Важно знать

Простір для навчання: що має бути в кімнаті дитини

Кожній людині необхідний особистий простір: обмежена територія, на яку можна заявити свої права, усамітнюватись там і самостійно визначати, кого і як надовго пускати туди. Це важливий аспект дозування кількості соціальних і фізичних контактів, зниження рівня стресу. Також можливість керування особистим простором є ознакою свободи людини.

Простір

Усі простори, в яких перебуває людина, можна розділити на:

  • особистий — простір всередині свого будинку — формує відчуття захищеності від вторгнення;
  • груповий — простір, який є спільним для родини, близьких родичів — забезпечує право на приватність, тобто є можливість обирати побути на самоті чи разом з іншими;
  • публічний — простір громадського життя — середовище налагодження соціальних зв’язків.

Потреба в особистому просторі змінюється з віком. Немовлята зовсім його не потребують, але вже з 3-4 років у дітей з батьками починається боротьба за територію.

У 8-9 років стає помітною відмінність статей: хлопчики часто потребують більше простору, ніж дівчата.

Розмір особистого простору збільшується до 16-17 років, поки людина соціалізується і в неї завершується період тілесного росту.

Сприйняття особистого простору також змінювалось історично. До середини ХХ століття про приватність у межах родини взагалі не йшлося, в першу чергу через брак ресурсів (площі, опалення), та й культурні норми не передбачали навіть зонування спільного простору. Дітям тривалий час не виділяли окремих кімнат навіть в заможних родинах, бо ще не сприймали їх як окрему особистість.

З розвитком масового будівництва люди звикали спершу до малесеньких, але вже окремих квартир, згодом — до власних кімнат. З року в рік вибагливість до простору зростає: прохідні кімнати вже не здаються затишними і людина прагне дедалі більшої площі особистого простору.

Позбавлення ж права на власну територію викликає у людини глибокий стрес (це спостерігається у в’язницях, комунальних квартирах, казармах, лікарняних палатах тощо). Внаслідок цього стресу в умовах великого скупчення людей і постійного порушення особистого простору, відчутно зростає агресивність взаємодій.

Тож власна кімната — ідеальний варіант для дитини.

Важливо, щоб вона справді відчувала цей простір своїм. Для цього батьки мають оздобити її не лише на свій смак, а й врахувати побажання дитини, а також — поважати цей простір. Починаючи з 3-4 років необхідно стукати в двері, перш ніж зайти. З одного боку це навчить дитину і собі стукатись до інших, а з іншого — дозволить їй відчувати захищеність. І, що не менш важливо, це є виявом поваги до дитини.

Дуже часто кімната є спільною із братиками чи сестричками. В такому випадку важливо подбати про зонування для кожного: власне ліжко, стіл, скринька для секретиків тощо. А ще запровадити культуру використання навушників, щоб розділити аудіопростір також.

Якщо кімната спільна з батьками, то створення для дитини куточка, який буде лише її, — ще більш актуально.

Щоб простіше було підтримувати лад, не варто переобтяжувати простір меблями чи декором, а особливо зайвими речами, на кшталт коробок з-під оргтехніки.

Структура простору дуже впливає на діяльність, яка в ньому розгортається. Помічено, що у приміщеннях з низькими стелями легше зосереджуватись на кропіткій роботі на уважність, а високі стелі сприяють творчим польотам і уяві. Власне, тому в конструкторських бюро чи художніх майстернях стелі високі, а, скажімо, в бухгалтерії чи податковій — ні.

Власне, формуючи простір для дитини, можна посприяти розвитку тих рис, які дитині даються важче: для мрійника, що літає у хмарах, можна підібрати стіл-ліжко, що допомагатиме зосередитись, а старанній посидючій дитині завдяки світлому кольору стін і високих стель — додати легкості і фантазії.

Не варто розділяти кімнату на навчальну і ігрову зону. Щоб не створювати враження, ніби навчання — це щось серйозне і нерозважливе на противагу цікавій і веселій грі. Навпаки ігрове навчання є легким і ефективним, а ігри, збагачені пізнанням, — цікаві і захопливі.

Стіл-стілець

Стіл має бути власний у кожної дитини і бажано, щоб сусідні столи не дотикалися. Бо речі схильні переповзати з менш охайного столу на більш охайний, породжуючи цим конфлікти.

За висотою стіл має бути такий, щоб дитина, сидячи за ним і поставивши лікті на стільницю, могла пальцями торкнутись скронь. А висота стільця – щоб сидячи на ньому ступні дитини повністю стояли на підлозі, а гомілка і стегно при цьому утворювали прямий кут.

Зріст дитини, см Висота стола, мм Висота стільця, мм
до 130 520 300
130…145 580 340
145…165 640 480
160…175 700 420
понад 175 760 460

Розмір стільниці має бути щонайменше 600×600 мм. Це забезпечить достатню відстань від очей до екрана комп’ютера, який може стояти на столі. Втім, якщо стіл буде більший, це дозволить зручніше розташувати навчальне приладдя і підручники.

Для рюкзака

Поруч зі столом зручно прилаштувати гачечок для рюкзака, щоб не валявся під ногами або на ліжку.

Рюкзак, який висітиме на видноті, допоможе дитині швидше навчитись збиратись до школи, ховати зошити із виконаним завданням одразу після виконання.

