«Чоловік має працювати, а жінка – сидіти вдома з дітьми», «Чоловік має бути основним годувальником у сім’ї», «Домашньою роботою завжди займається жінка», «Тато завжди зайнятий», «Дітям достатньо мами», «Ніякого бізнесу, дитина – головний твій проект» – частина стереотипів, які можна почути, коли починаєш говорити про мам та татусів, стосунки та сім’ю.
«Промам» розпочинає новий проект «Про пап». За допомогою проекту розповімо про партнерські стосунки батьків, як чоловіки допомагають своїм дружинам під час вагітності, як готуються до народження дитини, підтримують в нових рішеннях.
Запитаємо, як українські тата відносяться до декрету, чи готові вони залишити роботу і зостатися з дитиною вдома, як ставляться до нянь і особистого часу дружини. Розповімо про те, чи повинна жінка бути тільки мамою в декреті або може частину часу присвячувати своїй роботі, бізнесу.
Андрій Оністрат, віце-президент Федерації триатлону України, спортсмен, автор каналу на Youtube «Бегущий банкир», коуч та його дружина Валентина Хамайко, ведуча ранкового шоу «Сніданок. Вихідний» та рубрики «Солодка неділя» на телеканалі «1+1», розповіли «Промам», хто в родині головний, хто готує вечері та сніданки, чому не має бути няні та чому чоловікам варто бути більше вдома, а жінкам – працювати в декреті.
Андрій та Валентина виховують трьох дітей: Соломію (дев’ять років), Михайла (шість років) і Мирославу (чотири роки) і наразі вже чекають на четверту дитину.
Про підтримку і розподіл ролей у родині
Андрій: В сім’ї головний – я. Але це дуже широке, глибоке питання. Якщо взяти суто чоловічу частину – якусь проблематику, пов’язану з роботою, складнощі, факапи – тут роль жінки складно переоцінити. Бо весь негатив потрібно спочатку на себе взяти, увібрати, відфільтрувати і повернути підтримкою. Усі стреси, шоки – це гормони. Вони в крові, і лише силою волі або мозку ти нічого не вдієш. Це надзвичайно складно. Має бути партнерське ставлення жінки до чоловіка, розуміння того, що це необхідно.
Багато чоловіків вважають, що, якщо вони заробляють гроші, то це виключає їхню участь в інших домашніх процесах. Банальний приклад: у нас не заведено, щоб після вечері залишався немитий посуд. Мене ніхто не просить, щоб підвівся і почав прибирати зі столу. Я просто це роблю. Насправді це виховувалося не за один день, а поступово. Це – еволюційний процес.
Про науку бути татом
Андрій: Валя навчила мене бути хорошим татом. Як правило, діти прив’язані до мами – у всьому, що стосується вкладання спати, купання, чищення зубів тощо. А Валя мені спокійно говорила: «Спробуй ще раз».
Наприклад, ти ведеш дитину купатися. А вона каже: «Я хочу з мамою». І тебе «обламали». Пішов, образився. А Валя так сформувала ситуацію, що я не просто сприймаюся як бажаний «заколихувач», а у них навіть іноді виникає конкуренція між собою – кого я вкладатиму.
Кожному віку притаманні свої потреби. Наприклад, у Соломії вони одні, у Михася – інші, у Мирослави – треті. Цій потрібен масаж, тому – масаж і казка, а третій потрібна казка. Усьому цьому мене навчила Валя.
Зі старшими (від першого шлюбу. – Ред.) дітьми були свої нюанси. Наприклад, брав дочку і йшов гуляти вночі, бо вона не спала. Або все прав, бо тоді не було памперсів. 1992 рік, криза, підгузки з марлі… Зараз це має інші прояви. Але, тим не менше, ніколи не «морозився», не вважав, що побутові питання – не мої.
Валентина: Був у нас такий момент, коли Андрій сказав: «Слухай, я втомився. Чому постійно засинаю сам, а ти засинаєш біля дітей?» Я кажу: «Просто вимотуюсь. У мене не вистачає сил, люблю, коли кухня чиста. Бо прокидаюся раніше за всіх, спускаюсь у кухню, і в ній має бути чисто та пахнути свіжістю. Якщо там брудний посуд і застійній неприємний запах, у мене миттєво псується настрій. На весь день, просто падає планка. Ви ж не хочете, щоб у мене зранку був зіпсований настрій?» – «Ні, не хочемо». – «Треба знайти якісь варіанти. Які є варіанти?». Я: «Дивись, у мене така схема. Дітей потрібно вкласти. Я вкладаю дітей і ставлю собі таймер, щоб прокинутись через годину, якщо раптом з ними засну. Спускаюся вниз, на кухню – це вже десь пів на дванадцяту ночі. Мию посуд. І йду до тебе».
