Дитина не слухається: як діяти
Новини Виховання

Дитина не слухається: як діяти

Проблем з поведінкою дітей до року практично немає. Але коли дитина навчається сидіти, ходити, говорити — вона береться перевіряти цей світ на міцність, починаючи з оточуючих предметів і закінчуючи нервовою системою батьків. Але дитина не усвідомлює того, що може бути «незручною». Діти лише роблять те, що вони хочуть, вони не мають розвинутої волі, свідомості та мислення. Розвинути все це — ваше завдання як батьків, відповідальних за нову людину.

Певно, кожен з нас у дитинстві був недостатньо слухняним з точки зору наших батьків. Поступово ми перейняли норми поведінки, навчилися розуміти самих себе. Але ваші діти цього ще не вміють. До 3–4 років говорити про усвідомлення себе та наслідків своєї поведінки не доводиться, тому рекомендую запасатися терпінням та відрощувати дзен.

Але що робити, якщо дитина вже передшкільного або шкільного віку та абсолютно не чує вас і не дослухається навіть до найтактовніших прохань?

По-перше, зупиніться та пригадайте: а що було раніше?

Як ви реагували на дитячу «неприйнятну» поведінку і що за цією реакцією слідувало? Якщо використовуються фізичні покарання, то врешті-решт діти перестають їх боятися, починають вважати нормою, причому не тільки у відносинах з батьками, але і з однолітками.

  Намагайтеся уникати фізичних покарань — адже дитина не здатна чинити вам опір, вона слабша, їй страшно. Якщо ви були надто емоційними — так само емоційно поводитимуться і діти: істерики, образи, викрики — все це повертається, наче бумеранг. Тільки якщо ви були терплячі, пояснювали та домовлялися, є шанси на те, що і надалі у періоди неслухняності ви зможете домовитися. 

По-друге, варто подумати: ваші вимоги — це необхідність?

Чи, може, потреба в зручності дитини для вас та оточуючих? Бути зручними — це, звичайно, приємно для дорослих. Але чи це потреба дитини? Для дитини краще, якщо вона «незручна»: ставить питання, не вірить, відмовляється, стоїть на своєму.

  Вміння боротися за свої права не береться з нікуди — його вдосталь лише у тих дорослих, що були «незручними» дітьми.

До чого ми повертаємося? Коли діти ростуть, намагайтеся бути їм другом, а не тільки батьком чи мамою. Спілкуйтеся з дітьми як з повноцінними людьми, а не нерозумними створіннями.

І по-третє, я пропоную батькам уявити себе на місці дитини.

Присядьте та поговоріть з дитиною з позиції «очі в очі». Розкажіть про своє дитинство та ті ситуації, коли ви були неслухняним (але обирайте ситуації, коли це призвело до неприємних наслідків).

  Не вигадуйте, будьте чесними та відкритими. Домовтесь. Вмотивуйте. Зберігайте спокій.

 

Так, це важко, але батьківство та материнство ніколи не було чимось простим.