Днями я вигулювала пса і зустріла на вулиці знайому. Вона тільки-но завела жвавого цуценя французького бульдога і не могла приховати від того свого щастя.
— Що тобі найбільше подобається в цій новій ролі? — спитала я новоспечену “собачницю”.
— Якщо чесно, більш за все я люблю гуляти з Вінні. Люди дуже радіють і йому, і мені, посміхаються і говорять усілякі приємнощі. Знаєш, останні пару років я гуляла і знайомилася з новими людьми надворі лише в межах паркану дитячого майданчику. І це був суцільний треш. Постійне змагання за те, хто перший сів, пішов, заговорив, чи вивчив перші слова англійською, в якому мій син постійно “програвав”.
Я занадто добре розуміла, про що вона. Місяці, а може й роки від початку мого першого материнства пройшли як в тумані. Хочеться себе дуже сильно обійняти, як згадаю ті моменти. Всі навколо — від власної матері до абсолютно сторонніх людей поспішали розповісти, що і зі мною, і з моєю донькою не так, що їхні діти “в цьому віці” вже ходили на горщик, читали, знали всі букви і ледь не доводили теорему Ферма.
Пам’ятаю свій перший візит педіатра через два тижні після пологів. Сну в мене набігало від сили години чотири на добу, і не разом, а уривками по півгодини.
Педіатриня поглянула на мою цілком здорову і вже в міру пухкеньку доню і сказала: — “Бачу прищик на попі. Погано справляєтесь, мамо, дуже погано”. Того вечора я вмивалася сльозами і ще добу була, м’яко кажучи, в шоці. Чи людина з лактостазом, що два тижні тому пережила пік фізичної болі і балансувала між люлькою та коляскою не заслуговує хоча б на просту ввічливість, не кажучи вже про повагу та делікатність?
Суспільний тиск на жінку через материнство — універсальний інструмент. Такий собі зашморг, що будь-який момент можна затягнути дужче.
Цих поширених “крилатих” наративів можна зібрати на енциклопедію: Не народила — що ти собі думаєш? Не чуєш, як тікає “вовсю”? Не хочеш народжувати? Ах ти егоїстка! Працюєш багато, немає часу на дітей? Дивись, робота твоя водички в старості не принесе. А як зрештою народила то є другий том: як жити і чому ти все робиш не так, що б ти насправді не робила.
Якщо ти мати — тобі весь час ставлять оцінки в уявний щоденник материнства, така от суспільна норма, такий соціальний екзамен.
Друзі, знайомі, колеги, та що там, просто перехожі на вулиці можуть підійти і сказати що завгодно без купюр. У присутності дитини. І ніхто навіть не зрозуміє, що щось не так — толерантність до такого стилю — 100%.
Материнське навантаження схоже на роботу в п’ять змін — недосип, складнощі із здоров’ям після пологів і перших місяців немовляти, післяпологова депресія, яка в суспільстві все ще “дурість” і табу, непропорційний розподіл хатньої роботи, вимушена кар’єрна пауза і багато іншого. І це все за умови, що з дитиною, тобою все ок, і на обрії навіть десь є чоловік, який час від часу допомагає і навіть “відпускає” погуляти з подружками раз на пару тижнів.
В соціології підхід, де мати одноосібно відповідає за дітей навіть при живому батькові називається інтенсивним материнством.
Вперше термін ввів Жан Жак Руссо в кінці 18 століття, розмежувавши публічну сферу діяльності для чоловіків і сімейну — для жінок. Концепція переживала декілька реінкарнацій, але суть залишалася незмінною — жінка відповідає за все — здоров’я дитини, безпеку, фізичний комфорт, освіту та далі за нескінченним списком.
На противагу інтенсивному материнству існує термін “достатньо хороше материнство”. Більше півстоліття тому жінки отримали супер-подарунок від педіатра Дональда Вудса Винникотта. Він запропонував термін “достатньо хороша мати”, яким зараз оперують прогресивні матусі.
Такий підхід знімає з жінки частину провини і навантаження. Не потрібно гнатися за ідеалом, каже лікар, вашій же дитині стане краще, якщо ви навчитеся її відпускати, якщо вона не буде бачити тривожну і загнану матусю яка через свою провину потім буде душити цим дитину.
Діти достатньо хороший матерів бачать їхні помилки, це з одного боку приносить розчарування, а з іншого — показує, що мати — в першу чергу – людина. Такий підхід на думку педіатра допомагає дитині легше адаптуватися до навколишнього середовища і зростати більш здоровою емоційно і фізично.
І ніби все ок. Достатньо бути достатньо хорошою і вже не треба переживати, що не відвела дитину вчити китайську у два роки, бо після трьох вже пізно, не треба прасувати труси і колготки з двох сторін, не треба кожного дня готувати для дитини три окремих страви і самотужки вирощувати огірки на грядці.
Але щось все одно не сходиться. Не стає легше. Бо оцінка залишається. Все одно треба поміряти — а наскільки ж хороша? А чи достатньо “достатньо хороша”? Може, не вистачає достатності?
Жінка, що стає матір’ю ніби просто перестає належати собі і цікавити суспільство поза роллю. Спочатку вона чує з кожного чайника, що має народити. І важко сперечатися з тим, що поки що “кожна жінка має народити” — це соціальна норма. А потім знаходить себе в пастці, де від неї постійно щось очікують, морально тиснуть і максимальне послаблення від суспільства — дозволити бути не “хорошою”, а “достатньо хорошою” матусею. Це просто бінго, скажу я вам. Одразу захотілося народити ще пятьох.
А якщо уявити, що можна взагалі не оцінювати. яка ти мати? Якщо просто уявити, що можна бути собою? Людиною із дитиною. Апріорі не ідеальною. Апріорі хорошою. Доброю до себе і своєї дитини. Так, погані матусі трапляються. Але вони не читають цього тексту й інших також, і точно не міркують про те, чи вони ок і чи добре їхнім дітям з ними.
Я дуже добре пам’ятаю, як до мене під час процесу розлучення на зйомну квартиру прийшла служба соц захисту для того, щоб подивитись на умови, в яких будуть жити мої діти. Я дуже переживала, що в них тільки одна кімната і не такі умови, як у домі, де вони лишилися жити із батьком. Я питала у соц працівниці, ,чи все ок, і чи дасть вона мені хорошу рекомендацію.
На що жінка подивилася на мене і сказала: “Я щойно була у родини, де батьки не перестають пити, а діти плачуть добу від голоду, а до цього — бачила, як мати дитині дала бутерброд із гнилою ковбасою. Видихайте, мамо, з вами все супер. Я напишу вам найкращу рекомендацію”.
Ще Фройд казав, що роль матері настільки складна і велична, що негативний вплив на дитину невідворотній просто через величину постаті фігури в житті. І мати правда буде винна у чомусь. Просто тому що вона жива людина. І якщо це прийняти, стає справді легше жити.
Видихайте, мамо, з вами все супер.
