Вдарені блискавкою, або Дві тисячі слів про освіту
Освіта

Вдарені блискавкою, або Дві тисячі слів про освіту

«Завдання освіти — готувати дитину до світу, якого не існує»
Гаррі Джейкобс, член Римського клубу, CEO Всесвітньої академії мистецтва та науки (WAAS)

СЮРприз

Одного дня до вас приходить ваш знайомий, він абсолютно тверезий, але, дивлячись вам у очі, каже, що в нього «вдарила блискавка», мовляв, «shit happens», і він тепер має надприродні здібності.

По-перше, ви подумаєте, що він несповна розуму, а, можливо, навіть дуже злякаєтеся. А по-друге, вам закортить перевірити його суперсилу, причому негайно. Правда?

Ок. До чого це я. Ось ментальний експеримент для вас.  Зараз я розкажу вам той самий сюжет, але дещо іншими словами, більш звичними. Обіцяю, хоч зміст історії і буде аналогічним, ви відчуєте, що ваша реакція зовсім інша. Ну що ж, слідкуйте за руками, як то кажуть.

У процесі еволюції людина отримала орган, усі особливості якого за всю історію людства не були так добре вивчені, як зараз. Але і в нашому моменті технології та наука дійшли лишень до певних початкових порогів розуміння цього феноменального генератора електричних імпульсів.

Відомо, що ми використовуємо можливості свого розуму не повністю. І взагалі мало знаємо про ці можливості. Вчені копирсаються у нейронах, вивчають гени та еволюцію, практикують нові психологічні практики.

З іншого боку, чим більший прогрес, тим важче встигнути за світом, який тільки прискорюється. Застарівають і відмирають професії, економічні моделі, зникають цілі країни. Якщо вам більше 25 років, то навіть кількість планет Сонячної системи вже відрізняється від тієї, яка була вказана у шкільній програмі (у 2006 році в Плутона відібрали статус планети). Нас уже зовсім не дивують перетворення, про які лише десять років тому ми дивилися фантастичні фільми.

Ви точно чули з останніх новин щось із цього: соцмережі творять світову політику, роботи замінюють людей, штучний інтелект є вже у побутових приладах, внутрішні та зовнішні органи друкують на 3D-принтері…

У школі діти ще вивчають будову двигуна внутрішнього згоряння, але як працює планшет, завдяки якому вони змалечку починають знайомство з YouTube, їм пояснити не зможуть ані батьки, ані вчителі. І здебільшого жодні пояснення дитині не потрібні, бо Вікіпедія це робить швидше і повніше. Наша суперздібність — у здатності пізнавати. Швидко. Але це стосується окремого індивіда, перепони починаються, коли йдеться про соціальні системи та прийняті в них правила: переконання, вірування, звички.

Повернемося до експерименту, тож:
А. Ваш знайомий (і, зрештою, ви самі) таки маєте надздібності — подивіться будь-яку сучасну науково-популярну книжку про мозок, «блискавка» еволюції влучила нам точно у голову, розвиток нейронних зв’язків, виявляється, така сама практика, як і фізкультура. Усе це більш ніж доступно кожному.

Та існує пастка: чим більше ми напружуємо головний орган, тим менш охоплюваними для нас стають знання.

«Я знаю, що я нічого не знаю» — це не просто вислів часів античності, це є зворотній бік відомого ефекту Даннінґа — Крюґера: із накопиченням критичної кількості знань ми втрачаємо впевненість у тому, що здатні дійти істини. І навпаки, чим менше знань у голові — тим більша впевненість.

Ми всі несповна розуму, бо що є той розум, нам точно досить не відомо: як конфліктує мозок із свідомістю — окрема розмова, в якій беруть участь психологи, нейробіологи та еволюціоністи. Ми обов’язково поговоримо про це на сторінках наступних випусків нашого журналу.

Б. Перевірити цю фантастику ви можете спробувати, але часу на таку перевірку в нас у цьому житті не вистачить. Тому ваша реакція подібна до такої: «Ну так, це дуже цікаво, але мені треба бігти у своїх справах».

Камон! Ми говоримо про те, що і вам, і вашим дітям пощастило — знання, які допоможуть бути щасливішими, вже існують. Але є певна проблема — для того щоб встигнути скористатися ними, вам потрібна свідомість. Такий стан людини, в якому ви може усвідомити почуття і зрозуміти весь контекст вашої дійсності. Усвідомленій особі легше користуватися своїм невід’ємним правом вибору, бо вона його, принаймні, має. Усвідомленість — це тренд нашого часу: подивіться, які функції з’явилися в останніх прошивках «яблучних» девайсів: зупинись і подихай, подивись, скільки часу ти провів у непотрібних аплікейшенах.

Тож експеримент нам показує: одна й та сама ситуація з точки зору сенсу. Але ж фантастичний сценарій для нас цікавіший за реальний. Ми дуже любимо казки та інші stories та позіхаємо від того, в якій дійсності живемо. Мабуть, це парадокс сприйняття — ми віримо у власну винятковість, але не можемо усвідомити, що винятковими є обставини, в яких ми знаходимося.

Нещодавно мене, як головну редакторку журналу для хороших батьків, запросили на круглий стіл на тему освіти. Цитату, яку я записала із виступу запрошеного туди спікера, ви побачили на початку статті. Вона красномовно формулює сутність того, з чим стикається сучасна освіта. Вчитися потрібно настільки швидко і ефективно, що старі методи вже не працюють. До всього нового нам складно звикнути і має пройти певний час, аби ми змогли підлаштуватися. Але чи є в нас той час?

