Спільноті «Київ дружній до батьків і малюків» виповнився рік. Це фейсбук-спільнота, створена для соціалізації батьків із малюками до трьох років. Засновциця спільноти, Ольга Мірцало розповіила, як за цей рік змінився Київ та скільки ще работи попереду.
Я її створила після того, як стала мамою. Моєму сину зараз два з половиною роки. Початок своєї декретної відпустки я провела в Німеччині у батька дитини, мешкала там перші чотири місяці. Повернення до Києва було шокуючим. Я зіткнулася з проблемою власної соціалізації з маленьким сином.
Особливо це було відчутно в контрасті. У Німеччині вся інфраструктура пристосована для потреб різних груп населення. Тут міста реконструюються та будуються згідно з принципом універсального міста, рівних можливостей для усіх, не важливо, чи ти чоловік, чи жінка, молодий і здоровий, старий і немічний, належиш до маломобільних груп, маєш якісь фізичні або ментальні особливості. Присутність батьків із малюком в публічному просторі не викликає ні в кого запитань. Це норма. Береться за основу розуміння, що після народження дитини батьки продовжують бути особистостями. Ніхто не очікує від мами (тата) в декретній відпустці, що вона (він) «сидітиме» вдома або курсуватиме маршрутом «домівка — парк — магазин — поліклініка — домівка», якщо цього, звичайно, самі не хочуть. Якщо батьки любили ходити на концерти, виставки, у кіно, подорожувати, то після народження дітей вони повинні мати можливість робити все це й далі. Батьки залишаються особистостями з власним життям, а не стають батьками, які цілковито присвятили своє життя потребам дітей. Насправді в цій країні ніхто нічого не вигадує нового — там просто дають можливість дітям бути частиною життя батьків, а не навпаки.
Після повернення до Києва я зіткнулася з тим, що батьків у нашому суспільстві готові бачити в парках, в розважальних центрах, але не в театрах, не в кіно чи музеях, не на виставках. Бо там «особлива» атмосфера, там панує тиша. А тиша й малюки — поняття не завжди сумісні. Я зрозуміла, що Київ — це місто, найбільш пристосоване для молодих, здорових, сильних, неодружених чоловіків. І більше в ньому, в принципі, мало кому є місце. Є намагання його трохи підлаштувати під інші категорії населення, але вони настільки непродумані та неоднозначні, що маломобільним, зокрема батькам із дітьми, дуже важко в ньому перебувати без стресу.
Я це зрозуміла, але не прийняла.
У мене не було жодного бажання випадати зі звичного життя, яким я жила до народження дитини, тож я вирішила діяти. Я вирішила міняти світ навколо себе, щоб залишатися його частиною, але вже в новому статусі — мами. Поговоривши з друзями-батьками і походивши по батьківських спільнотах у соціальних мережах, я не знайшла для себе тої, яка дала б мені можливість активно соціалізуватися — ходити в кафе, відвідувати кіно, музеї, концерти тощо. Отож я вирішила створити свій Київ — дружній до батьків і малюків.
Спільнота «Київ дружній до батьків і малюків» з’явилася в грудні минулого року. Я додавала друзів-батьків, а вони в свою чергу додавали своїх. І так за перші три місяці нас зібралося близько 300 членів, які ділилися інформацією про місця, де раді бачити батьків із малюками до трьох років. Таких закладів, які відповідали б нашому баченню дружності, було мало, і, як правило, власниками були батьки з малюками такого віку. Бо хто, як не активні мама-тато, зрозуміє потреби активних батьків?
Що саме ми шукали? Ми шукали місця, де раді батькам із малюками 0-3 (baby friendly places), а не просто «сімейні ресторани» (family and child friendly), які в нас, як правило, розраховані на дітей «непамперсного» віку.
