхати в транспорті з пересадкою, рухатись по рівнях в улюбленій комп’ютерній грі.
Підставте або перепишіть
Завдання на послідовне відтворення дій — не надто актуальні серед сучасних дітей.
Навіть охайне списування тексту є більшим викликом, ніж підставляння цифр у формулу. Така робота містить естетичну складову і виклик для дрібної моторики — викласти композицію тексту на аркуші.
Хоча, якщо для учня списування тексту є розвивальним завданням, то для його вчительки таким завданням могла б бути гра джойстиком у PlayStation. Там також задіяна дрібна моторика, але зовсім інакша.
Читайте також: Які псують, а які роблять наших дітей кращими: типи вчителів у школах
Різні дисципліни — різні завдання
Спробуємо простежити розвивальні завдання в різних дисциплінах.
Математика
З огляду розвитку математичних здібностей ані підставляння цифр, ані лічба – не є розвивальними завданнями. У сучасному світі навіть не потрібно вчити математику, щоб підрахувати решту. Для цього є штрихкоди, автоматизована каса і оплата карткою.
Розвивати потрібно не виконання операцій, а вміння бачити закономірності, аналогії, суть явищ. У статті Пола Локхарда «Плач математика» виділено наступні вимоги: ставити завдання на просторову уяву, абстрагування, здатність давати оцінку, виокремлювати головне, вловлювати суть.
Зокрема, мені дуже подобаються задачі без цифр. Такий підхід дозволяє убезпечити дітей від спокуси бездумно робити довільні операції з числами і намагатись вгадати, що від них очікують.
Наприклад: Вранці в кошику були яблука. Впродовж дня всі діти з’їли яблук порівну, а решту яблук порізали в компот. Скільки було яблук вранці?
Відповідь: Щоб дізнатись кількість яблук, потрібно запитати про кількість яблук, що з’їла кожна дитина. А потім помножити їх на кількість дітей та додати ті яблука, що порізали в компот.
Або ще цікаві задачі на приблизне оцінювання. Звичка до приблизної оцінки результату допомагає у вирішенні не лише життєвих завдань, а й оцінки правдоподібності будь-яких розрахунків. Відсіювати абсурдні результати: як то від’ємні відстані чи концентрації понад 100%, «2⅔ землекопа» та інші. Щоб не гаяти часу на точне обчислення виразів тоді, коли в саму формулу закралась помилка.
Наприклад: Скільки грошей потрібно на мандрівку з Києва до Львова автівкою?
Відповідь: Для цього потрібно нагуглити відстань між містами та дізнатись приблизну витрату палива на кілометр. Обчислити необхідний об’єм палива на всю довжину шляху. Дізнатись вартість 1 літра і обчислити вартість усього палива, знову ж таки приблизно.
Природничі науки
У природничих науках дуже важливими є завдання на спостереження дійсності, пошук аналогій, здатність робити узагальнення.
Гуманітарні науки
Ці науки надзвичайно розвивають здатність проемпатувати або персонажу літературного твору, або історичній постаті. І звичайно дають поштовх уяві, фантазії, імпровізації та здатності відійти від звичного канону. Вони допомагають перенести себе в інші обставини чи уявити когось з минулого в сьогоденні. Тому дуже важливо підбирати літературні твори до вивчення так, аби особистий досвід і емоційна зрілість були співмірні їм.
- До якого боку ти пристав би під час Французької революції або ким би міг бути?
- Які зали чи стадіони збирав би Котляревський зараз зі своєю «Енеїдою» — куди там «Камеді-клабу».
- Та й взагалі, якою могла б бути сучасна «Енеїда» — з її відвертими жартами, запальною лайкою і сміливим сатиричним поглядом?
- З яких наших сучасників можна було б списати тих чи інших персонажів?
Як сформувати завдання для дітей: основні правила
- Синхронізувати інтелектуальне пізнання із запитами учнів.
Не відкладати на потім те, що зацікавило вже. Але водночас й не випереджати своїми відповідями їхні запитання. У школі ж часто буває навпаки.
Дитина питає: «Що таке струм?», а їй на це відповідають: «Будеш вчити в сьомому класі — дізнаєшся». Замість того щоб дослідити це питання на тому рівні, який доступний зараз. Або навпаки — записувати тему заняття і визначення понять, з якими життя ніяк не зводило досі.
- Не менш важливо не випереджати емоційного дозрівання.
Це спричиняє різні переживання — від огиди до цинізму, але аж ніяк не співчуття. Спробуйте із семирічними поговорити про поцілунки, почуєте тільки «Бееее! Фуууу!», але вже в 14 років розмова виходить геть інакшою.
Читайте також: Що не так в українських школах із розумінням чоловічих і жіночих ролей
Саме тому в шкільні роки чимало класичних творів з літератури не сприймаються. Діти ще не дійшли до необхідного рівня емоційної зрілості. Більшість творів розраховані на більш старший вік. Але оскільки немає ніяких гарантій того, що хтось читатиме класику після школи, навчальні програми намагаються охопити неможливе і цим тільки дискредитують саму ідею читання.
- Окрім академічних задач є не менш важливі завдання особистісного розвитку. Необхідно створити умови, в яких людина може навчитися:
- приймати рішення;
- набувати досвід з помилок і не боятись їх;
- ставити перед собою вимірні цілі;
- визначати критерії їх досягнення;
- навчитись зосереджуватись;
- не припиняти спроб і шукати різні варіанти поведінки;
- навчитись чути нові ідеї, а не лише підтвердження власних думок;
- пов’язувати нові знання з попереднім досвідом;
- вибудовувати цілісну картину світу.
- Також важливими є психологічні завдання кожного віку.
У молодшій школі необхідно навчитись приймати правила простору, вміти порозумітись з однолітками, відчувати границі — свої та інших людей.
У середній школі вже значно більше завдань на співпрацю, відчуття своєї ролі в проекті, особисту відповідальність.
У старшій школі вже актуальні завдання контролювання емоцій, початок автономії і самостійності, завдання на самовизначення.
Найбільшим викликом для вчителя під час формування завдань, що розвиватимуть учнів, є необхідність самому бути готовим впоратись з цими завданнями. До того ж не лише з академічними, а й з особистісними. Тому справжній вчитель ніколи не виходить з ролі учня і часто ставить розвивальні завдання в першу чергу самому собі.