«Наш Формат» презентує бестселер «Секрети мозку. 12 стратегій розвитку дитини» відомих психотерапевтів Деніела Сіґела та Тіни Брайсон стала бестселером New YorkTimes і Amazon.
Виховуємо дітей, враховуючи потреби їхнього мозку
Здебільшого батьки добре знають дитячий організм. Їм відомо, що температура тіла понад 37 градусів у дитини — ознака лихоманки. Вони розуміють, що конче потрібно промити рану, щоб не занести інфекцію. Вони знають, яку їжу слід давати дитині перед сном.
Але навіть у турботливих, добре освічених батьків часто бракує базових знань про мозок дитини. Хіба не дивно? Особливо зважаючи на те, що мозок відіграє головну роль практично в усіх аспектах дитячого життя, про яке так дбають батьки: дисципліна, прийняття рішень, самосвідомість, школа, стосунки з іншими тощо. Насправді, мозок значною мірою визначає, ким ми є та чим займаємося. Хоча сам мозок здебільшого формується з набуттям життєвого досвіду, який пропонуємо ми як батьки, розуміння змін у мозку, які відбуваються у відповідь на наше виховання, може допомогти нам виховати сильнішу та життєздатнішу дитину.
Тому ми хочемо ознайомити вас із концепцією інтеграції мозку. Ми хотіли б пояснити деякі основні поняття про мозок та допомогти вам застосувати нові знання в такий спосіб, щоб процес виховання дітей став простішим та цілеспрямованішим. Ми не говоримо, що виховання дитини за методом інтеграції мозку позбавить вас усіх розчарувань під час виховання. Але усвідомивши декілька простих і легких для засвоювання принципів функціонування мозку, ви зможете краще розуміти свою дитину, ефективніше реагувати на складні ситуації, створити основу соціального, емоційного та психічного здоров’я. Ваші батьківські обов’язки мають велике значення, і ми надамо прості, науково обґрунтовані поради, що допоможуть вам налагодити тісні стосунки з дитиною, сприятимуть правильному формуванню мозку та закладуть найкращу основу для здорового й щасливого життя.
Дозвольте розповісти вам історію, яка ілюструє, наскільки корисна ця інформація для батьків.
«Іі-аву-уву-у»
Одного разу під час роботи Маріанні зателефонували й повідомили, що її дворічний син Марко потрапив із нянею в автомобільну аварію. Хлопчик почувався добре, але няню, яка була за кермом, карета швидкої відвезла в лікарню.
Маріанна, директорка початкової школи, одразу кинулася на місце аварії, де їй повідомили, що в няні стався епілептичний напад під час кермування. Маріанна побачила пожежників, які марно намагалися справитися з емоціями її малюка. Жінка взяла Марка на руки, і він одразу почав заспокоюватися, коли вона втішала його.
Щойно хлопчик перестав плакати, він почав розповідати Маріанні про те, що трапилося, своєю мовою, яку могли зрозуміти хіба що батьки або няня. Марко повсякчас повторював фразу: «Іі-аву-уву-у». «Іі-а» його мовою означало «Софія», ім’я любої няні, а «ву-уву-у» стосувалося виття сирени пожежної машини (або, у цьому разі, карети швидкої допомоги). Марко знову і знову повторював «ву-уву-у», оскільки був зосереджений на одному епізоді пригоди, що найбільше схвилював його: Софію забрали від нього.
За такої ситуації більшість із нас підбадьорили б Марка, сказали, що із Софією все буде гаразд, потім одразу зосередилися б на чомусь іншому, щоб відвернути увагу дитини від пригоди: «Давай купимо морозиво!». Наступними днями більшість батьків намагалися б не засмучувати дитину обговоренням деталей пригоди.
Однак вирішивши проблему словами «Давай купимо морозиво», ми залишаємо дитину розгубленою перед тим, що сталося й чому. Вона ще сповнена сильних негативних емоцій, але їй не дозволили (не допомогли) впоратися з ними належним чином.