Така була затяжна і дуже некомфортна схема. І тоді ми просто поговорили. Я кажу: «Давай або я мию посуд, а ти вкладаєш дітей, або ти миєш посуд, а я вкладаю дітей. Потрібно якось змінюватися. Щоб і я довго не засиджувалася на кухні, і щоб настрій зранку був гарний, і щоб ми всі спали разом». І тоді Андрій почав пробувати вкладати дітей.
Були моменти, коли вони казали: «Ми не хочемо з тобою, хочемо з мамою». Я пояснювала Андрію: «Ну, це тому, бо вони звикли. Спробуй ще». Ми йшли разом до ванної, а потім я тихенько виходила, залишаючи Андрія з дітьми. Ніхто не помічав, що мене там вже немає, і далі все було спокійно.
Діти були щасливі купатися з татом, бо він паралельно вміє вигадати казку. Не таку класичну, як у мами, а якусь смішну, зовсім незвичну. Он Соломія досі згадує Фруктокаку. У тата фантазія просто лилася, герої були фантастичні.
Був момент, коли Андрій ставив якийсь мультик чи відео на айпаді. Я попросила, щоб він цього не робив, бо це збуджує дітей. Айпади зникли, з’явився голос тата і казка. Це все поступові моменти. Тут потрібно терпіння дружини, бо можна набурмоситися і сказати: «Ти такий поганий, ліг спати о десятій, а я тут до дванадцятої бігаю між спальнями дітей і брудним посудом. Як мене все дістало». А можна спокійно поговорити вдвох – і ситуація вирішується. Якщо чоловік адекватний, проблеми ніякої немає. І діти спокійно засинають.
Про підтримку під час вагітності
Андрій: Розумію, що вагітність – це додаткове навантаження. І намагаюся взяти на себе якомога більше. Бо у нас немає водіїв, нянь, якогось стороннього персоналу, який міг би виконувати певну роботу. Розумію Валіну самовідданість. І, абсолютно логічно, вона мене штовхає на зустрічний процес. Це надзвичайно важливо. Ти не можеш постійно споживати, маєш і віддавати. Із розумінням, що зробив усе можливе.
Валентина: Коли жінка вагітна, вона дуже чутлива. Іноді мені здається, що вона – як мала дитина… І їй надзвичайно важливо у ці моменти казати: «Ти моя розумниця» і цілувати. Якщо ти не відчуваєш себе одинокою у своїй вагітності, якщо тебе обіймуть і скажуть, що все прекрасно, – це вирішує мільйон питань.
Коли ти сильний, в більш нормальному – «не вагітному» – стані, коли гормони стабільніші, голова працює по-іншому.
Про підготовку до народження дитини
Андрій: Тут дуже велика різниця: перша дитина – це одна річ, друга – друга річ. Третя – третя річ, а четверта – четверта. Основне – треба зануритися в процес і дати з цього свого занурення жінці стільки, скільки їй потрібно.
Слід позбавитися синдрому якогось незрозумілого «псевдомисливця». На що він полює і що він приносить? Жінці в цей момент треба розділити цей процес – від початку до кінця. Від радості повідомлення про те, що це є, до моменту, коли вона в пологовому залі. Причому одній потрібно, щоб хтось за руку тримав, а іншій – ні. У кожної своє.
Але в цілому чоловік має бути дуже ніжним, чутливим до цих коливань. У жінки під час вагітності принципово інший гормональний фон. Вона по-іншому пахне, в неї інша на дотик шкіра. Вона по-іншому все сприймає. І до цього треба ставитися з увагою і розумінням. В жодному разі не бути «ображеним» і не заходити в глухий кут.
Валентина: Коли була вагітна першою дитиною, на підготовчих курсах, на які ходила, не розуміла, як тримати дитину, що робити після її народження – в залі були самі лише жінки. І коли в цьому році виступала, будучи вагітною четвертою дитиною, на жіночому форумі в залі було дуже багато пар. Багато чоловіків прийшли з дружинами. Для когось це занудство: «Що там робитиму серед вагітних?». А для жінки це важливо – прийти вдвох, особливо, якщо це перша вагітність. Андрій в мене був досвідчений, у нього вже було двоє дітей. Він знає, як їх тримати на руках.
