Интервью

Аліна Очеретна: “Єдиний мій принцип виховання — безмежна любов до дитини”

Аліна Качаровська (Очеретна) – відомий дизайнер взуття. ЇЇ бренд Kachorovska atelier знають усі шанувальники індивідуального пошиву взуття в України та далеко за її межами. У родині Качаровських взуттям займалася ще бабуся Аліни, ось таке довготривале родинне захоплення. Але моїм бажанням було дізнатися про головне її захоплення – донечку Меланію. Коли я запропонувала Аліні розповісти для Promum про материнство, вона зізналася, що це буде її перше інтерв’ю у ролі мами. Ми зустрілися в передостанній літній день на галявині pop-up саду kGarden, який, до речі, було відкрито до святкування першої річниці Меласі. Але про все по черзі.

Magic і вагітність

Дев’ятий місяць був найважчим, бо вже складно фізично, ти чекаєш пологів, ніби вмовляєш дитину: «Ну давай, сome on». Але сумувати часу не було: на останньому тижні моєї вагітності зателефонував наш орендодавець і сказав: «У нас звільнилося місце під оренду на першому поверсі, маєте бажання туди переїхати?». Взагалі-то ми з Русланом планували відкривати магазин, але гадали так: я народжую, і десь у жовтні, за два-три місяці, почнемо шукати приміщення під магазин. У нас був тільки другий поверх – напівмагазин-напівательє. Орендодавець все ж таки вмовив подивитися. Ми заходимо, і тут відбувається magic – я йду, а у голові одразу картинка, що і як тут буде.

Думаю: ну, в Діора на першому поверсі магазин, а на четвертому ательє. Чому б і нам не зробити тут магазин?

Так, на 39-му тижні моєї вагітності ми підписуємо договір. Я відпрацювала в суботу останній робочий день, у неділю народила… і почався ремонт.
img_3886-14

Про материнство

Коли мене виписували з полового, приїхала уся родина, привезли нас додому і поїхали, а ми залишилися втрьох — я, Мелася і чоловік. Я одразу попередила обох мам: «Будь лаcка, не ображайтеся, але давайте ніхто не буде приїжджати. Це моя дитина, я хочу її відчути. Хочу зрозуміти, що таке мати дитину, як з нею поводитися». До того, як Мелася народилася, у мене був трохи «рожевий погляд» на материнство. Я вважала, що буде так: народжую, проходить акліматизація у дитини, і через місяць ми їдемо у відпустку. Звичайно, після першого тижня я зрозуміла, що нікуди не поїду з дитиною. Якби не було кольок, і вона собі поїла-поспала, – це одна історія. А з коліками взагалі не можна прогнозувати, немає режиму.

Грудне вигодовування

Спочатку молока було небагато, тому що я їла виключно кисломолочний сир, бо нічого окрім цього не встигала готувати. До того ж намагалася витримувати півтори-дві години між годуваннями. Це зараз я вже розумію: годуй у будь-який ситуації. Вона зі мною хвостиком їздила увесь рік, я ніколи не зціджувала молоко. Дала грудь – заспокоїла, вклала спати. Мене запитують: «Як, ти досі годуєш?»

Але ж годувати – це простіше, ніж не годувати. Найближчим часом не планую завершувати годування – поки що мені та доньці так комфортно.

Про фігуру

Після вагітності зрозуміла, навіщо так довго у жінки залишається животик – це природою так придумано, тому що дитинці має бути м’яко, не на кістках же вона повинна лежати. Після пологів я взагалі нічого не робила та швидко відновила фігуру, ну, може, зараз на два кілограми більше важу, ніж до того.

Про няню

Вважаю, що хтось зверху послав нам няню. Тому що все склалося абсолютно незаплановано. Від народження ми вечорами кричали, плакали, нічого не допомагало і так тривало цілий місяць, а потім були коліки до чотирьох місяців. Меланія спала лише у мене на руках, тому я намагалась знайти когось, хто мені допомагав хоча б готувати їсти. Порекомендували Олю, вона телефонує й каже: «Взагалі-то, я ще й няня». Супер!

Тільки-но відкрила двері й побачила її, я зрозуміла: це няня моєї мрії. Перша моя думка: «Як Меласі буде добре у неї спати на грудях, вона така пишна жінка»

Оля одразу ж сказала: «Я не няня, я бабуся. Усе, що я можу дати, – це свою любов». Няня – моя краща подружка. Ми з нею спокійно можемо піти зранку поснідати або ввечері випити капучино, з’їсти панакоти.

Є жінки, які скажуть, що я погана мама, бо я ходжу на роботу й залишаю дитину з нянею. Дотримуюся тієї думки, що для дитини важлива щаслива мама, і якщо для цього потрібна допомога, отже, будемо користуватися послугами няні. Але ще не уявляю, як можу поїхати на п’ять днів без дитини, як залишити її на няню чи на родичів. Не хочу пропускати важливі моменти – вкласти спати, прокинутися вранці разом.

Донька вранці прокидається і зразу до тата – цьомати, обіймати. Вони обожнюють одне одного. Це його маленька принцеса. Хочу все це бачити, щоб дитина була ні бабусиною, ні дідусевою, а нашою з чоловіком.

