Сповідь мами підлітка
Важно знать Мысли Виховання

Сповідь мами підлітка

Коли мене питають, як там Соня, я відповідаю коротко : «дякую, підліток.» Так, я – мама підлітка. І цим все сказано.

Спочатку я думала, що це лише моя донька «рано стартувала», але статистика показує, що сучасні діти дорослішають раніше, ніж то було з нами, їхніми батьками. Хоча, хто сказав, що це вже дорослішання? Поки що ми спостерігаємо їхній стрімкий перехідний вік. Найскладніший і не найприємніший етап розвитку. Але як на мене- обов»язковий. Я з підозрою ставлюся до дорослих, у яких не було труднощів в підлітковому віці. Кожен прекрасний метелик колись був бридкою гусінню. Ну, добре, не буду узагальнювати – розкажу про свій досвід.

маланюк

Чесно кажучи, Сонін підлітковий період застав мене зненацька. Я не була готова до того, що учорашня розовощока принцеса перетвориться раптом на драматичного блідого гота з чорною помадою, кімната в стилі квітучого саду буде більш схожа на логово нелюдимого рокера, ніж на дитячу, а Hello Kitty поступиться місцем якимось сатанинським на вигляд ідолам . Ця раптовість збивала мене з пантелику. Я намагалась зрозуміти – чому моя дитина стала раптом такою нещасною, я шукала якісь зовнішні причини, поки не збагнула – це воно, підлітковий період ( «ага, здрастє!»).

Не скажу, що мені стало набагато легше, але, принаймні, я знала «ворога» в обличчя. І вже зараз, після всього того, що було пройдено, я можу без зайвої скромності сказати сама собі : «як добре, що в мене вистачило мудрості й терпіння зрозуміти, що моя донька-ось, кому було найважче».

маланюк8

Це вона переживала гормональні бурі в своєму організмі – такі, що навіть моя вагітність здається легким курортом (хм, в принципі так і було). Це її дитячий карамельний світ безжально руйнувався дорослими реаліями. Це вона, красива струнка юна дівчина, здавалася собі огидним незграбним одороблом. Це вона не сприймала нову себе – і я мусила донести до неї, що світ її приймає, що її приймаю я.

Ну так, було не легко. Та я увесь час собі нагадувала, що їй не легше. І ще – намагалася до цього ставитися простіше, з гумором. «Соня, я вже пройшла колись підлітковий період, не намагайся мене ним добити зараз», «Соня, я дуже поважаю тебе, як особистість, але коли їх стає забагато – я трішки гублюся», «мам, ну ти ж розумієш- це підліткове» -такі у нас з»явилися сімейні жарти. В принципі те, що ми обидві усвідомлювали проблему – це вже було частиною її вирішення. Почуття гумору теж допомогало.

Та частина – ще не все. Чому я кажу лише про нас двох? Бо зв»язок мама-донька має свої додаткові нюанси. Це ситуацію не полегшувало. Іноді було так складно, що я ледь не опускала руки. Під тиском бабусь-чоловіка-вчителів я іноді давала слабину. В часи відчаю я сумнівалася, чи правильну стратегію я обрала.

маланюк2

Чи не треба було збільшити контроль, стиснути колючі рукавиці, закрутити гайки, показати, хто тут головний? Були моменти, коли подумки мені хотілось дати їй ляпаса або розмазати по стіні, але я брала себе в руки і починала конструктивну розмову. Я не буду вдаватися в інтимні подробиці, але я тверезо усвідомлювала – далеко не кожна мати нормально сприйматиме все те, що «дарувало» мені моє свободолюбиве дитя.

Повірте мені на слово – деякі ладні були би до чадовбивства.

Кожна наступна її витівка готувала мене до нового випробовування. І зрештою я зрозуміла- якщо це зробить її щасливою, то чому ні? Я не просто сказала це собі, я це прийняла. Так само, як прийняла її, з її новими змінами. Бо, по суті, саме це і є головним. «Навіть якщо вона стане кондуктором, будучи при цьому щасливою людиною, хіба стану я їй заважати? Хіба стану я стрибати в трамвай на ходу з криками «Соня, отямся!» ?» – коли ти ставиш собі такі запитання, проблема не здається вже такою величезною.

Звичайно, з рівнем її культури, з її освідченністю, любов»ю до наук та хорошої літератури, навряд чи компастування талончиків стане метою її життя, але навіть якщо так? Хіба маю я право обирати за неї її життя? Тож, я набралась терпіння, згадала, що «не ми перші, не ми останні», і порахувала, що «чим раніше почалося, тим раніше закінчиться».

маланюк4

Поки що я бачу результати цього терпіння. Ми обидві пройшли нелегкий шлях і знову здатні до конструктивного діалогу. Моя дитина знову посміхається, і якщо їй і хочеться проявити свій бунтарський характер і довести щось світові, вона розуміє, що не завжди і не усюди це доречно. А головне – ми не втратили довіру одна до одної. Я знаю, що можу очікувати від неї все, що завгодно і я до цього готова. Вона знає, що може довірити мені найстрашніший свій секрет і не буде при цьому засуджена.

І коли батьки Соніних однолітків кажуть, що не зустрічали ще таку щасливу дитину, для мене це найбільший комплімент.

Я знаю, що попереду наш чекає ще багато цікавого і не одна сива волосина ще впаде з мого чола від її витівок, та я ніколи не забуватиму, що кожна огидна гусінь стане колись прекрасним метеликом.