Ми вимірювали дружність за трьома основними показниками: наявність зручного заїзду для візочка (низького входу, пандуса, ліфту тощо); спеціального місця для зміни дитині підгузка (сповивальний столик у туалеті); місця погодувати дитину (зокрема ГВ). Дитячу кімнату, стільчики для годування й все інше ми розцінювали як bonus. (Усі ці атрибути зручності стають потрібні вже згодом, коли дитина починає сидіти, повзати й гратися). Ці місця ми почали заносити на спеціальну мапу. Так з’явилася мапа місць, дружніх до батьків і малюків
Зараз на мапі близько 150 місць, і ми радіємо, що з кожним днем їх стає більше (якщо ви знаєте про місце, дружнє до батьків із малюками, і його досі немає на нашій мапі, опишіть його в групі, і ми обов’язково занесемо це місце до нашого ресурсу).
Потім троє непосидючих мам вирішили знайти кінотеатр, де можна було б подивитися доросле кіно, але прийти туди з малюками. А коли мама чогось хоче, то знайти тих, хто хоче вам допомогти, не так складно. Звичайно, потрібно, щоб ця людина захотіла піти вам назустріч. І в нашому випадку вийшло саме так.
У «Фейсбуці» ми домовилися про зустріч з Людмилою Горделадзе, директором кінотеатру «Жовтень», і запропонували їй ідею: денні кіносеанси для батьків з малюками. Це була, передусім, бізнес-пропозиція — ми постаралися показати, чому кінотеатру це вигідно й чому цей проект матиме попит серед батьків. У свою чергу, ми від спільноти подарували кінотеатру пеленатори, іграшки для дитячої зони, а згодом, через спонсора, забезпечили вологі серветки та підгузки від японської ТМ Gоо.N, щоб батькам було максимально комфортно під час сеансу.
У результаті в нас вийшла доволі плідна співпраця. Сеанси «Кіно0+» почались у «Жовтні» 15 березня, і на даний момент ми разом провели понад 40 сеансів, які в середньому відвідують до 50 батьків. Якщо взяти до уваги, що це відбувається по вівторках о 10-й ранку, то це дуже гарний результат, і я бажаю кожному кінотеатру такого рівня відвідування ранкових сеансів у будні.
Як це працює? Кожен тиждень «Жовтень» пропонує нам чотири фільми з тих, які є в прокаті, а батьки на сторінці спільноти голосують за фільм, який хочуть подивитися. Наша аудиторія — «декретні» батьки з дітьми до трьох років. З практики — чим менший малюк, тим більше шансів насолодитися фільмом. Коли у залі тьмяніє, малюки, як правило, засинають. Чим старша дитина, тим більше уваги вона потребує.
У такому віці дітей мало хвилює те, що відбувається на екрані. Їм цікаво гратися одне з одним. Тому перед екраном ми влаштовуємо імпровізований дитячий майданчик. Батьки дивляться кіно й мають дітей у полі зору.
Після запуску «Кіно 0+» у «Жовтні», який висвітлили майже всі національні телеканали, спільнота стала «знаменитою», і до нас почали приєднуватися інші батьки, і не тільки з Києва. Деякі захотіли перенести наш досвід у кінотеатри своїх міст, і в них це вийшло. Так, тепер сеанси для батьків із малюками є в Житомирі, Львові та Білій Церкві, а також у київському кінотеатрі «Флоренція».
Власне, після цього проекту я зрозуміла, що це більше, ніж просто спільнота друзів, що наш досвід настільки цікавий, що його можна перенести на будь-яке місто України, де є кінотеатр — було б бажання батьків ходити в кіно.
За рік наша спільнота розрослася до понад п’яти тисяч батьків, об’єднаних навколо ідеї — соціальне життя після народження дитини … ТРИВАЄ! А яким активним воно є — це залежить від нас самих.
За рік ми перенесли досвід кіно на музеї та запустили Культурний Декрет –
Музейні зустрічі для батьків із малюками і провели вже десять екскурсій у Музеї Ханенків, а зараз до нас доєднався й Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського. Ми почали збирати батьків на пікніки, щоб поговорити про наші проекти й проблеми доступності, на екскурсії з малюками, бо хотіли дати мамам, які так багато часу проводять на вулиці, більше ніж просто прогулянку. Зараз, в зимовий період, ми почали тематичні бранчі з малюком, які не тільки соціалізують батьків, але й підтримують заклади, дружні до батьків з малюками. Так ми «голосуємо гривнею» та підтримуємо тих, хто підтримує. І взагалі, ювілейний місяць грудень у нас виявився ДУЖЕ насиченим і ДУЖЕ культурним.
