Наталя Зінченко автор блогу NinnaNanna мати Михайла(три роки) та доньки Віри(4 місяці). Наталя — викладач англійської та італійської мов. На даний момент вивчає психологію, виховує дітей та пише казки. В своїй колонці авторка розповідає, чому важче за все в декреті було прийняти той факт, що на декілька років – вона просто мама.
Я завжди була жадібна до життя і намагалась встигнути та спробувати якомога більше, я весь час чомусь вчилася, кудись бігла, брала в чомусь участь. З маленькими дітьми певний проміжок часу це неможливо.
І це непоганий урок, який вчить не квапитись, зосереджуватись на простих, рутинних речах, отримувати від цього задоволення. Я так гарно це описую, аж серце радіє. Але зовсім не можу застосувати це на практиці.
Я не можу змиритись з тим, що оте життя за межами дитячого майданчику мені ще довго не буде доступним. Але коли я думаю про те, як все ж таки його досягнути, мені стає зовсім важко.
Адже тепер це не просто вибір сукні та нанесення макіяжу. Треба зцідити молоко. А для того, щоб зцідити молоко, треба простерилізувати молоковідсмоктувач.
І не факт, що вдається зцідити необхідну кількість. Треба заздалегідь зрозуміти, чи погодиться дитина їсти з пляшки. А якщо ні? Тоді з ложки? А якщо ні? Тобто приготування аби відвідати театр треба розпочинати за тиждень.
Але театральні вистави ввечорі. А що як дитина без мене не засне? Навіть якщо вирвусь на виставу, 50 відсотків моїх думок буде про те, як там все склалося. Заснула-не заснула? Поїла-не поїла?
Після вистави нервово буду викликати таксі, роздратовано чекати в гардеробі, а потім, втомлена і фізично й інтелектуально, прийду додому. А вдома на мене чекає мінімум 3 підйоми за ніч.
З Михайликом я вибиралась в театр двічі. Чи так я цього хотіла? Не пам’ятаю. Але точно пам’ятаю, що дуже кортіло довести собі й світові, що я – огого! Не квочка якась кончена, а в театр ходжу! Навіщо? Взагалі не розумію.
І ось тільки зараз, з другою малечею, я вчуся казати собі СТОП.
По-перше, я вчуся розпізнавати, чи дійсно мені необхідний якийсь захід. Точніше, навіщо він мені?
Це дійсно дозволить мені відпочити, зарядитись енергією, чи я просто хочу не відставати від супер-мам в інстаграмі?
Чимось схоже на інтуїтивне харчування, тільки в соціальному плані.
Не треба розчинятись в материнстві. Просто до відпочинка треба ставитись вимогливіше. Аби це дійсно було відпочинком.
Нещодавно я відкрила для себе малювання. У мене жахливо виходить, але то перша діяльність, від якої я не чекаю результату.
Просто насолоджуюсь процесом. І ось, на моє щастя, біля мого дому з’явилась арт-школа, куди іноді я заходжу на майстер-клас. Я не нервуюсь, не завантажую себе додатковою працею. Просто обираю зручний час і йду малювати.
Коли фейсбук вабить своїми подіями та тренінгами, які тривають 3 10 до 18, я кожного разу кажу собі: вони ще будуть. Всі ці курси копірайтингу, скетчингу, креативного та критичного мислення.
Все воно буде! І через рік, і через місяць. Буде інше, але таке саме. А от мамою немовляти ти вже через рік не будеш. Можливо ніколи більше не будеш.
То вгамуйся, Наталко! І іноді мені вдається! І це не абияке досягнення, панове.
