Декілька загальних пунктів, які мені здалися особливо цікавими в США. Те, про що ми не зудумуємося живучи в Україні.
Про готелі. В США трохи інакше уявлення про “стандартний” номер. 2 Queen, щось накшталт наших півтора, ліжка ми зустрічали частіше ніж з одним і виявилося дуже зручним варіантом. Зазвичай дві раковини, при чому вони часто не в ванній кімнаті, мікрохвильова пічка і кавоварка. Чайника ми не зустріли ні разу, двічі бачили спеціальні пакетики з чаєм для кавоварки. Нам пощастило попасти в готель з басейном (в Європі ніколи на це не звертали уваги) і це стало фішкою автомобільних мандрівок! Чоловік міг зняти напругу зі спини, а син випустити зайву накопичену енергію після довгого сидіння. При чому басейни в США зазвичай досить комфорної температури навіть для дитини, хоч і невеликого розміру. Душові це сміх та й годі: велика ручка (в більшості випадків без можливості регулювати напору), яка спочатку вмикає на повну холодну воду, а потім додає гарячу, жодного разу не зустрічали шлаг, а з дитиною його сильно не вистачало.
Про Інтернет
Як для країни, в якій придумали Інтернет тут з ним прямо біда. Лише в двох готелях (у нас щодня був інший) був без перебоїв. В інших він нас більше бісив ніж допомагав. Душові це сміх та й годі: велика ручка (в більшості випадків без можливості регулювати напору), яка спочатку вмикає на повну холодну воду, а потім додає гарячу, жодного разу не зустрічали шлаг, а з дитиною його сильно не вистачало.
Про їжу я можу написати кілька статей. Ситуація різна в різних штатах, але є патерни. Опишу поступово, відповідно до того, як ми подорожували.
Культура харчування у США відверто відсутня. У мене періодично серце-шлунок обливається кров’ю коли я думаю як ми харчувалися коли їздили центральними штатами (ЮТА, Вайомінг, Айдахо). Тоді нам пощастило їсти смачно, може й рідко, і з розривом шаблонів; що я вважаю цілком нормальним в мандрівках. Але це все в таких дивних умовах, і з такого вибору… Ух! 99% закладів це чистої води фаст-фуд (тако, бургери ітд.). Порції величезні, їжа передбачувана, дитяче меню нічим не відрізняється. Місцеві на питання чи є тут якісь базари з овочами відповідають “Салати? Овочі? Ні, це не до нас!” Свіжі овочі та фрукти в магазинах є. Хто іх купує? Ми! На касах ми зазвичай такі були єдині! Портленд, як і обіцяли, в цьому відношенні суттєво кращий: ринки, магазини зі свіжими продуктами, салати в ресторанах. В Каліфорнії, як я вже писала, нас дуже поражувала кількість смачних ресторанів. Загалом, на західному узбережжі найцінніше – свіжі морепродукти.
Цікаво, що сезонність продуктів практично не впливає на ціну. Найкращий сценарій: настав сезон полуниці – її стало більше, завезли від місцевих виробників (окрім сусідньої Каліфорнії) і ціну знизили аж на 15%.
Фермерські ринки це цікаво але економічно має мало сенсу: ті самі продукти ми знаходили в магазинах по таких же цінах. До речі, а яйця продають не десятками а дюжинами (по 12). Навіть тут виділилися, хаха.
Дуже незвичним для нас велика кількість мексиканських рестоанів і мала – японських і італійських. До речі, за всю поїздку по США ми лише один раз бачили салат Цезар з помідорами (десь в Каліфорнії), зазвичай це просто купа листя з соусом і грінками.
Окрема тема – український магазин. Такий собі ностальджи. Сміх та й годі. От як виглядали наші продуктові магазини в 90их… от так і виглядають українські/російські магазини в Портленді: темно, непривітно, тісно… і дуже дорого. Воно й не дивно, адже той, хто їх відкривав приїхав саме в той період.
Є і особливі смаколики. Для мене – Чіз кейк. Справжній американський чіз кейк! Не сирник як в Україні, не щось схоже як в Європі. А справжній чіз кейк з філадельфії, фактурний по краях і ніжний всередині. Не солодкий, а ще якщо з вишневим конфітюром….мммм…
Ситуація з їжею схожа з Європейською: дешевого сміття купа, хочеш їсти свіже і якісне – плати!
Ми їздили в магазин за свіжими овочами і фруктами практично кожен другий день (це наш основний раціон), тому відверто кажучи, їжа нам влетіла в копієчку!