Не ігноруйте, якщо жінка хоче поїхати з вами на фестиваль вагітних.
Про дивні «вагітні» забаганки
Андрій: Колись ми поїхали на збори, це було під час вагітності Михайлом. Валя хотіла м’яса кожен день. Друга година ночі. І Валя каже: «Так хочу м’яса…» Добре, що це було у п’ятизірковому готелі – я подзвонив, замовив сосисок ще й собі пива. І Валя поїла сосиски, а я випив пива і поїв сосисок. У ліжку, серед подушок. Це було одне з таких бажань. Насправді їх багато, просто це перше, що згадалося.
Валентина: Ну якихось екзотичних бажань у мене не було, як-от полуниці взимку.
Андрій: Так, у Валі ніколи не було образу «хворої» – мовляв, носіться зі мною. Знаю, що можу такий же образ вигадати для чоловіка. Коли дружина вагітна, а я такий весь «бізнесмен-заробітчанин». Образів можна навигадувати дуже багато. Обом. Просто це все потрібно виносити за дужки і мати в голові якесь розуміння, як це тримати в межах.
Валентина: Мені запам’яталося, коли батьки зробили першу за рік банку малосольних огірків, і тато Андрія її приніс. Ми стояли і просто не могли відчепитися від неї – з’їли вдвох півбанки точно. А через пару днів я спускаюся в кухню – Андрій п’є розсіл. І я розумію, що всі симптоми вагітних не тільки у мене, а й у чоловіка.
Коли була вагітна Мирославою, взагалі не могла їсти м’яса. Дуже важко переносила цю вагітність, був постійний токсикоз. Напевно, тоді, у третю вагітність, уваги Андрію діставалося найменше. Я ходила вся розбита, постійно плакала, все було погано. Не знаю, як Андрій це пережив, у нас тоді був важкий момент.
Про токсикоз
Валентина: З моїм організмом відбувалося щось абсолютно незрозуміле, дуже погано трималося все в голові. Пам’ятаю випадок: десь 16–18-й тиждень, мені дали баночку для аналізу. Сказали сходити в туалет, зробити «малу справу» в баночку. Поки дійшла до дверей – забула про це. Приходжу до лікаря, відчиняю двері і розумію, що в руках порожня баночка. Чому? Бо забула і просто сходила в туалет. Заходжу в кабінет – і ридаю там. Такою була вся вагітність: різко піднімалася температура, я не могла їсти м’ясо, рибу – їла лише борщ і салат з капусти. Мені було дуже погано. Конкретних причин не було – просто така вагітність. Досі не можу цього пояснити. Дуже потребувала уваги і підтримки Андрія.
Про складні періоди у стосунках
Валентина: Можливо, у нас тоді був кризовий період. У чоловіка починалися проблеми з банком, він був дуже зосереджений саме на роботі. І я не відчувала підтримки.
Наприклад, пам’ятаю момент, коли поверталася від сестри. Було дуже погано – здавалося, що у літаку втрачу свідомість. І що взагалі потрібно в лікарню: перед цим декілька днів була температура 40 градусів, і я не розуміла, що відбувається. Очікувала, що Андрій мене зустріне. А він – перший раз у житті – каже: «Слухай, у мене тренування. Тебе хтось інший зустріне». І я – теж вперше у житті – сказала «ні». Всередині було дуже боляче, бо розуміла: я – вагітна, мені дуже погано, а Андрієві важливіше його тренування. Зараз розумію, що Андрій був зайнятий емоційно, але трохи іншими питаннями. Ну, так тоді склалося.
Ці кризи має пережити кожна сім’я. І якщо переживає, то стосунки стають ще міцнішими. Бо чоловік і жінка починають краще розуміти одне одного. Тоді не вистачало цього. Але після того у нас було стільки ніжних, довгих, важких розмов, що про це я зараз можу розповідати без сліз. Хоча в такі моменти руйнуються сім’ї. У нас було багато розмов, коли ми вдвох ревіли один перед одним. І ставали ближчими.
Андрій: Я не ревів.
Валентина: Гаразд, не розповідатиму. Чоловікові не варто соромитися своїх емоцій наодинці з жінкою. І не треба соромитись у цьому зізнатися. Бо так люди стають ближчими один до одного. Тоді цього не відчувалося.