Маріанна не припустилася такої помилки. Вона відвідувала Тінині лекції, присвячені вихованню дітей із врахуванням потреб мозку, тому одразу застосувала те, що знала. Тієї ночі та протягом наступного тижня, коли Марко згадував про ДТП, Маріанна допомагала йому переказувати пригоду знову і знову. Вона запитувала: «Ти із Софією потрапив в аварію, так?». Тоді Марко простягав до неї руки й починав трясти ними, зображуючи напад епілепсії в Софії. Маріанна продовжувала: «У Софії стався напад, вона затремтіла й відбулася аварія, так?». На наступні, уже знайомі Маркові слова «Іі-аву-уву-у» Маріанна відповідала: «Усе правильно. Ву-уву-у приїхала і відвезла Софію до лікаря. Їй уже краще. Пам’ятаєш, ми навідували її вчора? Вона почувається добре, правда?».
Коли Маріанна дозволяла Маркові неодноразово переказувати пригоду, вона допомагала йому зрозуміти те, що трапилося, щоб він міг упоратися з емоціями. Оскільки жінка знала, що дуже важливо посприяти синовому мозку проаналізувати (переварити) неприємний досвід, вона допомагала йому розповідати й переказувати події, щоб він зміг перебороти свій страх і продовжував жити повноцінним життям. Наступними днями Марко згадував про аварію дедалі рідше, поки вона не стала лише спогадом, хоча й важливим.
Центром концепції, на якій базуються Маріаннині дії та ця книжка, загалом є поняття інтеграції (цілісності). Чітке розуміння інтеграції дасть вам можливість цілковито змінити своє ставлення до виховання дітей. Це допоможе вам отримувати задоволення від процесу виховання та краще підготувати дітей до емоційно насиченого та щасливого життя.
Що таке інтеграція й чому вона важлива?
Більшість із нас не знають про те, що наш мозок складається з безлічі різних частинок, кожна з яких виконує свою роботу. Наприклад, у вас є ліва півкуля мозку, що допомагає думати логічно й організовувати думки в речення, та права півкуля, що відповідає за пізнавання емоцій та зчитування невербальних сигналів. Ви також маєте «мозок рептилії», що дає змогу діяти інстинктивно й за частки секунди приймати миттєві рішення, та «мозок ссавця», що відповідає за встановлення взаємин між людьми. Одна частина вашого мозку призначена для роботи з пам’яттю; інша відповідає за прийняття моральних та етичних рішень. Ваш мозок ніби має кілька особистостей: деякі з них раціональні, деякі ірраціональні, одні — мисленнєві, а інші — реактивні. Тому й не дивно, що ми можемо здаватися іншими за різних обставин!
Щоби досягти успіху, слід допомогти цим частинам мозку активно співпрацювати. Інтеграція поєднує окремі частини вашого мозку й допомагає їм працювати разом як єдине ціле. Це подібно до того, що відбувається в організмі, у якому різні органи виконують свої функції: легені забезпечують дихання, серце перекачує кров, шлунок перетравлює їжу. Щоб організм був здоровий, ці органи повинні бути цілком інтегровані. Іншими словами, кожен із них повинен виконувати свої індивідуальні функції, і разом із тим вони мають функціонувати злагоджено, як єдине ціле.
Інтеграція — це поєднання окремих елементів, щоб забезпечити належне функціонування в цілому. Як і весь організм, ваш мозок не зможе працювати належним чином доти, поки його окремі частини не працюватимуть скоординовано та збалансовано. Ось чим займається інтеграція: вона координує і врівноважує окремі частини мозку й пов’язує їх у єдине ціле. Легко побачити, коли ваші діти не інтегровані: їх переповнюють емоції, вони спантеличені й метушливі. Вони не здатні спокійно й адекватно реагувати на ситуацію. Істерики, нервові зриви, агресія та багато іншого, з чим ми стикаємося під час виховання та в житті, — це результат низької інтеграції, також відомої як дезінтеграція.
Ми хочемо допомогти нашим дітям стати інтегрованішими, щоб вони сповна могли використовувати можливості мозку. Наприклад, ми прагнемо, щоб вони були горизонтально інтегровані, тобто щоб їхня ліва півкуля мозку, яка відповідає за логіку, могла добре співпрацювати з правою півкулею, відповідальною за емоції.