А також не забувати необхідне приладдя.

Поза столом

Є чимало завдань, які можна виконувати не за столом — щоб урізноманітнити положення тіла і змінювати навантаження на хребет. Особливо це подобається підліткам.

Для цього дуже зручно використовувати:

  • Підставку-тацю з подушкою
  • або столик для ноутбука на ліжко 
  • а також крісло-мішок

Зосередження

Для більшості дітей складно концентруватися під час виконання самостійних завдань. Але здатність зосереджувати увагу дуже пов’язана з відчуттями тіла. Коли дитина

не відчуває якусь частину себе, це суттєво відволікає від сприйняття нової інформації.

Вона підсвідомо починає гойдатись на стільці чи хилитати ногами, для того, щоб повернути собі відчуття тіла і зосередитись на навчанні. Це відбувається тому, що в дитини сенсорна система, яка дозволяє відчувати положення власних частин тіла без візуального контролю, ще не повністю розвинена.

Тож зосередженню може посприяти:

  • гумка між ніжками столу — можна звичайний гумовий джгут натягнути між ніжками столу і дитина теліпатиме його ногою, скидаючи надмірну рухову активність. Це дозволить краще зосереджуватись на когнітивній діяльності.
  • тактильний м’ячик, який можна переминати в руці
  • стілець-балансир

Світло

Найкраще освітлення для навчального простору — це поєднання денного світла зі штучним, але так, щоб денне переважало.

Не варто ставити робочий стіл просто навпроти вікна — прямі сонячні промені віддзеркалюються від аркушів, і це швидко втомлює очі. Краще, якщо світло падає з протилежного боку від ведучої руки (для правші — з лівого, для шульги — з правого) і трохи через плече.

Настільна лампа  повинна мати потужність не більше 60…80 Вт (до 15…20 Вт у енергоощадних), світло теплого відтінку і абажур для розсіювання світла. Надмірна яскравість перевантажує зір. Для економії простору на столі можна обрати лампу з кронштейном або бра.

Дошка

Дошка для записів поруч зі столом – це не тільки зручно, а ще й атмосферно: налаштовує на робочий лад і допомагає впорядкувати простір. Варіантів дошок є декілька, і в кожного – свої переваги і вади:

  • коркова дошка із кнопками — виглядає привабливо, але не дозволяє робити записи безпосередньо на ній, лише кріпити аркуші;
  • біла дошка — дозволяє писати маркерами, а також кріпити аркуші магнітами, але записи, які залишались на дошці довго, погано стираються;
  • крейдяна дошка — писати крейдою (можна кольоровою), кріпити аркуші магнітами — але потребує витирання ганчіркою, а крейдяний пил натрушується під дошкою.
  • фарба або шпалери для крейди — потребує витирання ганчіркою, не має можливості кріплення магнітами чи кнопками, втім може займати довільну частину стіни.

Дошка може здатись зайвим елементом, проте вона часом несподівано додає мотивації навчатися. Одна моя учениця полюбляла вирішувати задачі з геометрії на дошці, малювати крейдою, а в зошиті малювати олівцем їй подобалось значно менше. В класі це було легко влаштувати, але от з домашніми завданнями було непросто, допоки батьки не придбали їй додому дошку для крейди :)

Полички

Поличок і шухлядок для зберігання книг і приладдя має бути вдосталь, але не забагато. Щоб дитині вистачало терпіння підтримувати на них порядок.

Безпечніше, якщо полиці відкриті, без скла. Бажано різні за розміром — для книг і зошитів різного формату. Часто підручники з англійської мови великого формату, а також різноманітні атласи і карти. Також я з подивом дізналась, що деяким дітям більше подобається писати в зошитах формату А4.

Набагато зручніше користуватись книгами і зошитами, якщо вони стоять на полицях, а не лежать у ящиках.

Для дрібного приладдя, різних канцтоварів і товарів для творчості добре підібрати відповідні контейнери чи коробки. Краще не глибокі, щоб простіше було знаходити необхідні речі.

Зошити, лінійки, ручки, олівці, ножиці — усі канцтовари для дитини краще обирати з нею разом. Їй буде простіше доглядати за тими речами, які вона сама собі вибрала, а батьки можуть зі свого боку подбати про те, щоб дитина обирала якісне.

Годинник-таймер

Для того, щоб орієнтуватись в часі і відстежувати розпорядок дня, добре мати на видноті годинник. З великими чіткими цифрами і контрастними стрілками.

Бажано, щоб у дитини була можливість спостерігати за обома видами годинників: електронним і стрілковим. Оскільки, зазвичай, в телефоні вже є електронний, то в кімнаті добре мати стрілковий годинник.

У молодшій школі це допоможе у вивченні математики, а також сприятиме кращому розумінню циклічних процесів.

Окрім годинника цінно опанувати таймер.

Для поступового навчання керувати власним часом: відміряти тривалість гри з гаджетами, швидкість читання чи навчитись техніці pomodoro.

Pomodoro —   це один з методів тайм-менеджменту, який полягає складанні списку задач і виконання їх, чергуючи неперервну роботу впродовж 25 хвилин і 5-хвилинні перерви. Починаючи з 12-13 років дуже допомагає в навчанні.