Але у нас народилась настільки чутлива, зворушлива дівчинка – Мирославка – яка зараз просто в’ється навколо тата. У деякі моменти кажу: «Слухай, вона маніпулює тобою. Припиняй». А він: «Чого це?» Вона говорить: «Їдь, купи какао». І він, як зайчик, їде, купує какао. Так не можна! Тим більше вона це какао не допиває. Це маніпуляція! Вона, наприклад, їде – і гладить його всю дорогу. Звичайно, коли так погладиш чоловіка 40 хвилин – потім проси, що хочеш. І вона нутром усе це розуміє.
Про секс
Валентина: Важливо, щоб він був.
Андрій: Так. Бо треба цілком усвідомлювати: з настанням вагітності сексу просто буде менше. Потрібно бути до цього готовим. І, можливо, навіть більше шукати можливості для того, щоб його сконструювати. Це можна порівняти з процесом перших стосунків. Коли в сім’ї усталені стосунки, секс стає паралельним процесом, і в ньому немає відчуття свята. А от період вагітності, напевно, стимулює створити таку конструкцію. Треба знову змінювати картинку, бо це не якась стала ситуація (є можливість – лягли в ліжко, і все), а потрібно шукати можливості. Особливо, коли багато дітей. Тому що все навколо заважає.
Про внесок батька у виховання
Андрій: Гендерну особливість ніхто не скасовував. Дівчата хочуть від мене ласки, пестощів, ніжності. Я, вкладаючи або купаючи, даю їм це. Соломія любить, коли я їй лоскочу руку. Мирослава іноді видає такі перли, просто фантастика. Учора підходить, дивиться, потім починає груди мені мацати. Каже: «Тату, ти такий один на світі. Таких хлопців більше не буває». Або місяць тому ми прокинулись, лежу у ліжку, вона щось лазила, нюхала, потім каже: «Тату, від тебе пахне силачем».
На зборах я її вкладаю, і вона гладить мене, гладить, і каже: «Тато, поголися». Встаю – і йду вночі голитися.
Або як з Михайлом: біжу на тренування, син їде поряд. І каже мені: «Слухай, ми на футболі розмовляли. І я знаю більше всього матюків». Я: «Ти вважаєш, що це круто?» Він: «Ну, я найкрутіший». Відповідаю: «Знаєш, синку, це не круто. Тому що матюки, врешті решт, знають усі. Крутіше, коли ти найбільше голів забиваєш. Або більше за всіх підтягуєшся чи віджимаєшся». Із мамою він так поговорити не може, це чоловіча розмова. Так, він у мене щось випрошує, і можу з ним домовитись, що після гарного тренування отримає кока-колу. Куплю йому колу – «Ми про це мамі не скажемо, це буде наш секрет».
Валентина: Це погано, що ви про це мамі не скажете. Так не можна. Ніколи не кажу дітям, що ми це зробимо тихенько і татові не скажемо. Так формується звичка брехати і приховувати щось від чоловіка, від дружини, ще від когось. «Ну, хочеш, – кажу я Михайлу, – ти виростеш, і сам свідомо відмовишся від кока-коли та від шкідливої їжі, як колись відмовився від сосисок. Вони ж тобі зараз не так подобаються, як подобалися раніше?» Погоджується. Тобто цей формат працює краще, ніж «ми з’їмо тихенько і мамі не скажемо. А потім розкажемо всім – і сестрам, і племінникам. І кому завгодно».
Андрій: Але, врешті решт, він намагається бути мужнім, крутим, чоловічним. Свого часу я побачив, як тато виходив з машини і відчиняв мамі двері. Це були «Жигулі». І я так почав робити. Михайло побачив, що я це роблю. І він поспішає подати мамі руку з машини. Так формуються моделі поведінки.
Валентина: І менша вже може сидіти в машині і чекати, коли їй Михайло відкриє двері та подасть руку. А старша може сказати: «Не треба мені, я без тебе можу вийти». Ось вам поведінка двох дівчат. Кажу: «Соломієчко, будь ласка. Чоловікам приємно, це їм потрібно. Ну посидь». Якщо не розповідатиму їй цього, виросте жінка формату «Я сама, відвали. Чого ти до мене причепився? Ти мені потрібен, можливо, раз на два тижні, якщо я захочу». Жінки ж різні бувають. Андрія я навіть просила: «Вкладай, будь ласка, Соломію». Бо у неї є потреба в чоловічій силі, в ніжності. Вона вже формується як дівчина.
