Есе одного емоційного вигорання: мама на грані нервового зриву та сад, який її врятував
Важно знать

Есе одного емоційного вигорання: мама на грані нервового зриву та сад, який її врятував

Цікавий і парадоксальний ефект у цього вигорання.

Твоя чаша потроху наповнюється: на роботі виникають труднощі, кількість домашніх клопотів зростає, з’являються проблеми з дітьми. Градус напруги зростає, останньою краплею може стати будь-яка дрібниця.

Кап.

І ось тут починається найцікавіше. Бо вигорання — це не тоді, коли з останньою краплею відбувається вибух, емоції зашкалюють, все через край, навколо потоп та армагедон. Навпаки — твоя чаша буквально в один момент стає абсолютно порожньою: тобі байдуже. І це — страшніше за потоп.

Коли я опинилась на дні своєї чаші, там було… комфортно. Жодних істерик, сліз, дратівливості чи вибухів. Але не було там і задоволення, щирого сміху, відчуття сенсу у всьому, що робиш.

І саме цей факт допоміг усвідомити, що це дно не таке вже й зручне. Я одразу звернулася до спеціалістів, зокрема до психологині Марини Сили, і вона підтвердила, що у мене типовий стан вигорання, притаманний багатьом сучасним мамам.  Одна з її цінних рекомендацій, це «у вас має бути час тільки на свої справи (і це не прибирання), такі, що наповнюють вас радістю та задоволенням».

Перший промінчик надії з’явився, коли я суботнього ранку вийшла на подвір’я нашого будинку. Поглянула на купу дошок, з яких ще рік тому ми збиралися будувати альтанку. Кинула оком на той квадратик землі, де я планувала висадити п’ять видів сукулент, до яких у мене так і не дійшли руки. Із сумом подивилась на голу землю під яблунею, де могло би бути таке чудове місце для відпочинку теплими літніми вечорами.

Того ж дня я загітувала чоловіка на прибирання території. Вже до вечора все непотрібне було без жалю викинуте, простору стало більше і дихати стало легше. Протягом наступних вихідних ми засівали газон, підрізали кущі та дерева і навіть розробили цілий план зонування подвір’я. Чоловік обирав гриль, син Марко безапеляційно вимагав гойдалку та гамак, я замовляла садові меблі.

Нарешті я відчула, що моя чаша нарешті знову наповнюється – і наповнюється вона радістю, бажанням зробити щось – і зробити це красиво. Остаточно я це відчула в той день, коли мені доставили саджанці рослин.

З натхненням я підійшла і до дизайну саду. Мені завжди подобався скандинавський стиль меблів на зразок тих, що продаються у мережі JYSK. І це була можливість наповнити місце свого відпочинку природніми кольорами, проявити власну фантазію у декоруванні, підібрати меблі, які перетворять маленький сад на моє справжнє місце сили. 

Звісно, список меблів та декору у мене був пристойний, але зараз, коли робота над садом завершена, я можу виокремити свій особистий топ-5 із мого міні-раю. 

  1. Гамак BERGFINK лляний

Я дуже хотіла завжди саме натуральний матеріал для гамака. Льон – ідеальний: прохолодний у спеку, дуже приємний на дотик до шкіри і виглядає органічно, як у садку, так і в кімнаті сина. А ще тепер доводиться грати в гру «Хто перший встав, того й гамак» :)

  1. Комплект меблів BORRE + GASSUM

Маленькому саду – компактні та зручні меблі. Вимога до стільців та столика була єдина – мінімалістичний дизайн та зручність у використанні. Цей комплект легкий та універсальний. Залежно від погодних умов його легко можна перемістити з саду на терасу.

  1. Ліхтар на сонячній батареї SIVSANGER

Ох, це ніби новорічний настрій щодня, але без снігу та клопоту, лише безліч сяючих світлячків. Мій однозначний фаворит для боротьби з депресивністю та тривожністю.

  1. Лампа-нічник VANNRIKSE

Мій емоційний стан тісно пов’язаний з кількістю світла та його якостями: м’яке та помірне освітлення цієї лампи – ідеальне. +100 до атмосферности і відчуття магії.

  1. Парасоля AGGER

З моєю чутливістю до засмаги правило одне: якщо сонячні ванни – то тільки з парасолькою :) І для сина річ необхідна, тому що під нею  можна гратися у спекотний день.

Зараз я розумію, що мій шлях був порівняно легким. Сад став однією із рятувальних мотузок, завдяки яким я стала викарабкуватись із дна. Але не садом єдиним вдалось зібрати до купки свій власний попіл і почати ліпити себе заново. Важливо було подбати не лише про свою душу, а й про тіло: я стала уважніше харчуватись, відновила здоровий режим сну, почала займатися спортом. 

Також у подібних ситуаціях варто обов’язково поговорити з психологом або хоча б із близькими – це лише пришвидшить процес відновлення і допоможе звільнитися від зайвих тягарів.

Тепер я відчуваю себе сильнішою. Моя чаша нарешті в балансі. І щоб відродитися з попелу, іноді достатньо зробити перший крок: закласти сад та висадити самому сукуленти.