Виховання

Чому мої діти люблять читати

Моїм дітям 8 і 10 років. І вони люблять читати. Вони завжди беруть з собою книжку, куди б ми не їхали. Навіть якщо вони тільки роблять вигляд, що люблять книжки, то у них це добре виходить. Я обожнюю питання “як ми навчили дітей любити читати” і завжди готова над ним подумати. Я не прагну виглядати, як ідеальна мамаша, у якої все добре, тому що це не правда. Але з читанням, здається, ми досягнули певних успіхів.

З самого народження ми читаємо дітям перед сном. Це стало ритуалом, який ми любимо. Навіть зараз, коли діти самі давно вміють читати, ці хвилини ввечері безцінні. Які б ми з чоловіком не були втомлені, чи як би нам не хотілось посидіти з друзями за вечерею, пару сторінок цікавої книжки є нашою традицією. Ну, і якщо чесно, дитячі книжки – це моя особиста слабкість, я люблю роздивлятись дитячу ілюстрацію. Тому не пропускати цю традицію – в моїх інтересах.

Я чітко пам’ятаю момент, коли наш старший син Андрійко захопився читанням. Йому тільки виповнилось 7 років, ми їхали на змагання з футболу, яким він тоді займався, і в нього була книжка “Ракета на чотирьох лапах” Джеремі Стронґа. Це була якась магія. Всі діти грали у футбол або в ігри на телефоні, а Андрійко реготав, читаючи книжку. І тоді я зрозуміла, як важливо, щоб книжка відповідала віку дитини. Після “ракети” Андрійко перечитав всю серію “читання для реготання” Видавництва Старого Лева, а потім взявся за Гаррі Поттера. Ну, і очевидно, ми забрали його з футболу. Не його вид спорту.

Можливо, ми з чоловіком можемо здатись незрозумілими чи старомодними, але у наших дітей немає смартфонів. З Андрійком була домовленість, що він зможе грати в ту гру, яку сам напише. Тому у нього є власний комп і курс в комп’ютерній академії “Шаг”. Ми пояснили дітям, що світ ділиться на тих, хто споживає контент, і на тих, хто його виробляє. Все просто — для того, щоб виробляти якісний контент, потрібно багато читати. Сподіваюсь, діти нас почули. До речі, для програмування рекомендую книжку “Python для дітей”, яка стала настільною для Андрійка.

Також можете нас пожаліти — у нас немає телевізора. Але є величезна бібліотека на всю стіну. Якщо чесно, на всі стіни, які є в домі. Ми з чоловіком обожнюємо читати самі. І коли діти це бачать, вони це сприймають, як щось абсолютно природнє. На книжках ми не економимо. Ми часто ходимо в “Книгарню Є” та в Ашан – і діти самі вибирають те, що їм подобається. Тут я дозволяю все. Ну, майже.

До речі, нещодавно відкрили для себе електронні книжки, які зручно брати в подорожі. Пам’ятаю, що Андрійко в одну з поїздок хотів взяти три товсті книжки, а я його переконала, що не буде часу читати, ми ж їдемо мандрувати… І він взяв дві. Коли ще в літаку він майже закінчив першу, я зрозуміла свою помилку. Мені досі перед ним за це незручно. Тому що потім йому не було чого читати. Тепер нас виручає кіндл.

Також в цьому році ми записались в справжню бібліотеку. Я не уявляла собі, що нас зустрінуть там усміхнені молоді жінки, які з радістю допомогли вибрати дітям книжки. Рекомендую спробувати, і відродити цей забутий вид дозвілля. Правда, мені довелось докласти зусилля, щоб пояснити дітям, чому нам дали книжки безкоштовно і як бібліотека заробляє.

Читання – це частина життя. Дітям, батьки яких проводять вечори перед телевізором, складніше полюбити читати. Бо це вимагає зусилля. Легше відкрити планшет і тикати туди пальцем. Тому якщо хочете мою пораду: викидайте телевізори, відключіть інтернет і їдьте на Петрівку. Разом зі своїми дітьми.

 

Текст: Олена Ведмідь
Фото: Дарья Павлова