«Я не уявляю свого життя без дітей» Галина Самсонівна Глуцька, вихователька дитячого садочка з 50-річною практикою 
Виховання

«Я не уявляю свого життя без дітей» Галина Самсонівна Глуцька, вихователька дитячого садочка з 50-річною практикою 

Галина Самсонівна Глуцька пряцює у дитячому садочку вже понад 50 років. Зустрічаємося «на каву» в обідній час: в групі тиха година. Вихователька свою зміну прийняла, напарницю відпустила, дітки сплять солодким сном. І хоча вільного часу Галина Самсонівна має зовсім мало, треба встигнути написати плани занять і підготуватися до уроку математики, вона встигла розповісти о свох принципах виховання, які вимоги до дітей буди півсторіччя тому і зараз та як вона прийшла в професію, щоб назавжди залишилась в  ній.

– Я прийшла в професію понад 50 років тому. Маленька, худенька, чорнява дівчинка… Я дуже хвилювалася в свій перший робочий день!.. Та часи змінилися. Я вихователь ХХ століття. Головний мій принцип – це відповідальність. Зараз дуже часто зустрічаються безвідповідальні люди, які у всьому звинувачують низьку зарплатню. Та професія вихователя, як і вчителя, лікаря – це покликання. В неї ідуть не заробляти гроші, а віддавати себе дітям. Прийшла на роботу – працюй. Для мене особисто моя робота – це спосіб життя. Я дуже люблю дітей! Мені на роботі краще, ніж удома. Мої думки завжди з дітьми: постійно пребираю в голові майбутні заняття, записую свіжі ідеї.

Я цим живу і маю віддачу від дітей: вони мені довіряють, розповідають свої маленькі секрети, приходять за порадою. Це найвища нагорода.

В очах Галини Самсонівни віддзеркалилися сльози. А мене дивує, як така, на перший погляд, тендітна жінка може дати раду цілій групі трирічних дітей?! Адже часто батькам важко впоратися навіть із однією дитиною! Та, як виявилося, секрет Галини Самсонівни простий: до дітей треба мати підхід.

– В жодному разі не можна підвищувати на дитину голос – буде тільки гірше. Діти не повинні боятися вихователя. Має бути повага, авторитет. Від першої хвилини знайомства потрібно тримати їх у руках, не виявляти слабкість і не демонструвати явно свою любов. Дитина ж від перших днів життя уже розуміє: почне кричати – мама відразу візьме на руки. Так і з більш дорослими: виявиш слабкість – сядуть на голову. Діти мають розуміти, що це вихователь. Із ними треба розмовляти, вести діалог на рівні. Спокійно, виважено пояснювати, розказувати, чому так, а не інакше.

Я навіть казки ніколи не читаю, тільки розповідаю – тоді діти слухають.

DSC_0314-4

І то насправді суттєво, адже сьогодні діти дуже часто слухають, але не чують.

– Так, діти з часом дуже змінилися. Сьогодні це вже не ті вихованці, до яких я прийшла понад 50 років тому. Інші батьки – інші діти. Раніше батьки приділяли дітям більше часу, цікавилися їх життям у садочку. Багато років тому у мене був один вихованець. Його тато працював викладачем в Університеті Т.Шевченка. Все, що я говорила, він записував у зошит. Прислуховувався до моєї думки. Зараз такого не зустрінеш. В усіх негараздах батьки звинувачують вихователя, а дитину виправдовують. Якщо ж узяти дитину як особистість, то звичайно зараз все по-іншому. Діти, як і дорослі, мають свою індивідуальність. Є більш спокійні, а є такі, що не можуть висидіти і хвилинку.

Раніше діти були стриманішими, хоча і вели більш активний спосіб життя. От наприклад, на четвертому році життя дитина повинна «висидіти» 15 хвилин. Нинішні діти, якщо дві хвилини витримають – то добре.

Зі слів Галини Самсонівни складається враження, що з дітками ХХІ століття і заняття проводити вкрай складно, бо змусити їх посидіти спокійно бодай на час уроку – просто нереально! Та вихователька мене заспокоює:

– Зараз у молодшій садочковій групі (діти віком від 3 до 4 років – авт.) немає поняття «заняття». У нас є гра. Всі так звані уроки ми проводимо виключно у формі гри. Так, діти змінилися. І це змушує нас, вихователів, шукати шляхи, щоб їх зацікавти, привернути їхню увагу і чомусь навчити. А вимоги зараз ще вищі, ніж були раніше. Як і в школі, у садочку теж змінилася програма. Вона стала складнішою, інформації, матеріалу значно більше, навантаження на дитину теж виросло.