Дев’ять сповивальних столиків знайшли нові домівки у кінотеатрах, музеях і навіть церкві, а три дитячі візочки, подаровані батьками, зараз возять діток у музеї Ханенків. У кінотеатрі «Жовтень» і музеї Ханенків стало зручніше в туалетах тодлерам — там з’явилися підставки для ніг і насадки на туалет. Батьки почали усвідомлювати, що заборона пересування візочком у публічному місці — чи то супермаркет, музей, поліклініка, дитячий садок — це дискримінація за сімейним станом. Вони почали про це говорити, писати в книгах відгуків та діяти. Так, після відмови мамі спільноти потрапити в музей із дитячим візочком “Пінчук Арт Центр” пережив перше в своєму житті батьківське візочкове ралі і навіть дозволив нам проїхати одним поверхом своєї експозиції.
Ми запустили проект Батьківське Таксі0+ — ParentsTaxi0+ — батьківську службу взаємодопомоги для безпечного перевезення дітей (0-3) по місту в авто. Поки немає доступної альтернативної служби таксі, ми запропонували батькам об’єднуватись і допомагати одне одному. У багатьох є машини з дитячими автокріслами й інколи вільний час. У інших машин немає, але є бажання возити дітей безпечно, то чому б не допомогти одне одному?
З ідеї допомогти одне одному й показати приклад батьківської дружності до навколишнього середовища народилась ідея обміну дитячими речами. В Україні мало хто знає, що текстиль посідає друге місце за обсягом сміття після нафтопродуктів. Тому повторне використання одягу, особливо дитячого, як на мене, чудовий приклад батьківської дружності до навколишнього середовища. У всіх нас є речі, з яких діти виросли (іграшками не граються, книги не читають), вони займають місце, віддати їх нікому, продавати — морочити собі голову. Ми запропонували принести їх і обмінятися: віддати все, що не потрібно, і взяти, відповідно, все, що потрібно. Ми почали проект восени і за цей час провели два обміни дитячими речами. Надалі плануємо це робити сезонно, раз у квартал.
Багато це чи мало, успішно чи ні — судити, звичайно, батькам спільноти. Але я точно знаю, що цього всього не було б, якби не було підтримки організаторів, дарувальників та відвідувачів. Саме батьківська підтримка надихає працювати й рухатися далі. Надихає те, що постійні учасники заходів стають приятелями й активно спілкуються за межами акцій спільноти.
Головне — зрозуміти: якщо ми хочемо, щоб щось змінилося, треба стати частиною цих змін. Чим частіше батьки будуть з’являтися в публічних місцях зі своїми малюками, тим скоріше ці місця почнуть мінятися й адаптуватися під їхні потреби. У суспільства забагато труднощів, і чекати, що хтось все кине й буде вирішувати наші батьківські проблеми, не реалістично. Тому про свої проблеми потрібно говорити й робити все, що від вас залежить, — залишати відгуки в ресторанах, де немає зручностей для дітей, телефонувати до КМДА з запитами понизити бордюри, поставити пандус, телефонувати на гарячі лінії «Київпастранс» і вимагати, щоб водії паркувалися ближче до зупинки, щоб ви могли заїхати візочком у громадський транспорт САМІ, без допомоги.
Потрібно мати активну позицію стосовно себе й своїх проблем. Коли людей більше, то робити щось реально корисне набагато легше. Це роблять батьки в спільноті, це може зробити будь-хто за її межами. Змінити місто можна завдяки маленьким крокам. Це тривалий процес, але він матиме успіх, якщо поодинокі крики в пустелі перетворити на організований рух. Тому, шановні батьки, не бійтеся озвучувати ваші ідеї, хоч якими божевільними вони б вам здавалися. Бо саме наші з вами маленькі кроки змінять наше життя.
Текст, фото: Ольга Мирцало
