Діти часто чують фрази на кшталт: «Треба бути чемним», «А ти гарно поводився?», «Так не ввічливо». Але під цими словами кожен розуміє щось своє. Коли ж дорослі так говорять, йдеться зовсім не про об’єктивну ввічливість. Зазвичай таким чином батьки хочуть зробити дитину зручною: не бігати, не кричати, не плакати, не битися. Частокіл заборон. Ввічливість полягає в іншому — навчити дитину відчуттям, коли доречний той чи інший прояв. Разом з педагогом Валентиною Мержиєвською ми з’ясовували, що таке дитячий етикет, як пояснити його дитині та якими є головні правила ввічливої поведінки для дітей.
Як етикет отримав таку назву — говоримо з дітьми
Слово «етикет» зовсім не пов’язане з етикою, хоча й співзвучне їй. Етикетом називали правила поведінки, які король Людовик XIV запровадив при своєму дворі. Він намагався підтягнути культурний рівень тогочасної Франції до рівня більш культурних країн, наприклад Італії. А щоб дворяни не плутались у правилах — хто кому і як має вклонятися, в якому порядку підходити до короля, яку страву та якими приборами їсти — їм видавали картки з виписаними правилами. І називались ці картки — етикетки.
На те, щоб вигадати етикет, у короля-Сонця була ще й інша причина. Франція тоді потерпала від неперервних міжусобиць, які забирали чимало ресурсів країни і заважали розвитку. Тож заміна фактичних мірянь силою і владою (війни) на символічну (етикет) дуже зменшила марну витрату ресурсів, яку тепер можна було спрямувати на розкоші Версалю.
Власне, це вдала ілюстрація — лише слабкі люди можуть собі дозволити бути неввічливими. Але чим більше у людей сил, впливу і можливостей, тим більш обережними слід бути у словах і проявах. Можливо, бити совочком напарника у пісочниці не найчемніший вчинок, але голосно вичитувати за це і соромити привселюдно — це теж далеко не взірець ввічливості.
Що ж таке етикет?
Етикет — це певні правила поведінки, така собі незадокументована домовленість між людьми. Вона дозволяє зменшити конфлікти і зробити взаємодію більш далекоглядною.
У батьків подвійне завдання. З одного боку, пояснити дитині правила поведінки в різних просторах. З іншого — дорослі повинні дбати, щоб їхня дитина могла втамувати свої потреби там, де немає жорстких обмежень. Наприклад, набігатися та накричатися на спортивному майданчику, щоб потім тихо поводитися в транспорті.
Загалом, етикет — це збірка правил поведінки в різних обставинах: у громадському місці, за столом, у транспорті тощо. У різний час і в різних країнах ці правила дещо різняться, але є спільні риси.
До того ж етикет обмежує ті прояви, які змушують оточуючих відчувати неприємні емоції:
- різноманітні фізіологічні прояви, які викликають відчуття огиди;
- втручання в особистий простір, яке спричиняє відчуття незахищеності, дискомфорту, агресії;
- викривлене позиціонування, що породжує зневагу, домінування, приниження, зверхність.
Навіщо поводитись ввічливо?
Коли ми обговорювали ввічливість на занятті в «БеркоШко», діти помітили, що з людиною, яку любимо, ми за замовчуванням поводимось добре, привітно, співчутливо. Тож додаткова умова ввічливості не потрібна. А от з людьми, до яких байдуже, а особливо з тим, хто неприємний, ввічливість допомагає уникнути непорозумінь і конфліктів.
Тобто на питання, навіщо поводитись ввічливо, можна відповісти: для того, щоб взаємодіяти з людьми у спосіб, який потребує найменших зусиль.
Якщо задумуватись глибше, то ввічливість — це такий соціально схвалюваний різновид лукавства. Якщо радий зустрічі з тією чи іншою людиною — це можна виявляти безпосередньо. Наприклад, усміхнутись, обійняти, сказати щось тепле. А якщо жодної радості не відчуваєш — можна просто ввічливо привітатися. Якщо подарунок тішить, то і подяка за нього легка і щира. А коли не дуже — то подяка із ввічливості, за приділену увагу.
Ввічливість ≠ гарно поводитись
Ввічливість — не дорівнює «поводитись гарно». По-перше, хто визначає, що «гарно», а що ні? А по-друге, є хороші вчинки, які більше ніж ввічливі. Наприклад, бажання допомогти. Більшість назве це гарним вчинком, але ж допомагати можна зовсім неввічливо. Наприклад, допомагати виплутатись із халепи, лаючи різними словами за те, що в неї втрапив. І водночас, можна цілком ввічливо відмовитись надати допомогу.
Тобто ввічливість — це не «гарні» вчинки, а ефективна і далекоглядна взаємодія.
Різні культури та часи — інші правила
Коли правила етикету сформовані, уникати незручних ситуацій легко. Але у випадку подорожей до інших країн чи спілкування з іншими соціальними прошарками можна й розгубитися: якою рукою брати їжу, правою чи лівою; жінці руку потискати чи цілувати?
Подібна непевність трапляється і тоді, коли в межах однієї культури відбувається перегляд домовленостей. От зараз вже неоднозначно — має чоловік подавати жінці руку, виходячи з транспорту, чи ні. Одна жінка може образитись, що не подав — «не джентльмен»; а інша, навпаки, за те що подав — «я не слабка стать».
Норми етикету з різних часів перетнулись у нашій сучасності.
