Everybody lies: чому дитина обманює та що з цим робити
Думки Виховання

Everybody lies: чому дитина обманює та що з цим робити

Неможливо втриматись, щоб не почати з фрази “Everybody lies”. Ми всі кажемо неправду. З різних причин: оберігаючи почуття близьких, через власну забудькуватість, зі страху втратити обличчя чи просто помиляємось. До того ж, існує чимало різновидів і відтінків неправди – від прямої брехні до обережного приховування інформації. Чому дитина почала брехати та як до цього ставитись батькам, розказує педагог Валентина Мержиєвська.

Брехня – це новий ступінь свободи мислення 

Брехня – це не проста діяльність, вона потребує всебічного аналізу ситуації, оцінки ризиків, відчуття значимості стосунків, готовності ризикувати. І взагалі – це новий ступінь свободи мислення, новий рівень абстрагування – говорити про те, чого не відбулося, про те, чого не існує. І щоб цьому навчитися, потрібно вдосталь практики.

Тобто, якщо дитина почала брехати – це свідчить не про зневагу до оточуючих, а про розвиток її мислення.

Діти постійно чують брехню від дорослих

У всіх соціальних істот здатність зберігати спокій, контролювати емоції, “не втратити обличчя” – є ознакою високого соціального статусу. Це дозволяє формувати надійні соціальні зв’язки, брати відповідальність за інших. Але ця здатність значною мірою грунтується на принципі “Fake it till you make it” (“Прикидайся, допоки не втілиш”) – приховуванні власного страху, невпевненості та сумніву в інших. 

Здатність визначати ту долю правди, яка є безпечною, необхідною, не образливою – дуже важливе вміння в житті, яке дозволяє будувати стосунки з іншими людьми. 

Під словом “правда” тут йдеться, не про незаперечну істину, а про особисту думку, часто суб’єктивну і безпідставну.

Лише уявіть, якби всі казали “правду, всю правду, нічого, окрім правди”:

– Як я виглядаю?

– Непогано, хоча краще б тобі схуднути кілограм на 5.

Або:

– Яка причина вашого звільнення?

– Мій керівник – пихатий сноб, а підлеглі – нездари.

Зазвичай в житті ми прагнемо м’якших формулювань, які не є 100% правдою. І ця брехня не є наміром образити, а навпаки – зусиллям для збереження стосунків, особистих чи професійних. Скільки разів люди приховують правду лише тому, що вона може завдати шкоди і не хочеться робити боляче близькій людині? Брехня – не завжди підступна маніпуляція, іноді це така своєрідна турбота, іноді умова більш далекоглядної мети або надання впевненості, та доволі часто – вона страх реакції і наслідків. 

Діти постійно спостерігають, як дорослі кажуть неправду:

– Коли ти пограєш зі мною в лего?

– Завтра! (Ага, а завтра буде нове завтра)

 

– Якщо це Микола, то мене немає вдома!

 

– Завтра поїдемо до бабусі, а в школі скажемо, що ти захворів.

Або навіть так:

– Це зовсім не боляче!

Чи ось це:  

– А вночі Святий Миколай слухняним діткам кладе ласощі під подушку… – це взагалі граничний вияв подвійності стандартів. Ми вимагаємо від дітей бути чесними і слухняними шляхом брехні, підкупу і маніпуляцій.

Чому ж тоді батьків надзвичайно обурює коли дитина починає щось приховувати і казати неправду? Чого в цьому більше – тривожності від втрати контролю чи неприйняття цієї риси в собі?

Дитяча брехня та її основні причини

З дітьми цікаво обговорювати питання брехні. Якось ми говорили про це на “Теревенях” в БеркоШко. Учням було років по 10, і вони вже не раз стикались з обманом. Часом хтось обманював їх; іноді вони ставали свідками, як брехали інші; а траплялось, що й самим доводилось казати неправду, а потім хвилюватись через це.

Незважаючи на те, що діти вважають, що брехня це погано, часом вони до неї вдаються. Серед причин, які змушують дітей брехати найбільш часто називають такі:

  • шкода образити людину;
  • лякає покарання;
  • соромно зізнатись;
  • не хочеться втратити дружбу.

Що відчувають діти, коли хтось їм бреше?

Образу чи злість діти називають рідко, частіше, їм стає сумно. І від того, що вони не знають правди, і від того, що людина, якій довіряють, правди не говорить. 

Брехня та довіра: зв’язок

Виявляється, питання брехні безпосередньо пов’язане з довірою. Ось як діти розкривають це поняття:

“Довіра – це коли комусь говориш таємниці, яких не говорив іншим”.

“Довіра – це коли покладаєшся на людину, впевнений в ній, що вона може допомогти. А коли не допомагає від цього сумно. Особливо коли хтось чужий допоможе, а близька людина – ні”.

“Довіра – це коли ти знаєш, що людина не підведе, не відмовиться від дружби з тобою”.

Тобто для дітей довіра пов’язана переважно з таємницями і допомогою. В такому випадку поясніть дитині щодо таємниць: якщо справді хочеш їх зберегти – не розказуй нікому. Але якщо ти маєш настільки довірену людину, що можеш їй розказати таємницю, то в неї також може виявитись така довірена людина. Тому краще не спокушати друга таємницями, не випробовувати дружбу на міцність.

Як правильно вчинити батькам

Під час боротьби з дитячою брехнею батькам слід навчитись опановувати власні емоції та змінити реакцію. Перестати зважати на явище брехні, припинити соромити дитину, а обговорювати лише факти, дії, спонукати до вирішення проблеми. Зрозуміти, що відповідальність дитини за власні вчинки приходить поступово, за умови адекватної реакції оточуючих.

Батькам варто навчитись бути чесними з самими собою: everybody lies, і ми не виняток. Зрештою, коли були дітьми, ми брехали тими ж словами, тому так легко розпізнаємо зараз брехню власних дітей. Та з віком дорослі навчились робити це більш витончено, дозовано так, що навіть себе часом можемо переконати в тому, що ніколи не брешемо.

Діти мають право не казати правду. А батьки мають право бути на їхньому боці, навіть коли вони брешуть. Але важливо пояснити дитині, що проблема, відкладена на майбутнє, ніколи не розчиняється самостійно, а лише загострюється. 

Побудова довіри – це не одностороння задача. Діти зі свого боку мають навчитися спершу брехати, а трохи згодом – визнавати відповідальність за свої вчинки і вже не брехати. А батьки – навчитись бути людьми, яким не страшно казати правду.