Ми також хочемо, щоб вони були вертикально інтегровані, тобто щоб ті частини їхнього мозку, що фізично розташовані вище та дають їм змогу свідомо керувати своїми діями, працювали злагоджено з нижніми зонами, які здебільшого відповідають за інстинкт, підсвідомі реакції та виживання.
Процес інтеграції дійсно вражає, але чимало людей про нього не знають. Останніми роками вчені розробили технологію сканування мозку, яка дала дослідникам нагоду вивчати мозок новітніми методами. Ця нова технологія підтвердила багато з того, про що раніше ми тільки здогадувалися. Але головним сюрпризом, який сколихнув основи нейробіології, стало відкриття «пластичності» мозку, або здатності формуватися. Це означає, що фізично він може змінюватися протягом усього життя, а не лише в дитинстві, як вважалося раніше.
Що формує наш мозок? Життєвий досвід. Навіть у літньому віці досвід фактично змінює фізичну структуру мозку. Коли ми отримуємо життєвий досвід, клітини мозку, які називаються нейронами, стають активними, або «збуджуються». Мозок має сто мільярдів нейронів, кожен із яких у середньому має десять тисяч зв’язків з іншими нейронами. Спосіб, за допомогою якого активується конкретний ланцюжок у мозку, визначає характер розумової діяльності, починаючи від зорового та звукового сприйняття до більш абстрактного й логічного мислення. Під час одночасного збудження нейронів між ними утворюються нові зв’язки. Згодом ці нові зв’язки призводять до перезавантаження мозку. Це надзвичайно захоплива подія. Проте це не означає, що ми впродовж усього життя перебуваємо в полоні того, як налаштований і працює наш мозок конкретної миті — ми можемо перелаштувати його так, щоб стати здоровішими й щасливішими. Це твердження справедливе не лише для дітей і підлітків, але і для кожного з нас протягом усього життя.
Просто зараз мозок вашої дитини формується та перелаштовується, а досвід отриманих переживань довгий час визначатиме структуру її мозку. Це вас непокоїть? Не переймайтеся. Природою передбачено, що базова структура мозку правильно розвиватиметься за умови правильного харчування, сну та стимулювання розвитку. Звичайно, гени відіграють важливу роль у формуванні характеру, зокрема темпераменту. Але результати досліджень у різних сферах психології розвитку людини (вікової психології) припускають: усе, що відбувається з нами — музика, яку ми слухаємо; люди, яких любимо; книжки, які читаємо; вид виховання, що отримуємо; емоції, які відчуваємо, — глибоко впливає на розвиток нашого мозку. Іншими словами, спираючись на базову структуру мозку та наш вроджений темперамент, батьки мають численні можливості, щоб забезпечити дітям досвід переживань, що сприятиме розвитку життєздатного та добре інтегрованого мозку.
Наприклад, діти, з якими батьки обговорюють пережиті події, як правило, легко «повертаються в минуле». Якщо батьки говорять із дітьми про їхні почуття, у них розвивається емоційний інтелект, і вони краще, порівняно з однолітками, розуміють свої емоції.
Сором’язливі діти, як правило, позбуваються цієї вади, якщо батьки вселяють у них упевненість, пропонують розумні пояснення подій. Натомість діти, яких занадто опікають або, навпаки, часто провокують тривожними переживаннями і при цьому не надають підтримки, залишаються сором’язливими.
Існує навіть галузь науки, присвячена дитячому розвитку. Зокрема, нові результати досліджень у сфері нейропластичності підтверджують теорію, що батьки можуть безпосередньо формувати мозок дитини в процесі розвитку, передаючи свій досвід переживань. Наприклад, час, проведений біля екрана телевізора, за комп’ютерними іграми або електронним листуванням, змушує мозок формуватися певним чином. Пізнавальні заняття, спорт чи музика забезпечать іншу схему формування. Проведення часу в сімейному або дружньому колі, коли особисте спілкування допомагає вивчати стосунки між людьми, також характерним чином впливатиме на формування мозку. Усе, що відбувається з нами, впливає на розвиток мозку.
Цей процес «завантаження-перевантаження» є головною складовою інтеграції: забезпечити нашим дітям такий досвід переживань, що дасть нагоду створити зв’язки між різними частинами мозку. Коли ці частини працюють злагоджено, вони виробляють і зміцнюють зв’язувальні волокна між частинами мозку. У результаті цього вони поєднуються сильніше й можуть працювати разом гармонійніше. Так само, як голоси окремих співаків у хорі зливаються воєдино, утворюючи гармонію, яку не може передати окремий виконавець, інтегрований мозок здатний на більше, ніж його окремі частини.