Я можу її обійняти як мама. Але відчуваю, що їй потрібні й батькові обійми. В Соломії почала накопичуватись образа. Каже: «Тато мене не чує. Тато обіцяє…» Тато, може, щось сказав, донька закцентувала на цьому увагу, а він – ні. Кажу йому: «Андрію, в такі моменти, якщо ти відчуваєш, що вона щось перепитує, – отже це для неї важливо. Постарайся, щоб воно так і було. Або піди поговори, пообіймайся». І, як тільки вони пообіймаються, у них одразу стосунки змінюються на краще.
Соломія входить у підлітковий вік, і в неї вже бувають такі достатньо гострі моменти, коли батькам потрібно балансувати, як на океанських хвилях. І самим не розгубитись, бо втопляться всі.
Про час, проведений разом
Андрій: Якщо взяти в цілому добу, то разом проводимо 65–70%. Сон теж не можна викреслювати зі спільного часу.
Можу під’їхати вранці, після Валіного ефіру, і ми снідаємо разом. В суботу, неділю. Це такі речі, які об’єднують.
Ми досить часто зідзвонюємося, кажу: «В тебе є хвилинка на каву?» – «Є». Можемо зустрітись. Посеред дня, не плануючи, пообідати разом.
Снідаємо і вечеряємо завжди разом. Якщо казати про сніданок, то готує його, здебільшого, Валя. Інколи я втручаюсь. Може бути, що Валя почала, а я закінчив.
На вечерю можу робити якісь допоміжні речі. Салати різати, ще щось. Але генеральне готування на Валі.
Валентина: Увечері і діти долучаються. Це не проблема. Вони накривають на стіл, ми щось прибрали, вони щось своє доробили. Не може готувати хтось один, а інші сидіти та стукати ложками в очікуванні. Я постійно намагаюсь, щоб вони були в процесі. І тато не має сидіти, підперши голову: «Ну що ви там, скоро? Чому ви мене не гукаєте?»
Андрій: У нас є такий культ – акцентую увагу, що ми разом снідаємо і разом вечеряємо. Не буває такого, як я бачив в одній сім’ї, не буду казати, у кого. Коли няня з айфоном чи айпадом, а дитина дивиться – і тільки рот відкриває.
Валентина: Або книжка читається, а їжа вставляється в рот. У нас взагалі немає такої системи. Діти їдять все. Бо, зізнаюсь, ніколи не готувала спеціально для дітей. Я вважаю, що це перебір.
Андрій: Часто буває: «Хочу таке, як у тата». Або є якісь речі, які комусь із них підходять більше, а комусь – менше. Соломія, наприклад, м’ясоїд. А Михайло має звичку намішати сир і з’їсти половину, а половину – викинути. Я кажу, що в нас є свині, є кури, але це праця.
Валентина: Ми йому просто почали менше накладати. Каже: «А чому мені так мало?» Відповідаю: «З’їси – дам іще. Не хочу потім викидати».
Не хочеш снідати? У мене вже часу немає, поснідаєш у школі. Все. Я труситися і готувати трьом різні сніданки – не буду. Можу приготувати одразу два варіанти. У нас менша намагалася маніпулювати нами всіма. І розповідати, що цей сніданок їй не підходить, і цей не підходить. Пару разів сказали: «Будь ласка – шкуринка чорного хліба, і йдеш у садочок». На другий-третій день все пішло абсолютно нормально. І їсти треба те, що їдять батьки. Тоді діти будуть всеїдні.
Андрій: Валя виховує у дівчат культуру їжі. Вона каже: «Дівчата на ніч таке не їдять… відклади на ранок». Старша донька почала казати, що вона не гімнастка, їй потрібні сили для тенісу. Формат розмови змінився: «Дівчата булки і цукерки ввечері не їдять. Лише до обіду. І трошки!» З іншого боку, Михайло у своїй філософії харчування зовсім інший. Він проактивний альфа-чоловік. Йому постійно хочеться «поганого» – хот-дог, кока-колу. Не можу постійно відмовляти, але якусь свідому гидоту не даю. Наприклад, чупа-чупси чи ці липучі ведмедики. Формуємо культуру харчування, як у нас. Тобто все готується вдома – сири, хліб – Валя пече, коли є можливість.
