Воспитание Отношения

В дитини з’явилася дивна звичка. Чи треба хвилюватися?

Дитячі звички — як тест на міцність. Діти вигадують собі доволі дивні забавки та ігри, вигадують уявних друзів або категорично відмовляються використовувати геть звичні для нас предмети. Чому так відбувається, замислилися ми, і чи потрібно бити тривогу, якщо так відбувається.

Ми знайшли три чудернацькі історії серед друзів редакції й розпитали психолога, як правильно реагувати на нові поведінкові особливості наших малюків.

Поліна, мама Аглаї (3 роки), та їх історія про зубні щітки

Щітки з’явилися в нашому житті, коли донці було півтора року. Упродовж двох місяців Аглая просто тримала в руках дві зубні щітки (вони мали бути лише дитячими) і не відпускала їх. Інші іграшки тоді мало її цікавили. А якщо й гралася чимось, то в одній руці обов’язково була щітка! За два місяці у нас з’явилася ціла колекція, різних кольорів і фірм, навіть були улюблені варіанти.

Ми з чоловіком реагували спокійно і думали, що це кумедно. Але були і складні моменти. “Щіткоманія” припала на зимовий період, руки на вулиці мерзли, а на хвилинку відкласти щітку і вдягнути рукавиці Аглая відмовлялася. Тому ходила в моїх, великих і довгих, поверх щіток. А ще дратувало те, що вночі, коли вона засинала і розтискала кулачки, одразу прокидалася і плакала, бо загубила щітку.

Дарина, мама Маші (4 роки), та їх історія про ґудзики

Близько року тому Маша почала відмовлятися від одягу з ґудзиками. Не знаю, що це був за момент і що саме стало причиною такої особливості. Донька не розповідає деталей, каже лише, що ґудзики — це «буе», «фу» і нічого з ними не вдягає.

Я вмовляла її, пояснювала, що такі речі красиві й дуже їй пасують. Потім намагалася підкупити і кілька разів навіть наполягала на тому, щоб Маша врешті вдягла красиве платтячко з ґудзиками. Все марно. Шляхом довгих переговорів ми домовилися: ґудзики можна заховати (коли їх закриваєш, то нічого не видно), а решту кофтинок я переробила — пришила стрічки. Зараз ми купуємо речі разом із Машею, вона обирає сама і обов‘язково запитує, чи немає там ґудзиків. Єдиний наш компроміс — це зимова куртка на кнопках (бо вони теж входять в категорію ґудзиків).

Юлія, мама Тихона (5 років), та їх історія про “бриньку”

У віці 1.6-2 років Тихон придумав собі тактильний ритуал, яким постійно користується. Коли він сильно зосереджений, злякався або плаче — одразу лізе мені в рукав і колупається у внутрішньому згині ліктя чи під пахвою. Знаходить там сухожилля і “бринькає”. Іноді так і каже: «Дай свою бриньку!»

Ми спершу сміялись, пізніше дратувались, а потім схвилювались і почали шукати причину, чому він так робить. Розбирали цю звичку із психологами, намагалися відучити, але вона все одно повертається. Зараз ми віддзеркалюємо таку поведінку сина, щоб він від неї відвик.

***

Кумедні історії про дивні дитячі звички та вподобання — не рідкість. Але чому виникає така поведінка? Як краще реагувати батькам, щоб не загострити увагу і не обернути просту ситуацію у велику проблему? І як зрозуміти, коли малюк намагається сказати нам щось іще, і звернути особливу увагу на його поведінку? Відповідає кандидат психологічних наук, дитячий нейропсихолог та психотерапевт Марія Дубовик.

Дивна звичка дитини — це “червоний прапорець” і треба бити тривогу чи варіант норми?

Сама собою «дивна поведінка»  дитини не може бути симптомом проблеми чи порушення, оскільки пояснень для неї може бути дуже багато. Наприклад, це може бути проявом вікових особливостей дитини.

Так, до 3 років дитина розуміє світ через функцію сприймання, а вже пізніше на допомогу дослідження світу приходять мислення, уява, пам’ять. Від року до трьох основою “життя” дітей є предметно-маніпулятивна гра — тобто найрізноманітніші дії з побутовими, ігровими, будь-якими предметами. Діти починають розуміти їхні властивості та вчаться застосовувати ці речі у щоденному житті.

Пік розвитку дитячої уяви припадає на період від 3 до 7 років — це дуже продуктивний вік для розвитку творчого потенціалу малюка. Дитина може вигадувати найнезвичайніші способи використання предметів. Дивні історії, фантастичні ідеї, навіть розповіді про уявних друзів у цьому віці є нормою, оскільки бурхливу дитячу уяву ще не обмежує логічне мислення.

Коли “дивні” звички дітей — зовсім не дивні, а такі, що потребують допомоги?

Іноді причиною «дивної» поведінки стають не вікові особливості, а реакція на стресові події. Перший похід у садок, страшне кіно, гучна сварка батьків — будь-який стрес, який вразив малюка, але його психіка ще недостатньо міцна, щоб це зрозуміти та «переварити».

Дитина не може сказати «я боюсь, тривожусь, мені погано», але може проявити ці емоції у поведінці: порушується сон, харчування, дитина стає замкненою,  нав’язливо і постійно повторює певні дії, ритуали, з’являється нетримання сечі тощо. Якщо ви помітили такі прояви, важливо зрозуміти, коли саме вони з’явилися, що сталося в той чи інший період життя дитини, і тоді звернутися до психолога.