Яким би ви хотіли бачити спорт для дітей? В ідеальному світі це були б просторі світлі тренувальні зали, досвідчені наставники – не тільки спортсмени, а й психологи, достатнє матеріальне забезпечення шкільних кабінетів і секцій. У реальності картина така, що спорт у нашій країні – це відповідальність і ініціатива батьків, які буквально несуть його на своїх плечах.
Шкільний спорт – тема, про яку в суспільстві намагаються не згадувати. Давайте відверто: чи любили ви шкільні заняття фізкультурою? Чи відвідують ваші діти ці уроки зараз, чи відсиджуються на лавці з довідкою в руках та закривають заліки численними рефератами?
Я цілком можу зрозуміти батьків, які роблять усе від них можливе, щоб дитина не відвідувала шкільні уроки фізкультури. Застаріле обладнання, застарілі методики, нормативи, що розробили ті, хто нічого не знає про сучасних школярів, та слабо мотивовані вчителі, які так само розуміють усю імпотенцію системи.
У 2020 році держава заклала 4,3 млрд гривень тільки на зарплату учителям фізичної культури. Але ж чому, попри це, у мотивацію та розвиток молодіжного та дитячого спорту вкладаються батьки, а не держава? Чому до школи приходить 30% здорових дітей, а закінчують її так само здоровими лише 10%?
Якщо подивитися на досягнення зовсім молодих спортсменів, ми побачимо цікаву закономірність. У 2018 році українська збірна перемогла на Всесвітній літній Гімназіаді – змаганнях для спортсменів-школярів з усього світу. Ми взяли 112 медалей. На літній Універсіаді у 2019-му українські студенти завоювали 20 винагород.
Про що це говорить? Про те, що спорт в Україні підтримують батьки. Коли дитина ходить у школу, мами й тата платять за спортивні секції, купують спорядження, роблять внески, возять дітей на змагання своїм коштом. Коли ж доходить справа до університету, мотивації у батьків вже немає.
Зі свого досвіду роботи давно помітив: зазвичай спортивними зірками школи стають діти, які відвідують додаткові секції та приватні гуртки. Цікава закономірність, чи не так? Батьки власним коштом, часом та іншими ресурсами розвивають дитину в позашкільному просторі, щоб потім школа, яка жодним чином до цього не причетна, отримала бонус та бал у загальному рейтингу, відправивши дитину захищати честь школи на локальних заходах.
Питання про те, на що йдуть 4,3 млрд гривень, виділені державою на фізичне виховання в школах, для мене залишається відкритим.