І діти звикають їсти нормальну їжу, у фастфуди не ходять.
Про дорослішання
Андрій: Переконаний, що чоловіки, здебільшого, вигадують собі, що вони мегазайняті… Їм просто лінь. Це стосується всього – і тренувань, і сімейних зобов’язань. Усе реально буває так, як людина хоче. Не буває такого, що хоче одне, а виходить інше. Буває таке, що декларує одне, а робить інше.
Валентина: Тут потрібна мудрість жінки. Не можна чоловіку фиркати, в лоба казати, що їй щось треба. Потрібно поступово, як до дитини. Дитині ж теж одразу не дають столову ложку.
Андрій: Це процес формування, взаємовиховання. Він є завжди, в будь-якій нормальній сім’ї. Тільки в одній він може бути успішним, а в іншій – один піде в один бік, а другий – в інший. І вони почнуть жити різним життям.
Валентина: Жінка, будучи вагітною, готується до цього періоду. Вона його відчуває. Чоловік не може цього відчути через фізіологію. І для народження малечі це теж стресовий період. Дитина вночі будить, ще щось відбувається. Дружина, яка завжди готувала йому смачні салатики, раптом не має на них часу. Тут має бути і розуміння чоловіка, і адекватне сприйняття, підтримка.
Про те, хто і як має сидіти в декреті
Андрій: Як кажуть, у спорті все за відчуттями. Комусь декрет потрібен. Я вважаю, що будь-яка дистанція жінки від соціуму, якесь штучне видалення з суспільного життя породжує дуже багато наслідків і побічних ефектів, які не на користь ані жінці, ані стосункам.
На певному етапі жінка починає вважати, що весь її світ – це вона та її дитина. І їй від цього сумно. Вона починає вигадувати собі, що чоловік десь там, а вона – ось тут, замкнена в чотирьох стінах. У неї створюється штучний дефіцит спілкування. Починається якесь заміщення, спроба компенсувати. Це перший факт негативного впливу цього штучного ізолювання.
Другий – коли ти збираєшся народжувати чи щойно народила, дуже багато процесів ускладнюються. Можна не витримати роботу з 09:00 до 18:00, необхідний гнучкий режим. Треба обирати інші варіанти – наприклад, стати фрілансером, знайти якісь інші способи самореалізації. Зараз завдяки інтернету є багато дистанційної роботи – можна згадати навички, які дозволять працювати за зручним графіком. Потрібно мінімізувати відчуження від соціального життя.
Якщо система існування сім’ї плюс соціальні умови, які створює держава, дозволяють – надзвичайно важливо працювати з грудною дитиною, яка споживає лише материнське молоко. Ти можеш вилучитися з процесу на три-чотири години, але треба розуміти, хто ці години проводитиме з малюком. Якщо є можливість – я взяв візочок і пішов гуляти. А у когось, може, й немає такої можливості.
А на рахунок чоловіків у декреті – у нас це, швидше, атипово, ніж типово. Мають бути якісь дуже серйозні обставини.
Валентина: Є чоловіки, набагато чутливіші та ніжніші до дітей, ніж жінки. А є жінки, які народили, але не здатні бути чутливими й ніжними мамами – ну, не заклала природа. І треба абсолютно спокійно до цього ставитись. У кожній сім’ї свої, індивідуальні ситуації. У нашій відбулося так, що декрет у мене був, а зараз не буде. Це все досвід і домовленості з чоловіком.
Андрій мені сказав, що втомився від моєї ранкової роботи, прокидання о четвертій ранку і повернення додому о дванадцятій, якщо там якийсь корпоратив чи ще щось. Він хотів, аби я його проводжала і зустрічала. Жінка має бути пластичною. Треба кохати чоловіка. Якщо не кохаєш – скажеш: «Не подобається – до побачення». А якщо кохаєш – шукаєш якісь компроміси. Вони мають бути з обох боків. Пам’ятаю, що тоді звільнилася.
Певний період була вдома, увійшла в якийсь день сурка, сильно занудилася. Повернулась на роботу. Згодом виникло відчуття, що дуже рано пішла від дитини – і втратила контакт. І знову повернулася в декрет. Це все момент пошуку, але в цьому не треба залишатись самій, слід продовжувати спілкування і радитися з чоловіком.
Андрій: Переконаний, що жінка обов’язково має працювати. Вона має відчувати вартість грошей. Це не якась абстрактна річ, яка приходить звідкілясь.
