Кейс «БеркоШко». Чи можливий договір між дітьми та дорослими?
Відносини

Кейс «БеркоШко». Чи можливий договір між дітьми та дорослими?

Дорослі дещо лукавлять, коли йдеться про договір з дітьми. Справжній договір укладається між рівними, або принаймні добровільно — з можливістю вибору або відмови. У випадку відносин між дорослими та дітьми трапляється зовсім по-іншому.

Разом з педагогом Валентиною Мержиєвською розбираємось, що таке договір між дітьми та дорослими та навіщо він потрібен. 

Договір з дітьми: як це працює

Взаємодію і значною мірою спосіб життя формують батьки. Якщо це відбувається без жодних пояснень — це називають авторитаризмом, а якщо з ними та мотивацією — договором. Хоча у дитини зазвичай не має вибору, підписуватися чи ні під цим договором. Батьки виправдовують це тим, що, зрештою, намагаються діяти в інтересах дитини. 

Договір між дітьми і дорослими ніколи не виникає в питаннях, де діти ще безпорадні або які діти вже вміють вирішувати самостійно. Нікому не спаде на думку домовлятись з підлітком про доїдання кашки з тарілочки чи регулярність миття волосся — все, це вже пройдений етап, далі самостійно. Водночас ніхто не домовляється з дітьми садочкового віку про кишенькові гроші чи про найпізніший припустимий час повернення додому — бо це передчасно.

Договір завжди позначає актуальну на даний момент межу самостійності дитини. Це баланс між батьківським бажанням контролювати і усвідомленою необхідністю відпустити.

Саме тому договір з дитиною працює зовсім не так, як договір між дорослими. І краще б його взагалі не називати так, але вже всі звикли.

Договір у «БеркоШко»

У віці близько 12 років у дітей відбувається перехід від дитячого до підліткового усвідомлення себе. Цікаво було проживати цей перехід з ними в «БеркоШко».

Рішення про школу для дитини приймають батьки, а умов навчання в школі має дотримуватися дитина. Батьки і вчителі узгоджують між собою певні зобов’язання, а дитина має відпрацьовувати. У молодшій школі це відбувається непомітно, але коли дитині виповнюється 11–13 років, у ній починає прокидатись природній підлітковий бунт.

Саме тому в 6-му класі «БеркоШко» ми укладали договір саме з учнями. Бо в цьому віці вони вже почуваються достатньо дорослими і цінують відповідне ставлення до них. Зрештою, досі їх ніхто не питав, чи хочуть вони брати в цьому всьому участь. Тому цей час настав. 

Ми склали договір, де було прописано відповідальність сторін. Кожний пункт узгоджували разом з учнями, підправляли формулювання і, зрештою, отримали такий перелік, який влаштував усіх. Виглядав він наступним чином:

«БеркоШко» організовує навчальний процес: 

  • підшукує викладачів; 
  • складає розклад, організовує заміну в разі коригування розкладу;
  • забезпечує проведення і змістовне наповнення занять;
  • сприяє підготовці до атестації в екстернаті;
  • забезпечує необхідне обладнання (крім особистого приладдя учнів); 
  • чистоту в приміщенні; 
  • харчування. 

Також «БеркоШко» може організовувати позанавчальні заходи: екскурсії, спільні розваги, кіноперегляди, вечірки, квести, походи тощо.

Учень/учениця зі свого боку зобов’язується:

  • приходити на заняття без запізнень (особисті справи вирішувати під час перерви);
  • підтримувати на заняттях робочу атмосферу;
  • під час заняття займатись виключно навчальною діяльністю, не заважати колегам своїми діями чи коментарями;
  • у навчальний час гаджети використовувати лише у навчальних цілях;
  • не псувати обладнання, меблі та будівлю «БеркоШко»;
  • виконувати домашні завдання з кожного предмету в достатньому обсязі та відповідної якості. 

Вже навіть на етапі обговорення виник позитивний ефект — учні оцінили, скільки зусиль необхідно докласти, щоб організувати навчання.

Санкції та відповідальність учнів у договорі «БеркоШко»

Наприкінці договору ми прописали санкції за його порушення (забігаючи наперед скажу, що дарма). Ми визначили відповідальність учнів: за кожне вагоме порушення учень отримував «жовту картку». Той, хто встиг назбирати три жовті картки, на один день позбавлявся можливості відвідувати «БеркоШко».

Якщо після цього знову назбираються три жовті картки — то тиждень, якщо ще три картки — то місяць. Але якщо колекціонування жовтих карток продовжується, то ми обговорювали, чи підходить дитині ця школа. 

Санкції в «БеркоШко» все ж скасували 

Впродовж навчання у 6-го класі двоє людей встигли зібрати по три жовті картки і відсидіти вдома по одному навчальному дню. Ніби й не критично, але атмосфера в школі була зіпсована. Замість спільноти, яка зацікавлена у реалізації спільного завдання, утворилось два табори: порушників і наглядачів. Дорослі наглядали за дітьми, діти за дорослими, одні діти за іншими, всі за всіма. Дуже загострились питання несправедливості: чому дітям не можна запізнюватися, а дорослим — можна? Ну то й що, що затори на дорогах? Правила мають діяти для всієї спільноти, а не вибірково, тільки тоді вони справді можуть бути правилами.

