Неповна сім
Виховання

Неповна сім’я: розвінчання міфів щодо виховання

Від усвідомленого підходу з боку відповідального батька чи матері, їхніх знань про дитячу психологію, вміння підтримати і підставити плече у важку хвилину і залежить результат виховання. У будь-якому випадку навіть розлучення батьків не ставить хрест на щасливому майбутньому дитини.

Ми розвіємо кілька найпоширеніших міфів щодо виховання дитини в неповній сім’ї.

 

У дитини має бути батько/мати

Ті, хто дотримується консервативних поглядів на сім’ю, вважають, що якщо у подружжя є діти, то потрібно всіма силами намагатися зберегти шлюб заради цих самих дітлахів. Дружинам активно радять терпіти, зраду чоловіка, страждати від принижень (фізичних чи моральних). Бо дитині потрібен батько. 

Також вважається, що, подивившись на негативний приклад розлучених батьків, дитина не зможе в майбутньому створити міцну сім’ю. Таким чином батьки, розлучаючись, нібито прирікають і дитину на нещасливе особисте життя.

Однак у дев’яностих — нульових роках було проведено низку досліджень, які доводять, що життєві пріоритети дітей і підлітків, які проживають що з обома батьками, що з одним, не дуже відрізняються. Цей фактор не справляє великого впливу на якість життя дитини. Крім того, «повна» сім’я зовсім не є гарантією щасливого дитинства і такого ж подальшого життя. 

У будь-якому випадку для дитячої психіки краще спокійне життя з одним батьком, ніж існування на пороховій бочці за наявності обох.

«Одностатеве» виховання

Частіше наодинці дітей все ж виховує жінка. До процесу виховання нерідко залучаються бабусі, тітки та інші родички. У підсумку виявляється, що дитина спостерігає тільки одну гендерну модель поведінки, що, на думку деяких психологів, може викликати труднощі з її самоідентифікацією. 

І все ж варто замислитися, в першу чергу, про актуальність цих самих гендерних ролей: цілком реально залучити до виховання родичів або друзів чоловічої статі, які слугуватимуть за приклад. Весела прогулянка з дідусем, виконання складного домашнього завдання з дядьком, який відмінно знає математику, похід у кіно з друзями на фільм про супергероїв — і цікаво, і корисно.

 

Горе-учні

Раніше вважалося, що діти з «неповних» сімей чи то від стресу, чи то через недогляд батьків мають погану успішність у школі. Але і це твердження виявилося хибним.

Нещодавно було проведено масштабне дослідження країн Азії, але з його результатів можна судити про ситуацію у світі в цілому. Так, з’ясувалося, що тільки в Японії діти батьків-одинаків вчилися гірше за інших (хоча перевага теж була незначною). А в Індонезії та Таїланді і зовсім була виявлена парадоксально висока успішність дітей з неповних сімей порівняно з тими, кого виховують обоє батьків.

 

Поза конкуренцією

У суспільстві також існує міф про те, що діти з неповних сімей виростають менш конкурентоспроможними. І це теж невірно.

У фокусі ще одного дослідження були діти, сім’ї яких також були поділені на кілька категорій. Вчені взяли до уваги наявність шкідливих звичок, шкільну успішність, ранні вагітності та аборти. Результати показали, що найуспішнішими виявилися діти, повністю виховані тільки одним батьком, які не знали іншого. Але в житті таких дітей  активно брали участь й інші покоління: бабусі, дідусі, прабабусі та прадідусі. Діти ж з повних сімей посіли друге місце.

Ймовірно, тут позитивним фактором є, здавалося б, негативний суспільний тиск: своєрідний стрес, який стимулює і мотивує таких дітей. Також ми повертаємося до пункту про «одностатеві» сім’ї. Виявляється, спілкування з різними родичами позитивно впливає на дитину — вона бачить приклади різних поколінь, вловлює їхні життєві сценарії і вчиться на їхніх помилках.

 

Трохи фактів:

-Діти з неповних родин раніше дорослішають. Вони схильні раніше починати кар’єру, а значить, у них більше шансів швидше сформуватися.

-Найчастіше діти з неповних сімей прагнуть заповнити власний шлюб теплими відносинами. Так, хлопчики, виховані тільки одним батьком, нерідко стають турботливими батьками. Звісно, все залежить від конкретної ситуації, та й бувають протилежні приклади. Але оскаржити такі висновки складно.

-Якщо мова йде про відповідальних батьків, то дитина не втратить спілкування з жодним з них. Навіть якщо житиме  більшу частину часу, наприклад, з мамою.

-Якщо спільне життя подружжя було проблемним, то залишившись з одним із батьків, дитина зможе уникнути негативного прикладу або навіть психологічних травм, викликаних, наприклад, сценами домашнього насильства або зловживанням шкідливими звичками.