Воспитание Мнения

Дарвінізм у хрестильній сорочці: які еволюційні переваги кумівства

Матеріал підготовлено у партнерстві з українським брендом

дитячого хрестильного одягу Lesi Pak

Еволюція твого кума. Хрестини по Дарвіну. Хресна мати як феномен еволюційного розвитку…

Десь поміж таких варіантів ми обирали заголовок для цієї статті. Погодьтеся, досить нестандартно, м’яко кажучи?

Ми кинемо виклик стереотипам та розповімо, чому хрещені батьки можуть бути потрібні вашій дитині навіть якщо ви атеїст, пастафаріанець, чарівна принцеса або магічний чаклун 80 левела.

Народжений стати людиною

Жодна людина за всю історію людства ще не народилася особистістю. Так-так, і ви теж.

Навіть більше, люди, які у перші роки життя не мали стосунків із іншими людьми, стати особистістю не зможуть вже ніколи.

Діти-мауглі, ті, що змалку були обмежені в спілкуванні та піклуванні, або потрапили до тваринних колективів, зграй, ілюструють цю тезу. Кейси «мауглі» досить детально вивчені, бо виховання дітей тваринами цікавило психологів та соціологів, які хотіли відповісти на питання «Що робить нас людьми?». Вовчиця (може, та сама, про яку співає Олег Винник?) вигодувала Ромула і Рема — це одна з найвідоміших легенд про дітей-мауглі, а Редьярду Кіплінгу в нашому випадку ми подякуємо за красиву книжку та неймінг поняття.

Матеріал для досліджень є: історії про «здичавілих» відомі в багатьох країнах. Львівські хлопці-мауглі, про яких стало відомо у 2015 році, зараз живуть в дитячому будинку, старший з них навряд чи зможе ходити та повністю соціалізуватися. Ще ви, певно, пам’ятаєте Оксану, дівчину-собаку з Одещини, яку знайшли наприкінці дев’яностих. До речі, перегляньте фотопроект англійського фотографа про дітей-мауглі.

«Дику» дитину, як вважають психологи, можна навчити лише імітувати людську поведінку. І лише за умови, якщо інтегрувати її в суспільство до 12–13 років. Після цього віку адаптація для життя серед людей вже неможлива. Так само і з ходінням: якщо дитина потрапила до звіриного середовища ще до того, як в неї сформувався навик прямоходіння, вона, швидше за все, ходитиме на чотирьох кінцівках все життя.

Нам у цьому контексті не такий важливий факт виховання дітей у зграї чи виживання без опіки, як проблема їхнього подальшого життя в соціумі. Під таким кутом зору важливість усвідомленого батьківства виглядає вкрай критично. У процесі виховання дитини дрібниці можуть мати значення і впливати на те, яким буде носій ваших генів, ваша найдорожча, з еволюційної точки зору, людина. Зрештою, від якості ваших стосунків, серед іншого, залежатиме й цінність вашого життя.

Собаки навчили Оксану Малу ходити на чотирьох «ногах», полювати, гарчати та скавчати. Ще безліч кинутих дітей по всьому світу, замість зрозумілих нам людських емоцій та дій, отримали від тварин звірині моделі поведінки. Родина, звісно, не звірина зграя. Але вона так само навчає дитину лише тому, що вміє сама, і «вкручує» своєму «новобранцеві» певні принципи саме у той момент і в той час, який є унікальним і безповоротним. У віці від двох до шести років дитина занурюється в культуру спілкування, культуру в загальному сенсі та в культуру, що є всередині її родини. Вона засвоює норми взаємодії, навчається виражати свої почуття, переживати їх. Майже у всьому дитина покладається на батьків, копіює.

Людина дорослішає і починає дивитися на світ буквально тими очима, які їй дали батьки. Вона випробовує нові рамки, намагається оцінити стосунки з іншими людьми, вчиться товаришувати, співчувати, допомагати та просити про допомогу, але, звісно, робить усе крізь фільтр, що сформувався із взаємин у її родині. Той накладений фільтр відбито і закарбовано на підсвідомості, второвано нейронними зв’язками. Дістатися його важко, якщо взагалі можливо, — спитайте у вашого психолога.

Якою буде майбутня особистість — вирішують гени, виховання та вплив оточуючих.

Звідки беруться люди

Людьми у звичному сенсі ми стаємо виключно серед людей. Кожен з нас плете своє мереживо суспільних відносин. Вони унікальні, ексклюзивні. Із батьками ми діти, із дітьми — батьки, із колегами — авторитетні спеціалісти, із недолугим учасником дорожнього руху — караючий меч правосуддя, або, як мінімум, вчитель та гуру ПДР.

І в цьому місці нам терміново потрібен Карл Юнг: «Ніхто не зможе пізнати своєї індивідуальності, доки не створить тісного зв’язку зі своїми побратимами; намагаючись знайти себе, він не повернеться до пустелі егоїзму. Він лише тоді зможе відкрити себе, коли глибоко та безумовно буде пов’язаний з іншими, у цілому — із великою кількістю людей, з якими буде мати можливість себе порівняти, від яких зможе себе відрізнити».

А зараз, тільки не смійтеся, буде повідомлення від… трата-та-та! — хтось в нашій редакції несамовито б’є у тамбурин… — британського вченого.

Так, англієць-антрополог Робін Данбар відкрив, що через обмежені можливості верхньої частини мозку, неокортексу, у нас одночасно можуть бути усвідомлені відносини в середньому із 150 людьми (цей ефект назвали «числом Данбара»). Приблизно таким науковець вважає оптимальний розмір людського стада, пояснюючи цифру.