Ніби десь там є шухлядка, в яку завжди можна пірнути, взяти, скільки потрібно. І, врешті решт, це «скільки потрібно» буде достатньо. Жінка має розуміти, скільки необхідно зусиль, щоб заробити якісь гроші – аби орієнтація в просторі не втрачалася.
Про нові ідеї дружини
Андрій: Так склалося, у нас Валя, по суті, – домінуюча альфа-самка. Вона харизматична і лідер. Ми зустрілися з відчуттям, що у нас в сім’ї два лідери, тож не буває якихось емоційних речей. Точніше, вони бувають, але нечасто. Натомість – аргументи, аргументи і ще раз аргументи.
Я дуже глибоко поважаю Валіну роботу. Це її реалізація. Коли вона пішла працювати, це змінило життя і картинку моїх вихідних днів. Бо, наприклад, я прокидаюся, і мені потрібно нагодувати дітей, розібратись, що й куди. Валя закінчує активність десь о 10–11 годині, і ми обговорюємо ідеї.
Ось зараз у мене ідея: хочу малого повести до дитячої школи футбольного клубу «Парі Сен-Жермен». Знайшов цю школу, і ми якось поступово дискутуємо з приводу того, коли саме поїхати. Можна поїхати в останні два тижні літа, можна – в жовтні, у вересні. Це не означає, що я сказав: «Михайлик їде» – і все. Ні. Ми почали цю дискусію.
Хочу потім повезти його до «Барселони» і до «Манчестер Сіті», «Баварії», щоб побачити декілька прикладів, як усе влаштовано. Просто для розвинення світогляду.
Валентина: У мене вересень – найскладніший місяць. Бо вибудовую логістику «школа-гуртки». Уже всі діти зараз ходять на гуртки, тож потрібно розуміти, хто куди встигає. У період навчання щовечора у нас, зазвичай, так: «Я завтра можу забрати того, а ти – цього». «Добре, я того завезу, а ти, будь ласка, забери». Тобто ми ввечері будуємо цей логістичний план, хто куди пересувається. Благо, що старша дитина вже сама може сісти на метро і кудись під’їхати. Це вже простіше. Але є двоє менших, і в одного футбол, а у другої – гімнастика. І їй, крім гімнастики, потрібна ще акробатика. А крім футболу, ще є теніс.
Про вподобання дітей щодо гуртків
Валентина: Усе почалося з того, що син був надзвичайно активний і дуже потребував якогось гуртка, не вистачало просто бігати на вулиці, гратися і не спати вдень. Він все одно засинав о дванадцятій і кувиркався в ліжку. А я вже просто падала з ніг.
Шукала хоч якийсь гурток, який візьме трирічну дитину. Ніхто нікуди не хотів брати. Знайшла акробатику. Коли Соломії було чотири з половиною, а Михайлу – три, їх туди взяли, і ми відчули полегшення. Потім син приніс футбольний м’яч. Де він його взяв – не знаю. Але ми живемо за містом, у сусідів можна легко знайти м’яч. Вони не діти міста.
Питаю: «Ти хочеш на футбол?» Тоді була зима, на снігу він не міг грати – і збивав все вдома. Люстра впала, торшер, каструля… Хоче. Ну, давай спробуємо. Так у нього з’явився футбол як другий спорт. Соломії лікар порадив теніс. Крім тенісу, вона захотіла спробувати фехтування. Спробувала, через рік сказала, що ходитиме лише на теніс. Ми їм даємо можливість пробувати, а вони обирають. У Соломії були танці, але вона через п’ять занять зрозуміла, що вона не танцює.
Ми завжди рахуємося з думкою дітей. Не душимо їх, а слухаємо.
Андрій: Немає такого «я за тебе все вирішив». У мене був такий негативний досвід – піддавлював старшого сина, і він десять років займався тенісом. А потім в один момент сказав: «Усе, я закінчую». І зараз його тенісною ракеткою не зацікавиш. Хоча для нього це один з небагатьох варіантів зайти в один з найкращих американських університетів. Він може прийти і потрапити до університетської команди. І отримати стипендію.
Більше того, він зараз може навіть заробляти тренуваннями, бути допоміжним тренером. Але його просто відвернуло.
Про спільні поїздки
Андрій: Почав їздити інколи з дітьми на збори, коли Валя пішла на роботу. Когось одного брав, двох, трьох – у різних комбінаціях.
