У повсякденному житті ми звикли називати психосоматикою скарги на соматичні симптоми без видимих на те причин. Але це лише підвид великої і різноманітної групи психосоматичних розладів. Від стресу неможливо відмовитися. Але можна навчитися його контролювати і розуміти, що відбувається з твоїм організмом під час стресової реакції.
Ще Платон та Гіппократ писали у своїх творах, що душевні переживання відбиваються на нашому тілесному благополуччі. Тобто на той факт, що наше тіло реагує на стреси, людство звернуло увагу багато століть тому. Кожен з нас добре знає цей феномен з самого раннього віку. Наприклад, у школі перед контрольною або виходом до дошки у багатьох крутило живіт або починало сильно битися серце. Вивченням психосоматики як окремого напрямку в медицині почали займатися лише в XX столітті.
Види психосоматичних розладів
У першу чергу до психосоматичних розладів належать так звані психосоматичні функціональні синдроми. Ці стани, як правило, виникають на тлі стресу і нервового перенапруження. Вони проявляються у вигляді різних соматичних скарг (наприклад, на болі в серці, голови або живота). Насправді органи людини ніяк не уражені, але в результаті порушень у роботі вегетативної нервової системи у них з’являються неприємні відчуття.
До ще однієї підгрупи психосоматичних розладів відносять психічні розлади. В їхній структурі велику частину займають тілесні відчуття. У найбільш яскравих випадках може навіть тимчасово губитися чутливість або рухова функція кінцівок, пропадати зір.
В окрему групу виділяють так звані класичні психосоматози, тобто захворювання, лікуванням яких займаються вже соматичні лікарі, а не психіатри.
Головним симптомом іпохондрії є страх людини захворіти: на серцево-судинне, онкологічне або будь-яке інше захворювання. Переживаючи, пацієнт постійно прислухається до себе, до свого тіла. І як це зазвичай буває, через деякий час починає помічати дивні або неприємні відчуття в ньому. Наше тіло влаштовано так, що коли ми уважно прислухаємося до його роботи — від серця до відчуттів у великому пальці лівої ноги, — то ми обов’язково починаємо щось відчувати. Найголовнішим завданням у наданні допомоги таким пацієнтам є своєчасне направлення до компетентного психіатра або психотерапевта.
Міфи про психосоматику
Існує безліч різних міфів про психосоматичні розлади. Насамперед, це поширені на просторах інтернету заяви, що певний вид стресу співвідноситься з певним захворюванням. Наприклад, стверджується, що аденоїди у дітей виникають через те, що вони відчувають, що їх не люблять. Ви, мабуть, часто чули, що у того, хто багато злиться, розвиваються захворювання шлунково-кишкового тракту. У того, хто багато сумує, — серцево-судинна патологія. Ці ідеї беруть свій початок з давніх уявлень про зв’язок характеру людини з чотирма циркулюючими в його організмі рідинами (жовч, кров, слиз, чорна жовч). Сучасні дослідження жодним чином не підтверджують подібну теорію. Зв’язок конкретних емоцій і видів стресу з конкретними захворюваннями відсутній.
Таким же міфом є твердження, що «всі хвороби від нервів». Нерідко доводиться чути, що людина захворіла на рак від стресу. Це міф: зв’язку між стресом і раком не існує.
Соціологія психосоматичних розладів
Існує стереотип, згідно з яким жінки більш експресивні в прояві емоцій, а чоловіки переживають усі занепокоєння всередині. У нашій соціальній культурі вираження емоцій жінкою вважається нормальним. Але емоційна поведінка чоловіка вважається чимось неправильним, («чоловіки не плачуть»). Відчуваючи виражений соціальний пресинг, чоловіки схильні придушувати свої емоції, і у них на цьому тлі справді частіше виникають психосоматичні розлади. Але це не означає, що психосоматичні розлади можна вважати виключно чоловічими хворобами. Просто жінки частіше звертаються з емоційними проблемами, а чоловіки частіше приховують емоції.
Депресія: причини і симптоми
Найчастіше з психосоматичними розладами звертаються люди середнього віку, від 25 до 45 років. Вони найбільш активні й більше за інших схильні до хронічного стресу. Але психосоматичні розлади зустрічаються і у дітей, підлітків, а також у осіб похилого віку.
Зазвичай психосоматичні захворювання при тривалому перебігу не трансформуються в більш важкі соматичні хвороби. Умовно кажучи, людина може не боятися, що якщо вона буде багато нервувати, то у неї розвинеться інфаркт міокарда або ішемічна хвороба серця. Звичайно, стрес відіграє роль у появі цих захворювань. Проте набагато значущими факторами є надлишок ваги, рівень холестерину і порушення обміну речовин.
Психосоматичні захворювання небезпечні насамперед тим, що вони серйозно впливають на якість життя. Людина з таким розладом, як правило, повністю сфокусована на своїй проблемі. І чим більше вона перебуває з нею один на один, чим довше не знаходить розуміння і відповідей на питання «що зі мною?», тим більше вона занурюється у власну проблему. Через це страждає її соціальне функціонування. Ми починаємо менше спілкуватися з друзями і близькими. Ми все більше часу витрачаємо на обдумування своєї проблеми, на відвідування лікарів та обстеження. Відсутність розуміння та підтримки може призвести до формування вторинної і досить важкої депресії.
Найгірша порада, яку можна дати людині з психосоматичним розладом, — не нервувати. Ми люди, для нас природно відчувати емоції і переживати з приводу проблем. Навіть більше, порада «не нервувати», навпаки, навіть сприяє розвитку психосоматичного розладу, і ось чому. Згідно з однією з психологічних теорій, люди, схильні до психосоматичного реагування, — це люди, що звикли придушувати і приховувати свої емоції. Як приклад можна навести японську культуру. В ній не заведено яскраво виражати свої емоції. Згідно з дослідженнями, у японців частіше виникають психосоматичні захворювання.
Профілактика психосоматичних розладів
Варто навчитись навичкам психоемоційної гігієни. Кожній людині важливо навчитися розуміти свої почуття, їхні причини, усвідомлювати свої емоції і не боятися їх конструктивно виражати. Важливо не соромитися розмовляти про власні почуття з близькими людьми і просити їхньої підтримки. Якщо емоції виявляються занадто сильними і близькі люди не можуть допомогти — не соромитися звернутися за консультацією до психотерапевта. Важливо навчитися ефективно управляти сильними негативними емоціями і рівнем свого стресу.