Кожен персонаж із цього «списку контактів» існує в нашій уяві як певна ментальна конструкція, образ, що об’єднує в собі інформацію, впливає на наші думки. Ми тримаємо в голові набір суджень про людину, вони більш-менш константні, стають стереотипними, із часом ми звикаємо до певного усвідомлення, закріплюємо образ. Пригадайте, як важко змінити своє ставлення до знайомої людини, коли вона робить щось, що їй не притаманне. І чим міцніший наш із нею зв’язок, чим краще ми, як нам здається, її знаємо, тим більш незрозумілими є для нас її витівки. Наш мозок просто економить енергію і не любить напружуватися, перезаписуючи інформацію, змінюючи власну думку. Еволюційно ми звикли довіряти одне одному (якщо йдеться про представників спорідненої групи), аби не гаяти часу на власні пошуки і докази. Якщо хтось вже зробив дослідження, а може й дістав знання ціною власного здоров’я, вбиваючи мамонта, — чому б нам не повірити в те, що мамонт грізний та страшний, навіщо перевіряти?

Тобто ми маємо обмежений набір відносин із людьми, яким ми так чи інакше довіряємо. На перехресті усіх стосунків стоїть їх учасник, у ньому і виникає особистість.

У процесі дорослішання ми приймаємо правила поведінки в суспільстві, усвідомлюємо прийнятну модель, розвиваємо навички спілкування, адаптуємось до конкретного середовища. І все це не абстрактно, все це про конкретних людей навколо нас. Саме вони і є головним фактором у цих процесах.

Ми — це перш за все комунікація, це побудова та підтримка якості відносин. Ми практично не є більш ніким окрім міксу із образів і стосунків із людьми, з якими спілкуємось. Кожні 4–5 років ми змінюємо частину наших контактів. Змінюється коло наших інфлюенсерів, змінюємось і ми самі.

Пригадайте, з ким ви спілкувалися п’ять років тому. Хто з тих людей — після закінчення школи, інституту, зміни робочого місця — залишився із вами? Змінилися і самі люди, їхні інтереси, обставини. Зміни — це розвиток, але який результат отримує людина, що стоїть у центрі стосунків, залежить від тих принципів, якими вона керується, коли формує свій особистий «список»

До чого тут хрестильна сорочка?

Олексюк Леся — підприємець, засновниця Lesi Pak Матеріал підготовлено у партнерстві з українським брендом дитячого хрестильного одягу Lesi Pak.  

Привіт, мене звати Леся, я засновниця бренду дитячого хрестильного одягу Lesi Pak.

Так-так, дитячого хрестильного одягу. Ми шиємо ніжні, довгі, дуже довгі плаття з натуральних тканин, вишуканих мережив, зі стрічками, перлинами, у комплекті з шапочками, віночками та прикрасами на свічки.

Таїнство хрещення — одна з найважливіших подій у житті дитини. А наряд для хрещення — це особливий вид одягу!

Купують такий одяг на раз, однак подія настільки важлива, що вибирати його варто дуже відповідально. Адже цей чудовий день буде багатий на зворушливі моменти, які назавжди залишаться в пам'яті всіх присутніх!

Ми хочемо зробити наш одяг частиною вашої родинної традиції. Я завжди мріяла про те, щоб можна було зберігати і передавати, наприклад, хрестильну сорочку, як реліквію — з покоління в покоління. Саме тому я хочу говорити про обряд хрестин як про частину культурного коду нашої країни. У ньому є ресурс для традицій, а вони зміцнюють родини в широкому сенсі.

Ми живемо в ареалі християнської культури. Більш ніж тисячу років наші пращури знаходилися під впливом заповітних традицій, які формували інститути в нашому суспільстві.

Ця культура розповідає нам про те, як ставитися до ближнього, як любити, як і з ким хрестити дітей.

Функція хрещених батьків, підкріплена народними традиціями, була значно ширшою, аніж та, про яку розповідає церква. Це і духовна близькість, і спорідненість, яку прирівнювали до кровної. Так скріплювалися між собою члени нової великої родини. Хрещені, як свідки хрещення, зберігали тісні стосунки з хрещеними дітьми протягом життя, брали активну участь у вихованні, інколи вирішували матеріальні, фінансові питання. У випадку смерті батьків могли їх замінити. Церковний погляд на те, що хрещені батьки мали бути «другими батьками», у народному осмисленні переродився в повір’я, що хресники наслідують певні якості від своїх духовних батьків.

Нічого не нагадує?

Так, іншими словами, інститут «хрещених батьків» — це така собі форма менторства, закріплена релігійними та родинними принципами. І до нього повною мірою можна застосувати всю цю нашу соціальну діалектику. Завдання із розвитку людини в першу чергу лежить на найближчому оточенні, і якщо кровних та єдиноутробних родичів ми не обираємо, то в нашому традиційному християнстві є функція, яка допомагає створити команду підтримки із людей за власним вибором.

Якщо ви постали перед питанням «хрестити чи не хрестити», ви маєте справу перш за все із культурою. Складно уявити собі ситуацію, коли і батько, і мати, і усі батьки батьків з обох боків — послідовні атеїсти. Просто статистично це майже неможливо — близько 80% українців віруючі, християни. Християнство в Україні є загальнонародною релігією. Так чи інакше вам потрібно буде відповісти собі на це питання і, на нашу думку, у відповіді можна керуватися науковим підходом та «вичавити» максимум користі із рідної культури.

Хрещення надає дитині як мінімум двох обраних батьками людей, що за традицією мають опікуватися її благополуччям, давати ціннісні орієнтири та підтримувати. Ким будуть ці люди — питання до батьків.

Сподіваємося, що ми змогли донести до вас, дорогі читачі, думку про вашу власну батьківську відповідальність і про визначну роль усвідомленості в батьківстві.