І там вони цілком звикли до моїх казок, до мого вкладання. Влягалися один на одному плечі, другий – на другому. Читав їм казки, підсвічуючи собі ліхтариком, щоб світло зарання не вмикати. Аж ось – один заснув, другий перевернувся, я його погладив – все, всі заснули.
Валентина: А потім діти приїжджають зі зборів і кажуть: «Тату, ой, мамо!» У цьому теж є якийсь особливий кайф. Ми навіть вигадували нове слово – «матато». Є у нас такі словники дитячих слів.
Про няню
Валентина: У нас була няня. Коли з’явилася друга дитина, я зрозуміла, що мені важко. Моя мама тоді не мала можливості допомагати. Було двоє малих дітей, у яких дуже різний графік. Хтось прокидався, хтось хотів їсти. І ревнощі були. Я просто не справлялась. Тоді взяли няню. Вона нам нічого поганого не зробила. Але в певний момент я зрозуміла, що при наявності няні діти, на жаль, не спілкувалися один з одним, а лише через неї. Можливо, це у нас так склалося. Мені це не подобалось.
Андрій: Ще треба пам’ятати, що няня – це інша людина, яку ви занурюєте в сім’ю. І це порушує сімейну екосистему. З’являється жінка, яка готує або турбується про вашого чоловіка. У дресируванні службових собак є така теорія, що собака відчуває власника лише у тому, хто його годує і гуляє з ним. Цю людину пес слухається.
Якщо вашого чоловіка починає годувати інша жінка, то це, можливо, змінить екосистему. Якісь асистенти, звичайно, можуть бути. У певних моментах. Але якщо зробити так, що тут буде няня, тут буде прибиральниця, тут водій – то зрештою ваших дітей виховуватимуть няні та водії. І вони передаватимуть їм свої цінності, які потім конвертуються в світогляд дорослих людей.
Валентина: Мені хотілося, щоб Андрій приділяв більше уваги дітям. А коли є няня, завжди є можливість сказати: «Слухай, я так втомився. Давай ми з тобою посидимо, хай няня вкладе».
У нас був позитивний досвід з нянею, але мені не подобалося те, як далі розвивається наша сім’я. І тоді я прийняла достатньо важке для себе рішення – відмовитися від її послуг. Заради того, щоб колись, у майбутньому, ми з Андрієм мали можливість по черзі вкладати дітей. Щоб діти спілкувалися одне з одним. Няня, при всіх найкращих бажаннях, буде вирішувати конфлікти, згладжувати їх між дітьми. А у них має бути взаємоповага і можливість навчитися самостійно регулювати суперечки, стосунки, емоції.
Мені важливо, щоб дитина в три роки могла відкрити холодильник і чітко сказати, що вона хоче. А не сидіти в кріслі і чекати, коли їй піднесуть до рота. Пам’ятаю, малій було два з чимось роки, ще не говорила. Вона прийшла, я була чимось зайнята. Вона це побачила і, дивлюсь, дістає каструлю, ставить її на плиту, пішла до холодильника. Дістає каші. Питаю: «Що ти хочеш?» Відповідає: «Я хочу їсти». Для мене це було настільки круто. Дитина бачить, що мама зайнята. Вона хоче їсти. І робить усе, щоб цю їжу собі якось зробити. Це класно, коли вона знає, що треба каструлю поставити на плиту, а каша стоїть у холодильнику.
Звичайно, є гострі моменти у спілкуванні. Наприклад, дітям потрібно прибрати свої іграшки. Їх багато. Не прибираєте – все, що лишається на килимку, згрібається і викидається. І коли один раз так зробиш – потім усе гарненько прибирається. Няня ж не хоче зайвих конфліктів, тому все згладжує. Наприклад, з’явилися у сім’ї двоє дівчаток. Це вже жіноча конкуренція. І їм потрібно знайти компроміс у спілкуванні одна з одною. На це піде якийсь період, і не треба, щоб хтось сторонній туди втручався.
У сестер зараз стосунки чудові. А цього могло б і не бути, бо якась інша людина допомагала б усе вирішувати. Соломія достатньо сильна, владна. Її оця мала дрібнота, яка там бігає, іноді дратує. Розумію її бажання побути деколи наодинці із собою, щоб ніхто не заважав. Але Соломія теж вмикає свою мудріть, підтримку і турботу.
Фото: Влад Стефанов