Зараз дитина у шість років має на рівні з дорослим знати про навколишній світ, про соціум. Тому і для вихователя завдання ускладнилося. І якщо дитина не знає, то винна саме вихователька – не навчила, не розказала, не пояснила.

DSC_0267-1

У такому випадку, здавалося б, новітні технології, на кшталт мобільних телефонів, планшетів, тільки спрощують засвоєння нової інформації. Але у Галини Самсонівни інша думка щодо цього:

– Сучасні батьки вже з садочка купують дітям новомодні гаджети. А це в першу чергу шкідливо для здоровя. Раніше діти були більш активними. А зараз, і через наявність мобільних телефонів в тому числі, вони ведуть сидячий спосіб життя. Думаю, це провина дорослих: вони подають приклад молодшому поколінню. Чому діти мало читають книг? Тому що дорослі стали читати менше. Потрібно змалечку прищеплювати дитині любов до книги, ходити в театри, музеї. Я розумію, що зараз інший рівень життя. Але батьки мають нести відповідальність за виховання своєї дитини, бути включеними в її життя. Дитина має бути на першому місці. Я не говорю, що телевізор, телефон чи компютер треба заборонити взагалі. Ні, просто ввести обмеження, наприклад, 20-30 хвилин удень.

Тут важко не погодитися. Але якщо врахувати те, наскільки діти сьогодні перевантажені заняттями в різних секціях, гуртках, то варто ж шукати шляхи відпочинку, розвантаження.

– Прогулянки на повітрі – нацкращий відпочинок. Це здоровя дітей. У кожної дитини має бути свій розпорядок дня. І цього режиму необхідно притримуватися. Разом із дитиною батьки мають будувати своєрідний план на майбутнє, пояснювати, мотивувати, заохочувати своє чадо. Зараз дуже багато неповних сімей. А у виховання дитини мають бути включені і тато, і мама. Батьки мусять бути авторитетом для дітей, щоб їх слухалися. Але в той же час, мама з татом мають поводити себе з дитиною на рівні: прислухатися до неї, запитувати її думку, враховувати її смаки, побажання. Раніше дітей не чули: батьки сказали – закон. Це неправильно. Дітям треба пояснювати і розповідати: що, чому, як, навіщо. Не можеш купити іграшку? Поясни, що заробляння грошей – то важкий труд і що купите цю іграшку наступного разу, а зараз є важливіші речі. Ну і що не менш важливо – то це контроль. До 18 років дитина має бути під повним батьківським контролем, а особливо у перехідний вік – 15-16 років.

DSC_0345-5

 

Галина Самсонівна сама мама, тож розуміє, що у жінки, крім відповідальності за дитину, сім’ю, є і особисті потреби, бажання в професійній реалізації.

– У моїй сімї основний заробіток мав чоловік, – розповідає Галина Самсонівна. – Я встигала все і на роботі, і вдома, бо мала неповний робочий день. Як справляються сучасні жінки, маючи повну завантаженість на роботі, – я не знаю. Знаю тільки одне: дитина має бути на першому місці. Фундамент виховання закладається від 3 до 5 років. Якщо прогавиш – потім виправити буде дуже складно. Сьогодні мама має бути дуже відповідальною. Приділяти дитині максимум часу, бути включеною в її життя. Контролювати, допомагати, перевіряти, привчати до порядку. Ну і враховувати думку вихователя, адже дитина проводить у садочку більшість свого часу. Я, в свою чергу, прислухаюся до зауважень як керівництва, так і батьків. Хто не працює, той не помиляється. Неважливо, який у тебе стаж роботи. Вчитися треба кожного дня, вдосконалюватися, працювати над собою. Зараз я постійно працюю над покращенням своєї української мови: слухаю радіопередачі, користуюся словниками, щоб викорінити з вимови суржик. Біля дітей треба постійно бути в формі і йти в ногу з часом.

А я скажу так, що ця тендітна, маленька вихователька може дати фору не одній двадцятирічній дівчині. А все тому, що вона безмежно і фанатично любить свою роботу і своїх дітей, яких за її понад 50-річну практику була вже не одна сотня. І неважливо, скільки років минуло, чи скільки попереду. Час іде, змінюється покоління, а життєві цінності залишаються тими ж. І Галина Самсонівна їм не зраджує.

Вікторія Гордієнко, 26 років, журналіст, мама двох дівчаток – Варвари і Марії