Тому наступного року ми скасували санкції, а сам договір з дітьми залишили. Переглянули і уточнили обов’язки сторін і головну мету — навіщо ми всі тут зібрались: заради здобування якісної освіти, із взаємною повагою і задоволенням від процесу.

І відтоді, у разі порушення кимось узгоджених правил чи невиконання своїх зобов’язань, ми нагадуємо про договір: «Ми ж домовлялись, пам’ятаєш?» І цього виявляється досить. Щоразу просто нагадувати про домовленість і мету цієї домовленості. Десять разів, двадцять, сто… Але щоразу вдається відновити умови договору без втрати атмосфери.

У родині також може бути договір з дітьми

Санкції — це лише спрощення завдання. Як і оцінки — це спрощення зворотного зв’язку в школі. Але спрощення — це завжди втрата чогось важливого. Тож якщо стосунки з дітьми важливі, то варто йти довгим шляхом.

На мою думку, подібний принцип має працювати і в родині. Може бути договір з переліком сфер відповідальностей, навіть усний, але немає необхідності встановлювати санкції, бо є ризик зіпсувати стосунки. Зрештою, взаємини в родині не ділові, а особисті. У випадку порушення домовленостей необхідно про них нагадувати щоразу і вимагати усунення наслідків цих порушень.

Покарання може бути ефективним, але…

Взагалі ідея будь-яких покарань (і санкцій у тому числі) працює лише з тими, хто в змозі аналізувати причинно-наслідкові зв’язки. 

«Я зробив так. Мене покарали. Неприємно. Більше так не робитиму».

Але зазвичай все відбувається інакше: 

«Я зробив так. Мене покарали. Неприємно. Вони погані, зробили мені боляче. А я все одно потайки/назло їм (залежно від сміливості) робитиму! Бо хочу!»

Будь-яке покарання може бути ефективним лише за умови роз’яснення причинно-наслідкових зв’язків та варіантів. Вкрай рідко дитина порушує певні домовленості просто заради того, щоб випробувати їх на міцність. Зазвичай вона тамує якусь свою потребу. І щоб запобігти порушенню домовленостей, необхідно цю потребу виявити.

Покарання має бути співмірним провині

Якщо дитина непосидюча на занятті та постійно крутиться, необхідно їй створити умови, за яких вона зможе перед заняттям вдосталь набігатись. Якщо дуже шумна і стягує на себе увагу класу — влаштувати їй виступ чи підкинути книжечку з анекдотами, щоб розказувала на перервах. Водночас варто пояснити, чому така поведінка недоречна на занятті, висвітлюючи переживання інших учасників, які дитина не помічає.

Покарання має бути співмірним провині, а санкції — порушенню. Батьки в емоціях схильні карати більш жорстко, ніж потім готові виконувати. І згодом скасовують чи ослаблюють покарання. А у дитини формується уявлення, що наслідки залежать не від міри її провини, а від настрою того, хто сильніший. Таке уявлення — небезпечне.

Окрім масштабу покарання, у нього має бути своя логіка. Не можна через помилку в одній сфері карати дитину, позбавляючи її чогось в іншій. А це найпоширеніша практика батьків — за невиконання хатніх обов’язків чи за погане навчання карати позбавленням розваг і задоволень. Так, знову ж таки, формується хибний причинно-наслідковий зв’язок. 

Покарання = пояснення 

Більш адекватною є ситуація, коли за незроблену роботу дитина має відробити, за невиконані обіцянки — виконати додаткові побажання. А позбавлення задоволень — це справедливе покарання тільки за те, що сам позбавив іншого задоволення. 

І кожне покарання необхідно супроводжувати поясненням. Бажано вже у спокійному стані. Пояснити, що саме було не так, чому, які емоції у вас це викликає і якими наслідками загрожує в майбутньому (вже не від батьків, а далі в житті).

Покарання навчають дитину лише бути слухняною, а ось пояснення і аналіз цього досвіду — дозволяють їй стати відповідальною.

Вибачення

Часом дитина сама розуміє, що щось втнула і все пішло шкереберть. Але це було не навмисно. Сама фраза: «Я випадково» зазвичай означає: «Я не подумав про наслідки».

Дітям властиво не усвідомлювати свою відповідальність: «Я не винен, воно саме».

Лише дорослі люди вже можуть визнати свою помилку, навіть неумисну, та відшкодувати завдані збитки чи незручності. Таким чином можна повернути повагу чи довіру.

Тому не можна вибачати лише після «вибач-я-випадково». Чемні діти з дитинства знають цю мантру, але вона не дозволяє замислитись і зробити висновки на майбутнє.

Справжнє вибачення має звучати приблизно так: 

«Я розумію, що підвів. Думав, що буде так… а вийшло… Мені шкода, що я тебе засмутив/розізлив/налякав. Цього більше не повториться. Наступного разу я робитиму так…»

Трикрапки необхідно заповнити власними усвідомленнями, справжніми висновками, а не вигаданими виправданнями. Тільки так це стане справжнім вибаченням. І спершу дітям потрібно з цим усвідомленням допомогти.

Є ще один важливий момент. Щодо договору діє відповідне правило, як до навчання загалом: навчити можна лише тому, що вмієш сам. Тож перш ніж вимагати від дитини, варто почати з себе: «А я вмію дотримуватись домовленостей? Не виправдовуватись? Вкладатись у дедлайни? Визнавати і виправляти помилки?». Батьківство — це хороша нагода вчитися разом з дитиною.