Back to school

Школі зараз дуже важко. Неможливо встигнути за змінами. Тільки-но оновили програму, як зникла потреба у десятках професій, і знання застаріли. Чому і як вчити дітей, до чого їх готувати, якщо на написання нового підручника піде більше часу, ніж він має шанси бути актуальним.

Школа є досить консервативною, вона ґрунтується на авторитеті дорослих. Але вже зовсім не відображає основні сучасні тенденції.

Дітям більше не потрібно завчати інформацію, а для її отримання не потрібен вчитель — у них завжди є Google.

Проте треба вміти домовлятися, критично мислити, творчо підходити до вирішення завдань і ризикувати — про це все ми дізнаємося вже майже у дорослому житті. Для того щоб створювати, вирізнятися та рухатися вперед нам потрібні софт скіли, навички ефективної взаємодії з іншими людьми. Дивилися останню казку від Спілберга? Там історія не про супертехнології майбутнього, а про відносини між людьми.

Щойно якесь завдання ставатиме стандартизованим — буде знайдено алгоритм його вирішення автоматично, без участі людини. При цьому все ціннішим для нас стає підприємницький хист — можливість та бажання втілювати власні унікальні ідеї та заробляти на них. Дехто з освітян-візіонерів взагалі пророкує зникнення поділу на професії та робить ставку на тих, хто зможе вчитися протягом життя, втілювати навички проектного менеджменту в будь-яких справах, не боятися нового та адаптуватися під виклики часу.

Головними, на думку футурологів, стануть не самі знання, а такі навички:
• Самодисципліна та самоорганізація. Маючи щось із доступом до глобальної мережі, ви самі стаєте своїм начальником. Тож треба вміти керувати. Собою.

• Емоційний інтелект. Люди — це комунікація. А якісна комунікація — це EQ. Вміння розпізнавати почуття та настрої оточуючих, а також аналізувати та контролювати власні — інструмент для побудови майбутнього.

• Віртуальне співробітництво та командна робота. Наразі робочі команди організовуються в онлайні, потрібно мати нові для людини навички спілкування та побудови стосунків без особистих зустрічей.

Ніхто, крім нас

Як ніхто не може вирішити за вас, що зробити у вашій конкретній життєвій ситуації, так і школа не може знати, які навички, знання та вміння потрібні саме вашій дитині. Ніби очевидно, але для того, аби скористатися цими висновками, потрібно їх усвідомити та мати силу самому управляти своїм (та своєї родини) майбутнім.

Далеко не всі батьки готові взяти на себе відповідальність за освіту власної дитини.

Для того є декілька причин: усвідомлене і заплановане батьківство поки швидше помітний тренд, аніж повсякденна реальність, усвідомленість зводиться здебільшого до планування вагітності та перших місяців життя дитини, а найбільше народжують в Україні поки що у віці 21–25 років. Притому що верхня межа підліткового віку становить 22 роки. Тобто дітей народжують і виховують підлітки.

До того ж батькам не вистачає розуміння, на що потрібно звернути увагу у вихованні, та якісного контенту, який би допоміг розібратися. У школах не вчать бути батьками.

Активний спосіб пізнання заважкий, а легкий, як, наприклад, перегляд «зомбоящику», не допомагає: більшість популярних ТБ-шоу демонструють лише жахливі наслідки батьківського недбання або ж навіть стимулюють та заохочують його, проте аж ніяк не закликають навчатися та бути свідомими батьками.

Дякувати Дарвіну, ми дивимося на природу як на модель власного світу, можемо навчатися у тварин. Виховна роль закладена у батьків еволюцією. І лише з батьками людині доступна максимальна можливість розвитку.

Тільки наслідуючи мати, левеня може навчитися бігати, триматися прайду та полювати. Антилопи та люди не навчать його здобувати їжу самостійно. Так само і дитина може навчитися потрібним навичкам лише у батьків. Вони свої, рідні, їм можна довіряти навіть на рівні запахів, тембру голосу.

Еволюційні біологи для пояснення альтруїзму використовують формулу, яку краще за всіх пояснив англійський біолог Джон Холдейн: «Я б віддав життя за двох рідних братів чи вісьмох кузенів». Тобто ми відчуваємо цінність родичів за кількістю нашого власного набору генів у їх крові. У родичів близького кола (дітей та братів) — це половина нашого коду, наступне коло — чверть, і т.д.

Виховання в школі — то є химера, експеримент, цивілізаційний «заячий стоп-сигнал». Чому якась педагогічна рада може бути зацікавлена у тому, щоб ваша дитина отримала шанс на найщасливіше життя? Може, їм достатньо просто триматися в рамках і отримувати зарплатню?

Так, школа є місцем зустрічі, певним розмовним клубом, де можна чогось повчитися, але головне в житті потрібно отримати від рідних. Лише вони вмотивовані власною кров’ю у виживанні свого «левеняти».

Cімейна освіта та об’єднання батьків у громади заради адаптації до змін та швидкого втілення освітніх реформ — це реальна необхідність. Така практика існує. У Франції поширеними є «материнські школи та садочки», де декілька мам по черзі «шерять» обов’язки вихователя або наймають його. В Україні деякі батьки, що поділяють нашу невдоволеність системою освіти, засновують власні приватні школи, гуртуються у громади. Декілька років тому з’явився інститут т’юторства. Тепер ви можете виховувати дитину самостійно вдома і скористатися послугами людини, що в змозі дати правильний напрямок, допомогти із програмою та виділити її індивідуальні особливості. Інструменти для «хоумскулінгу» чи іншої альтернативної освіти вже є, немає лише культури брати на себе відповідальність за виховання дитини.

Тому наша редакція береться за важке завдання — виводити батьків на рівень усвідомленності, ставити складні питання та шукати відповіді на них.