Ось що ми намагаємося зробити для наших дітей: допомогти їхньому мозку стати інтегрованішим, щоб вони могли сповна використовувати свої інтелектуальні ресурси. Це саме те, що Маріанна зробила для Марка. Коли вона допомагала йому переказувати історію знову і знову («Іі-аву-уву-у»), вона послабила страшні та негативні емоції правої півкулі його мозку, щоб вони не керували ним. Вона акцентувала увагу на фактичних деталях і цим стимулювала логіку лівої півкулі мозку, яка у дворічному віці лише починає формуватися, щоб дитина могла усвідомити подію в зрозумілій для неї формі.
Якби мама не допомогла йому розповісти та усвідомити пригоду, Марко так і не зміг би зрозуміти своїх страхів, а вони могли б проявитися в інший спосіб. У нього міг би розвинутися острах їздити автомобілем без батьків, або його права півкуля мозку могла б виходити з-під контролю якимось іншим чином, результатом чого могли б бути істерики. Натомість коли Маріанна обговорювала з Марком цю подію, вона допомогла йому зосередитися як на фактичних обставинах пригоди, так і на його емоціях: хлопчик використовував ліву та праву півкулі мозку разом, буквально посилюючи їхній зв’язок.
Мама допомогла хлопчику стати інтегрованішим, тож Марко зміг повернутися до звичайного життя дворічної дитини й позбутися страху та психологічного стресу після пережитих подій.
Розглянемо інший приклад. Тепер, коли ви та ваші брати із сестрами стали дорослими, ви все ще сперечаєтеся про те, хто натискатиме кнопку ліфта? Ні, звичайно. (Сподіваємося, що ні.) Чи б’ються та сперечаються ваші діти через це? Якщо вони звичайні діти, то обов’язково це роблять.
Причина цієї відмінності поведінки повертає нас до питання мозку та інтеграції. Суперництво між дітьми подібне до інших проблем, що ускладнюють процес виховання: істерики, непокірність, домашні завдання, питання дисципліни тощо. Ці повсякденні проблеми виховання є результатом неповної інтеграції дитячого мозку. Причина, чому мозок не завжди перебуває в стані інтеграції, досить проста: він не встиг розвинутися. Насправді це довгий шлях, оскільки людський мозок розвивається, аж поки людина досягне 20 років.
Отже, це погані новини: ви повинні чекати, доки мозок вашої дитини розвинеться. Це правильно. Немає значення, наскільки геніальною, на вашу думку, є дитина дошкільного віку, оскільки в неї ще не сформувався мозок десятирічної дитини й не сформується протягом наступних років.
Швидкість «дозрівання» мозку багато в чому залежить від генів, які ми успадковуємо. Але на ступінь інтеграції ми можемо впливати нашим щоденним вихованням.
Доброю новиною є те, що, використовуючи щоденні моменти, ви маєте змогу впливати на ефективність розвитку інтеграції мозку дитини. По-перше, ви можете розвивати різні частини мозку вашої дитини, пропонуючи можливості потренувати їх.
По-друге, ви здатні полегшити процес інтеграції так, щоб окремі частини мозку краще «зв’язалися» між собою й ефективно працювали разом. Це не сприятиме швидшому зростанню дітей, а лише допоможе їм розвинути й інтегрувати різні грані своєї індивідуальності.
Також не йдеться про виснажливу працю для вас (чи ваших дітей), коли ви фанатично намагатиметеся наповнити кожний життєвий досвід важливістю та значенням. Ми говоримо про потребу бути поруч із дітьми, щоб вони добре розвивалися емоційно, інтелектуально та соціально.
Інтегрований мозок надасть можливість ефективно приймати рішення, краще контролювати тіло й емоції, повніше розуміти себе, створювати тісніші стосунки та досягати успіхів у навчанні. І це все бере початок із досвіду, який батьки або інші люди, які піклуються про дитину, надають їй, та який є основою для інтеграції і психічного здоров’я.