Про дороги
Перше, що нас вразило – дороги. Ні, не так. Дорожні правила. Мені в автошколі розповідали, що правила міжнародні. Ахаха. Перші кілька днів, та де там, не менше тижня, ми намагалися не налажати і їздити по правилах, які ми не були впевнені, чи знаємо. Чого варті одні світловори, які знаходяться за перехрестям, і нам щоразу хотілося заіхати на середину дороги і там зупинитися.
Зовсім інша інтерпритація подвійних роздільних ліній, під знаками часто є великі приписки дрібними літерами, звичайні перехрестя проїжджаються по принципу “хто перший” і багато іншого. У Мишка був повний захват від кількості пікапів, вони складають 90% машин в цій місцевості.
Ще одна ціква річ, масштаби якої людині з Європи неможливо сповка усвідомити… в США автівка – не не розкіш, а необхідність. Як вода і кисень.
Практично не буває так, що ти вийдеш з дому, підеш “в своєму районі” в магазин за молоком, сходиш в кафешку чи під’їдеш на автобусі до фітнес кулубу. Для того, щоб щось зробити треба ОБОВ’ЯЗКОВО їхати на машині. Міста розкинуті, офіси і житлові квартали це зовсім різні райони, міський транспорт розвинутий дуже слабо (принаймні на заїідному узбережжі, кажуть, що єдиним виклюнням є Нью Йорк), дистанції великі. Хочеш поїхати в місто на трамваї? Доїдь спочатку до зупинки на машині. Люди реально проводять більшість життя в авто, це вражає! Перший час просто здається, наче на вулицях немає людей. Так і є. Вони всі в машинах. А ще ми помітили, що ліміти швидкості тут дотримуються так само як і в Україні, що персонально для мене було шоком. Інтерстейт, ліміт 55 миль, але менше 70 ніхто не їде (в Каліфорнії не менше 80).
Абсолютно дикою для мене виявилась місцева любов до телефонних розмов. В США 99,9% питань можливо вирішити виключно по телефону. І пів біди, що по телефону треба називати пів своєї біографії, адресу і дані банківської картки… Але справжній жах заключається в неможливості реально вирішити проблему по телефону!!! На те є кілька причин: відповідь ‘ой, а я не знаю’ це нормально і вони навіть не знають на кого перевести, хто це знає… Далі… Дзвінки обриваються!!! І часто! І це після того як тебе переключали разів 5, не менше, тобто подзвонити ‘туди саме’ фізично неможливо! У них є твій телефон? Так, тільки вони все одно не передзвонють. А тепер уявіть як я щоразу називаю своє прізвище… І можна лише так… Цитата: ‘n as Nancy, e as Eco, m as …. ‘ Ну, ви зрозуміли логіку… Я дуже люблю своє прізвище, але це жесть! З цією проблемою ми стикалися регулярно: з госпіталем можна домовлятися лише за телефоном, кілька годин розмов щоб внести зміни в квитки на літак, щоб оформити страховку для Іванка я щоранку протягом майже місяця вставала о 7 ранку і годину-дві чекала щоб мене з’єднали тощо.
Аренда квартири
Ще будучи в Україні ми домовилтся про оренду квартири, але не все так просто:
- В США не люблять здавати нерухомість менше ніж на рік. Особливо в таких непрошарених штатах як Орегон. Їм просто немає сенсу заморачуватися з нами на 4 місяці щоб потім знову шукати когось, вони краще пів року почекають і здадуть на довго. Тому вибір залишається невеликий.
- В США здають квартири БЕЗ МЕБЛІВ!!!! Це стандарт. І це жесть. Існують фірми, які здають меблі в оренду. В нашому випадку… Виявилося вигідніше закупити все в ІКЕА, а потім частину продати зі знижкою перед поверненням додому. Я усі меблі складала власноручно. Пощастило, що я люблю конструктори… Але рука потім боліла трохи.
Hiking
Американці люблять (переклад “ходьба” не передає суть): вони спеціально їдуть в гори, в парки, в ліса – просто щоб годинку-другу походити. Спочатку мене це дивувало, шокувало і смішило. Їхати щоб ходити, але з часом я зрозуміла… А що ще, а як? Коли ти пів життя проводиш за кермом… готовий їхати світ за очі щоб просто пройтися… Не поспішати, не шукати парковку, не вирішувати якихось “питань”… І якщо це буде в якійсь гарній місцевості – чудовий бонус.
США – це інша планета. Ніде так добре не розумієш, що Україна – то Європа. І я зараз не про політику! В якийсь момент я стомилася казати “а в Україні, та і в усій Європі”… що просто почала казати “в Європі, у нас, ми з Європи”… Порівняно з США, ми тут всі з однієї пісочниці