Безмежна любов

Мій принцип виховання – це безмежна любов до дитини. Та єдина книжка, яку я читала перед пологами, була про родину Марти та Ричарда Стюартів. У них семеро дітей, він лікар-гінеколог, вона – акушерка. У книзі, з першої до останньої сторінки, скрізь, йдеться про любов до дитини. «Ви не переймайтеся, найголовніше – щоб ви любили дитину». І це збігається з моїм внутрішнім відчуттям. Бабусі й дідусі, хрещені батьки, друзі й ми даруємо Меласі частинку своєї любові. Це найцінніше, що ми можемо їй дати.

Дитина — енерджайзер

Нещодавно у відповідь на моє запитання, що почитати про розвиток дітей, подруга каже: «Зараз популярна тема про природний розвиток». Виявляється, я так і розвиваю свою дитину – природно. Мелася в мене енерджайзер – з народження вона не лежала спокійно. Також вона кайфує від спілкування. Вона може підійти и обійняти на вулиці діток, жінок. Коли ми були в Греції, вона весь час намагалася бути в центрі уваги. Донька ще погано ходила, тому вона обповзала всю їдальню, до кожного столика підповзала. Їй треба було, щоб усі посміхались. Нас офіціант запитує: «Вона така завджи?» – «Так», – кажу. – «А скільки ж вона спить на день?» – «Дві години», – «А що ви з нею робите увесь інший час?». Ми з чоловіком тільки посміхнулися.
img_3865-10

Сімейний бізнес

Усе дитинство мене оточували чоботарі. Взуття робилося поруч із нашім будинком, у маленькій майстерні. Я знаю, як смердить клей, скільки сили треба мати, щоб зробити ручну затяжку. І через це, напевно, виробництво взуття для мене сприймається якось природно.

Зараз ми з чоловіком створюємо бізнес не тільки для людей – зручний, комфортний, соціальний. Ми, в першу чергу, робимо його для себе. Щоб і нашій дитині чи дітям в майбутньому теж сподобалось працювати тут.

Донечка вже познайомилась із запахом клею, запахом мого дитинства, коли потрапила на виробництво в півтора місяці. Не знаю, чи вона буде цим займатися, але взуття вже міряє, і нам доводиться його ховати.

У нас немає розподілу робота-сім’я. Ми з чоловіком ведемо бізнес разом, а ще я з 16 років з мамою, як правило, розмовляю про роботу. Нещодавно кажу мамі: «Давай введемо бан – після шостої години і на вихідних про роботу ані слова». Але десь на тридцятій хвилині ми знову починаємо обговорювати робочі питання.

Тобто ми з мамою та чоловіком говоримо про роботу, наша дитина їздить з нами на виставки та в офіс, вона вже дуже тісно вплетена в загальній процес. Також половина сім’ї (вісім чоловік) працює у нас – це насправді сімейний бізнес.

Велика родина

Із самого дитинства до нас приходило багато друзів, знайомих, сусідів. Наш дім – це дім відкритих дверей. Така собі велика італійська родина. Коли я пішла до школи, то дізналася, що, виявляється, люди живуть у квартирах, і в цих квартирах більше нікого немає протягом дня. У нас не було такого, щоб ти міг по телефону тихенько побалакати, постійно хтось був поруч. Якось подружка запросила до себе в гості, а там стерильна тиша. У мене був дисонанс: що можна увесь день робити в такій тиші?

Розповідали, що наша прабабуся була дуже гостинною. Тоді всі жили бідно, це був післявоєнний час, вона варила суп із листя, бо не було що їсти. І при цьому вона завжди останнє викладала на стіл, тому що повинна була пригостити гостя. Напевно, від неї перейшла наша родинна гостинність і тепло – це наші сімейні цінності.

Моя бабуся, яка, власне, почала займатися взуттям, була з багатодітної родини. Їх було шестеро діток, але двоє померли ще маленькими під час війні. Одна з сестер бабусі вже померла, їх залишилося троє, і вони живуть на відстані ста метрів один від одного в приватному комплексі. Вони дуже класні – між ними такий connection. Дідусю 85 років, моїй бабусі 77 років, а найменшій – 71 рік. Вони з’їхалися докупи, щоб їм було веселіше. Жартуємо, що в нас «дом престарелых». Усі живуть неподалік, і сніданок інколи відбувається так: спускається другий поверх, приходить дідусь, забігає мамин рідний брат, і починається гамір. Але, насправді, це круто, коли на Різдво до тебе із сусіднього будинку сходяться всі родичі. Бажаю, щоб моя донька росла в такому ж родинному теплі.
img_3787-1

Тайм-менеджмент

Напевно, так відповідатимуть усі мами, але головне, чому мене навчила дитина, – це максимальної організованості. З особливою ніжністю згадую перші місяці Меласі. Найулюбленіші моменти того часу, коли вона засинала у мене на руках, і я знала, що зараз буде півтори години мого часу. Тут телефон, тут комп’ютер, тут мій улюблений чай із молоком, і можна працювати – відповісти на всі питання, все промоніторити, все проконтролювати.

