Суспільство вимагає від матерів сумлінного виконання своїх обов’язків. А що при цьому робить само суспільство?
Дізналася нещодавно про випадок, який стався із моїми знайомими. Багатодітна родина гуляла по набережній в місті, і двоє дітей упали в холодну річку. Всі залишилися живі. Хтось виклав відео з подією в інтернет, і люди в коментарях не жалкували слів, засуджуючи батьків.
Ніхто не врахував, що батько сам рятував дітей, а мати допомагала, ще й тримаючи маленьку дитину на руках. Ніхто не розібрався, чому стався той нещасний випадок, який, власне, може статися може з кожним. Ніхто не взяв до уваги, що вони сумлінні батьки та порядні люди, які проводять час з дітьми, піклуються про них. Ну і нарешті: хтось знімав відео, спокійно спостерігаючи, як тонуть діти та їхній батько у холодній воді. Більшості було байдуже, хоча знайшлися люди, які допомогли.
Я згадала як безліч разів я сама і мої діти були за крок до нещасного випадку. Згадала випадки, які бачила у новинах, коли діти потрапляли з опіками до лікарні, а проти мам відкривали справу. Ніхто не поцікавився, а чому взагалі мама з дитиною опинилися в тій побутовій ситуації, коли, щоб скупати дитину, мама гріє воду на плиті, або в печі, або кип’ятильником?
Ніхто не цікавиться, чому в 21-му столітті люди живуть в таких побутових умовах, які в принципі небезпечні для дитини. Люди, які створюють такі економічні умови, коли родина, тяжко працюючи, не може собі дозволити елементарних побутових зручностей, не винні ні в чому. Винна тільки мама, яка поставила відро з окропом, та повернулася взяти рушник.
Я не буду розглядати випадок, коли мама залишила дітей на багато днів одних замкненими в квартирі, в результаті чого одна дитина померла з голоду. Тут, на мою думку, мати дійсно винна. Але не одна вона. У мене є питання до байдужості людей – і міліція, ой, вибачте, поліція приїжджала, і бабуся приходила. Але чомусь реально ніхто не допоміг.
Отже, я говорю виключно про інші випадки, коли батьки не пиячать, працюють, і загалом є середньостатистичною родиною.
Діти – дослідники. Їм цікаво все, і фраза «туди не можна» зупиняє далеко не всіх і не кожного. Якось у нас вимкнули світло ( в цьому місці можна було б поставити безліч питань до обленерго), і ми змушені були запалити свічки. Мій маленький син, якому тоді було біля двох років, дуже зацікавився свічкою, вона була така гарна. Почав задмухувати. Цікава гра вийшла: він задмухує, сміється, мама сердиться, запалює знову. Потім ця гра набридла, він захотів доторкнутися до вогню. Я не встигла пискнути, як він взяв свічку рукою. Слава Богу, від парафіну опік не страшний, відбулися переляком. Завдяки цьому випадку син зрозумів, чому мама каже «ні» та її треба слухатися.
Але не завжди обходиться все так легко. Наприклад, у моєї подруги, яка є мамою чотирьох дітей, син облився окропом. Звичайна побутова ситуація на кухні, коли вся сім’я сіла вечеряти, мама налила гарячий чай у чашку та поставила на столі. Малюк потягнувся до чашки, і як результат – вони потрапили до опікового центру. Материнська недбалість? Я так не думаю.
Мами – звичайні люди, обмежені у просторі і часі, такі ж недосконалі, як і всі люди. Бог заклав у жінок інстинкти, які допомагають не тільки годувати і доглядати за дітьми, а й робити кілька справ одночасно.
