Виховання Новини

Гіперопіка: наслідки для дитини

Усі батьки у міру можливості стараються уберегти своє чадо від неприємностей — від життєвих розчарувань, від хвороб і негараздів. Саме таким уявляють більшість дорослих щасливе дитинство. Нерідко батьки намагаються попередити навіть найменші «нещастя» — розбиті коліна, несмачну їжу, двійки в школі.

Надмірна опіка

Прагнучи допомогти, дорослі захоплюються цим процесом і починають робити багато речей за дитину. Батьків не завжди радує самостійність малюків, тому що «все одно не вийде», «зарано». Але як воно вийде, якщо не пробувати? Будь-яка помилка — це не менш важливий досвід, ніж правильно виконана справа. Від негативного досвіду багато в чому залежить уміння ухвалювати самостійні рішення в майбутньому.

Напевно, багато хто здивується, але одягатися і знімати одяг без допомоги батьків малюки здатні вже в трирічному віці. Тоді як батьки роздягають і одягають дітей у старших групах дитячого саду — так швидше і надійніше, а турботливі бабусі продовжують це робити і в початковій школі.

Часто в поліклініці на питання лікаря відповідає не дитина, а мама. Так швидше, простіше, легше — мамі, не дитині. Дозвольте малюкові самому розповісти лікарю, як почувається, дозвольте самому одягнутися після огляду. Так, це довше, але хіба ви кудись поспішаєте?

У природі кожної дитини закладена самостійність і разом з нею безліч страхів: бути незрозумілим, неприйнятим, страх бути осміяним. Діти бояться ставити питання, звертатися до дорослих, просити водія маршрутки зупинитися на потрібній зупинці. Важливо допомагати дитині вчитися самостійності, не оберігаючи від кожного подуву вітру.

Допомога школярам

Батьки, шкодуючи першокласника через навчання і побоюючись, що без їхньої допомоги чадо отримає двійку, допомагають йому виконувати домашні завдання. Іноді взагалі роблять це самі, не обтяжуючи школяра. Ви завжди можете допомогти, підказати, пояснити незрозумілу тему, але виконуючи домашнє завдання за дитину, ви надаєте їй ведмежу послугу — вона не тільки не навчиться вирішувати задачки, але і планувати час, і бачити наслідки своїх вчинків. Не вивчив урок — отримуй двійку. Цей причинно-наслідковий зв’язок працює і в дорослому житті: проспав — запізнився на роботу — тебе звільнили.

Щастя — це виконання бажань

З цим твердженням важко не погодитися. Ми бачимо, як батьки прагнуть відразу ж виконати бажання своїх чад: «Хочу їсти!» — «Зараз перекусимо», «Пити!» — «Ось автомат з напоями!», «Мені нудно!» — «Бери планшет!», «Хочу гру» — «Зараз замовимо!» Між тим здатність почекати, потерпіти, відкласти на час задоволення своїх бажань — один з ключових моментів майбутнього успіху. Ощаслививши дітей зараз, ми робимо їх нещасними в перспективі. Наші діти поступово звикають до того, що всі проблеми повинні вирішуватися моментально, часто без їхньої участі та зусиль. Й невелика затримка викликає у них роздратування. З часом навіть незначні стресові ситуації стають перешкодою до життєвого успіху.

Розваги

З дитинства ми намагаємося створити для дитини світ, в якому немає нудьги. День за днем думаємо: «А чим розважити сьогодні малюка, чим порадувати? У баскетбол він вже не грає, розмальовки давно не цікаві. Можливо, його зацікавить те, що на мою думку, цікаве?» І в перші роки життя дитини ми з нею живемо в різних світах: вона — у світі радості, веселощів і розваг, а ми — у світі рутини і роботи. У власний світ ми залучаємо дитину лише зрідка: встигне, напрацюється ще.

А між тим така проста монотонна робота, як прибрати іграшки, розставити по місцях взуття, підмести на кухні або витерти пил, готує дитину до виконання нудних обов’язків, що потрібні при навчанні. І прийшовши до школи, де треба писати, креслити або рахувати, наші школярі говорять: «Не можу, це занадто складно. І дуже нудно». Працездатність і старанність не тренуються нескінченними розвагами.

Швидкоплинні радості

Батьки полюбляють балувати дітей. Але доньки-синочки іноді бувають дуже щасливі від шкідливих моментів — від цілодобового перегляду телевізора, звільнення від домашніх завдань, кока-коли на сніданок. І батьки, бачачи щасливі обличчя своїх дітей, все частіше «дають слабинку».

Як же ми виховуємо дітей, якщо даємо не те, що для них добре і корисно, а те, що їм подобається? Далі — гірше: вони засвоюють, що можна робити тільки те, що хочеться. Слова «треба» в їх лексиконі немає. Робити те, що потрібно для досягнення життєвих цілей, їм важко, а часом і неможливо. Це в кінцевому рахунку призводить до розчарувань і депресій.

Дуже важливо усвідомити: швидкоплинні радості загрожують проблемами в майбутньому. На щастя, діти копіюють поведінку батьків, тому можна міняти їх бажання через власну поведінку.

Нові технології

Девайси і гаджети стали безкоштовними няньками для наших дітей — нехай бавляться, зараз весь світ зав’язаний на комп’ютерах та інтернеті! За це наші діти розплачуються нервовими зривами, розсіяною увагою і небажанням жити в реальному світі. Їм здається, що повсякденне життя занадто нудне порівняно з віртуальним.

Емоційна доступність батьків — основне паливо для дитячого мозку. На жаль, ми поступово позбавляємо цього дітей.

Найчастіше в ситуаціях, коли батьки інтенсивно «допомагають» дитині жити, вони намагаються зробити щасливими самих себе: це їм простіше відповісти на питання, вдягнути дитину, вибрати їй компанію, зробити домашнє завдання і не переживати за розбиті коліна, бо на них завжди надіті наколінники. Дитина щасливішою від такого відношення не стає, а поступово втрачає свою природну тягу до самостійності. А в дорослому житті вже не вміє її проявляти. Дитині потрібен досвід, нехай і негативний.