Правила поведінки, про які варто пам’ятати
Перелік норм поведінки, які людина може тримати в пам’яті та дотримуватись, обмежений. Тому коли запроваджуються нові норми, частина старих відмирає.
Зараз вже не настільки принципово, під яку руку жінка має тримати чоловіка під час прогулянки і чи відсуває чоловік жінці стілець у кав’ярні. Натомість етикет поводження з гаджетами і спілкування в інтернеті — набуває актуальності.
Можна виділити загальні норми поведінки, які не потребують особливої підготовки, а лише уважності до оточуючих:
- Мати доглянуту зовнішність: чистий одяг, волосся, нігті.
- Дбати про чистоту і приємний запах тіла, помірність парфумів — власні парфуми ви не повинні помічати вже через 20–30 хвилин після нанесення.
- Вітатися, завжди. Той, хто заходить до приміщення, завжди вітається першим.
- Представляти при зустрічі людей, які досі не знайомі, — досить назвати імена.
- Запам’ятовувати імена людей при знайомстві.
- Попереджати про відвідини — стукати заходячи в кімнату, навіть до дітей.
- Ніколи не читати чуже листування, навіть найближчого кола, навіть дітей.
- Вживати слова ввічливості залежно від ситуації.
На думку Валентини Мержиєвської, «пробачте» і «будь ласка» варто вживати, коли є за що, а «перепрошую» і «прошу» — коли це формальність. Тобто якщо ви наступили людині на ногу, можна сказати «вибачте». Але якщо ви хочете пройти і людина має поступитись шляхом, то можна перепросити за дрібний дискомфорт.
«Водночас, якщо ви зробили людині послугу, то на подяку краще відповідати «будь ласка», аніж «нема за що», а якщо ви просто передали сіль, то «прошу» — цілком досить», — каже педагог.
Етикет за столом
Їсти без звуків: не чавкати, не сьорбати, не плювати.- Не лізти руками в тарілку, а їжу не розкидати з тарілки.
- Не розставляти широко лікті, краще їх взагалі не ставити на стіл.
- Правильно тримати столові прибори.
- Відкривати рота не широко і заздалегідь, а безпосередньо перед піднесеним прибором зі стравою. Жувати із закритим ротом.
- Їсти дрібними шматочками, які легко помістити до рота і зручно жувати.
Етикет у транспорті
Спершу дозволити вийти іншим пасажирам, а тоді заходити самому.- Знімати зі спини рюкзак.
- Тримати рівновагу (триматись за поручні).
- Не розмовляти по мобільному телефону в транспорті — інші люди заручники ситуації. Вони не хочуть слухати ваші історії, але й вийти не можуть.
- Гаджети в транспорті слухати виключно в навушниках.
- Дитина може стояти в транспорті починаючи років з п’яти, але дорослий у супроводі має потурбуватись, щоб їй було зручно триматись.
Етикет в громадських місцях
Гучність розмови не повинна заважати іншим.- Стримувати розмашисті жести і стрімкі рухи.
Етикет при особистому спілкуванні
- Не класти телефон на стіл, а також вимикати сповіщення або інтернет під час зустрічі — це вияв поваги до співбесідника та розподіл пріоритетів.
- Під час розмови знімати обидва навушники.
- За замовчанням: платить той, хто запрошує, але фраза «може, сходимо…» — нейтральна. Тож кожен платить сам за себе. Тобто той, хто запрошує, має бути готовий платити за обох, але й той, кого запрошують, має бути готовим заплатити за себе.
- Залишати можливість утриматись від відповіді або відмовитись від пропозиції, не наполягати.
- Якнайменше говорити про себе.
- Якщо присутні декілька осіб, вести бесіду з усіма учасниками.
- Не обговорювати вартість товарів та послуг і хвороби, зокрема, особливості харчування (окрім як з лікарем і найближчим колом).
- Політика, релігія і гендер — теми суперечливі та потенційно конфліктні, торкатись їх слід з обережністю.
- Жіночу сумочку носить виключно жінка (я би ще додала, що рюкзак школяра — носить школяр).
Етикет у мережі
Уникати голосових повідомлень.- Без попередження повідомленням – не телефонувати (окрім найближчого кола).
- Уникати повідомлень ВЕЛИКИМИ ЛІТЕРАМИ і з великою кількістю знаків оклику!!!!!!!!!!!!.
- Не пересилати повідомлення від однієї людини — іншій.
- Одне
змістовне повідомлення
не дрібнити
на кілька уривків.
- Застосовувати цитування для відповіді на конкретну фразу.
- Якщо не маєте можливості відписати одразу, повідомляйте про прочитаний меседж і, можливо, зорієнтуйте, коли чекати на відповідь.
- Утримуватись від повідомлень у месенджері по роботі у неробочий час. Утім, листи можна писати незалежно від часу доби.
Етикет — це ознака культури, що походить від латинського слова сulture — оброблений, тобто не дикий. Опанування етикету потребує зусилля, стримування емоцій, самоконтролю, і тому майстерність у цьому викликає повагу. А оцінити рівень культури інших може лише той, хто сам володіє достатнім культурним рівнем.
Більшість правил етикету — неписані правила. Тому дітям буває складно пояснити необхідність їхнього дотримання: «Чого раптом я повинен це робити?», «Це ніде не написано». Важливо показати, які переваги в спілкуванні дає ввічливість.
Бути ввічливим завжди — це стратегічна звичка, адже ніколи не знаєш, з ким насправді маєш справу і як в майбутньому можуть скластися стосунки.