І більшість матерів розуміють, що таке жертовність, коли спочатку ти вдовольняєш потреби своєї дитини, або кількох дітей, потім, дуже часто – чоловіка, і вже потім – свої. Більшість жінок роблять це не з примусу, а через любов до своїх рідних. Діти як правило не усвідомлюють, особливо у ранньому віці, що мама теж хоче спати та їсти. Що там діти, цього не розуміють дорослі. Чи хтось проводив дослідження, скільки нещасних випадків сталося через те, що мама не виспалась і як наслідок її реакція стала загальмованою? Хтось досліджував, скільки жінок хворіють внаслідок перевтоми?
Коли стається якась біда, суспільство та окремі його представники кидаються засуджувати батьків. А де ви всі були, коли мамі потрібна була допомога?
Я знаю безліч жінок, які справляються самі. Зазвичай чоловіки працюють на протязі дня, ввечері повертаючись додому. І багато таких чоловіків є хорошими батьками, які виховують дітей разом з мамою, але фізично вони присутні дома тільки ввечері і на вихідних.
У військових – взагалі, батька може не бути дома місяцями, і я знаю немало таких сімей, при чому деякі з них багатодітні. І не допомагає ніхто. Ти сама встаєш, готуєш сніданок, сама ведеш дітей до садка та школи, сама забираєш їх та ведеш на гуртки, гуляєш з ними на вулиці, а ще треба прибрати, сходити в магазин, зробити їсти, випрати, випрасувати, передивитися та скласти одяг, навести лад у шафах, зробити уроки. Покупати, розказати казку, вкласти спати. І бути гарною при цьому: на перукарню, і не тільки, мамі теж потрібен час.
Коли чоловік на фронті чи на полігоні, ти маєш ще й ремонтувати машину, знати, як працює насос та електропилка, і багато інших речей, якими зазвичай займаються чоловіки. Якщо діти хворіють, ти сама ведеш їх до лікаря, сидиш у довжелезних чергах, витрачаючи такий дорогоцінний час. Багато жінок при цьому ще й працюють, переважно фрілансерами, бо ж діти важливіше, а грошей не вистачає. Та справа не тільки в грошах, робота – можливість зберегти свою особистість, не розчинитися повністю в близьких, рідних і коханих. Є матері-одиначки, розведені, вдови, у яких немає взагалі нікого, щоб допомогти.
Ти не маєш права бути слабкою, не маєш права хворіти, ти взагалі не маєш ніяких прав, лише обов’язок.
Температура? Ні , не чули.
Якось я захворіла, чоловік в цей час був десь у Широкино. Я була живим трупом з температурою під 40, не могла встати з ліжка. Сусідка погодилась допомогти за плату, варила їсти та доглядала за маленькими ще двійнятами. Дозволити наймати няню або прибиральницю я собі не можу, оскільки немає грошей оплачувати їх. Багато хто думає, що ми отримаємо гроші на всиновлених дітей. Це неправда, держава нам нічим не зобов’язана. Дітей утримуємо ми з чоловіком та Господь. Але розмова зараз не про гроші, а про людську байдужість.
Мене питають дуже часто: Даша, як ти справляєшся? На що я завжди відповідаю: легко.
Коли ми з чоловіком всиновили трьох дітей, деякі навіть йшли далі і питали: може, тобі чимось допомогти? Я дякувала і готова була прийняти допомогу. Але по факту ніхто не прийшов, щоб допомогти з прибиранням, або щоб погуляти з дітьми, поки я готую їсти, або іще щось. Далі декларацій розмови не йшли. Була єдина подруга, яка сиділа з нашими біологічними дітьми, поки ми їздили за всиновленими до іншого міста.
Мені не допомагає ніхто, немає бабусь, няні, прибиральниці. Я багато чого не встигаю, мої діти дуже самостійні, і багато допомагають по господарству, старші доглядають за меншими, граються разом. Я делегую повноваження як можу, в основному працює інстинкт самозбереження. Жінка просто фізично не може встигнути все.
Попередити біду інколи дуже легко: треба дати мамі виспатись і відпочити, зробити частину тієї роботи, яку зазвичай робить вона. Підвищувати дохід сім’ї, іі побутові умови – не смійтеся, всі знають, що наша держава робить все можливе, щоб цього не сталося. Про соцзахист ніхто не говорить.