День народження

Літом ми відзначали 1 рік донечці. Ми поспішали зробити наш pop-up садочок, щоб відсвяткувати там день народження. Їй подарували величезний басейн-батут, були усі родичі та друзі. Це був такий fun.

Я її навчила казати «один рочок». «Мелася, скільки тобі рочків?» – «Один». Десь два тижні вона мене слухала, нічого не відповідала, і тут уранці питаю, а вона піднімає пальчик і каже: «Один». Усе, мама розтанула.

Я зрозуміла, що день народження дитини – набагато крутіше, ніж власний. Власний ти сприймаєш, як звичайний день, інколи, правда, трошки незвичайний. Одного разу, на мій день народження в Мілані, нас з чоловіком пограбували. Ми тільки запаркувалися, вийшли погуляти лише з телефонами й гаманцем, й у нас із машини вкрали валізу з усіма речами. Тоді я на 30 євро купила новий гардероб. Після цього зрозуміла: з п’ятьма білими футболками Н&М і двома сукнями за 5 євро можна прожити тиждень.

Про дитячі майданчики

На п’ятий день після пологів, коли я виїхала у двір з візочком, мене накрила жорстка хвиля смутку. Тому що для дітей та мам навколо нічого немає, виключно сірі бетонні будинки. Ця інфраструктура – гнітюча. Не розумію, чому всі фанати пісочниць. Малеча ж їсть пісок, а він з недопалками та кришками від пляшок, він завжди у роті чи у волоссі дитини. Так, я розумію, що гумові майданчики – це дорого, але вони є скрізь – в Європі, Штатах.

Гойдалки – це для мене взагалі загадка для гри «Виграй свій перший мільйон». Чому на величезному майданчику всього дві гойдалки, коли на них бажають кататися усі?

Ми були на ВДНГ, у парку гойдалок, там цих гойдалок мільйон, вони звичайнісінькі, з дерева, це не так дорого зробити. Ні, у нас треба усе перефарбувати, усе зробити металеве.
img_3939-24

Натхнення і подорожі

Для батьків існують обмеження: ну це ж дитина, краще ми не поїдемо. Мріємо поїхати, наприклад, в Амстердам на два дні. Кажу чоловіку: «Давай не будемо себе обмежувати». З донечкою ми один раз з’їздили у відпустку до Греції та вже двічі злітали в Італію по роботі.

У мене запитують: «А ви як їздили?» – «Ну, удвох і з малою», – «Тобто вас троє?» Я ще, якось, не перераховую.

А взагалі-то у нас робочі подорожі, ми лише раз поїздили Італією. Але навіть із таких робочих поїздок ти привозиш із собою натхнення. Люди, їхнє бачення, як вони вдягаються, як міксують одяг – усе це надихає. Виставки дають такий emotion. Це террабайти інформації, тисяча стендів, на кожному з яких тобі за п’ять хвилин треба вибрати, що сподобалось, що ти використаєш у наступному сезоні, і одразу ж замовити зразок (підошви, підбори, шкіра).

Про мрії

Мріяти було класно років у 18. Мрія має бути повітряною, і вона такою залишається доти, доки ти не починаєш розуміти, як усе влаштовано.

Коли в 16 років ти читаєш у глянцевому журналі про якусь зірку, а в 26 років робиш для цієї людини взуття, то зникає magic. Можливо, мої мрії повернуться, але я зараз уся в роботі.

Зараз у мене не мрії, швидше цілі. Одна з таких – у майбутньому побудувати власну фабрику, таку, щоб вона була для людей.

img_3887-15

Мультики та танці нон-стоп

Нам подобаються свої специфічні мультики. «Маша и Ведмідь» взагалі не зайшов – це мультик, на який вона не звертає увагу. Ми любимо всі українські канали, особливо TV Малятко – киця-кицюня, черепаха ах-ха – це наше best of the best, плюс там багато розвиваючих пісеньок. Мелася обожнює танцювати, повторює за мною, танцює нон-стоп під усе, що чує, будь-то дитяча музика, музикальна іграшка чи кліпи на youtube. Зараз у неї фаворит youtube – Coldplay.

Інста-мами

Я насправді захоплююся мамами, які викладають фото й пишуть про розвиток дитини, буденність, тому що така інформація допомагає багатьом дівчатам і жінкам. Так склалося, що разом зі мною, за останні рік-півтора, багато моїх знайомих народили дітей. Оля Кудінєнко народила, є дівчата, з якими я особисто не знайома, у нас різниця місяць-півтора. Наприклад, Лера Бородіна. Виходить, що всю потрібну мамську інформацію я беру з соціальних мереж – інстаграм чи фейсбук. Зі спеціальних сайтів читаю тільки Promum. Мені дуже подобається контент, насправді, це рідкість. Це єдиний із порталів, що стосується мам, який я можу порекомендувати.

За цей рік, я зрозуміла, що дитина на першому місці. Тому ми з чоловіком намагаємося підлаштуватися під дитину, а далі вже йдуть наші плани та амбіції.

Фотограф Марина Костючок