Не можливо допомогти всім, але якщо ви знаєте конкретну сім’ю, яка потребує матеріальної чи фізичної допомоги, допоможіть. Не подачкою в 20 гривень для заспокоєння сумління. Одна моя знайома організувала для своїх сусідів, у яких одна дитина інвалід, а друга – зовсім маленька, і мама не могла пересуватися з ними двома по вулиці, покупку двійного візочка. От просто написала у фейсбуці про цю потребу, і реально допомогла полегшити мамі життя.
Окремо скажу про багатодітні сім’ї. Скільки разів я чула: понаражалі тут…
Дійсно, подружжя має прораховувати свої ресурси, і матеріальні, і житлові, і здоров’я мами.
І якийсь час і я вважала, що, якщо використовувати контрацептиви, все буде гаразд.
Але контрацептиви допомагають не завжди. Навіть найнадійніші не дають 100% гарантію захисту.
Не можливо прорахувати все. Тобі здається, що ти повністю контролюєш своє життя, але щось трапляється. Розпадаються шлюби, приходить війна і чоловік їде до зони бойових дій. Деякі не повертаються. В мирний час люди також помирають. Від хвороб, навіть молоді, від автомобільних аварій. Банкрутує твоя фірма, і ти залишаєшся без роботи. І все,що ти собі запланував, летить шкереберть.
Це не завжди погано. І незапланована вагітність, на мою думку, є подарунком, а не покаранням. Але не всі так думають. Є жінки, які повністю контролюють своє життя, точніше думають, що контролюють. І вони роблять аборт. Жінка, яка наважується на аборт, не бачить іншого виходу. Вона боїться, що не вистачить сил, грошей, іще чогось, щоб виховати ще одну дитину. І йде на операцію, небезпечну для іі власного життя та здоров’я, під час якої живу дитинку, яка відчуває все, розривають на шматочки, частинами витягаючи з матки.
Я знаю жінок, які вважають, що життя їхньої дитини їм не належить. І незаплановану вагітність сприймають як долю. Це не легковажність. Просто вони розуміють, що не можуть контролювати повністю все.
Життя треба приймати як дар, і мами — унікальні учасники дива.
Мені відомий випадок, коли жінці перев’язали труби після кесаревого розтину, і вона думала,що вже ніколи не зможе народити. Вона завагітніла. Це доводить, що, якщо Бог хоче дати вам дитину, Він зробить це. І, давши дитину, потурбується про її забезпечення.
Є такі багатодітні сім’ї, як моя, де мама народила одного або двох, а інших дітей всиновили. Такі сім’ї свідомо беруть на себе відповідальність з чужих дітей, які переважно є соціальними сиротами.
Якось зустріла жінку мого віку, яка має 7 дітей, всіх вона народила сама, різниця у віці дітей рік – два. Спочатку я вирішила, що вона легковажно ставиться до планування, не контролює його. Дійсно, є такі сім’ї, і вони мають право так жити, це їхній свідомий вибір. Але в даному випадку вони з чоловіком намагалися планувати дітей, але весь час вона вагітніла. Вона могла обрати легший на перший погляд шлях, просто зробивши аборти, це не заборонено. Але легший не завжди означає правильний. Ця жінка фізично втомлена, бо так само, як і мені, їй з чоловіком ніхто не допомагає. Чоловік заробляє гроші,щоб утримувати родину, вона весь час з дітьми, одна, без сторонньої допомоги.
Але її очі сяють, коли вона розповідає про своїх діток, вона любить кожного з них, пишається ними.
Такі жінки варті поваги суспільства, натомість люди часто шепочуться за спинами цих жінок, а якщо раптом стається біда, засуджують їх. Замість того, щоб підтримати і допомогти, цінувати і поважати.