Щорічно 11 лютого за рішенням ООН відзначають Міжнародний день жінок та дівчат у науці. Жінки-науковці — велика рідкість у багатьох країнах світу. А питання гендерної нерівності у науковій сфері стоїть доволі гостро: лише 29% світових винахідників — жінки. Цифри коливаються від 5,3% у Японії до 54,8% у Азербайджані.
В Україні ситуація доволі непогана: 2018 року наша держава опинилася на 12-й сходинці серед країн Європи у рейтингу «Жінки у науці» ЮНЕСКО (45%). Очолила цей список Латвія (51%), а на останньому місці опинилися Нідерланди (25,4%).
Але що саме надихнуло маленьких дівчаток стати винахідниками та науковцями, ми запитали у самих героїнь.
Жінки-науковці. Олена Лівінська
Олена Лівінська: Заянчковський та розповіді дідуся-біолога
Олена Лівінська, 33 роки, кандидат біологічних наук, мікробіолог, засновник інформаційної платформи «Мікроб і Я», науковий співробітник Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України.
— У дитинстві я не думала, що моя майбутня професія буде пов’язана з наукою, скоріше — з журналістикою. Однак завдяки дідусю та бабусі я полюбила біологію. Мій дідусь був вчителем і викладав цей предмет у школі. Іноді він брав мене з собою, і я слухала його, сидячи за першою партою, з великим задоволення. Крім того, дідусь не втомлювався відповідати на всі мої запитання, а коли не знав відповіді, ми разом знаходили її в книжках.
Олена Лівінська, кандидат біологічних наук та мікробіолог
Приємно сказати, що він завжди розмовляв зі мною як із дорослою людиною — без фраз «виростеш — зрозумієш» та казок про «бабая». Це давало відчуття відповідальності та впевненості в собі. Особливо мені подобалося ходити на екскурсії до лісу, які влаштовував дідусь для своїх учнів. Мені було 4–5 років, і я була у захваті.
Бабуся працювала на швидкій допомозі, куди мене теж інколи брали. Я любила слухати дорослих та спостерігати за їхніми діями.
У дитинстві я багато читала, і класу до четвертого вже перечитала всі підручники з біології за шкільною програмою і чимало книжок із тодішньої науково-популярної літератури. Найбільше мені подобалися книжки Заянчковського (Іван Заянчковський — біолог, зоолог, ветеринар і автор низки книг, у тому числі науково-популярних, — ред.).
Тварини, їх життя, звички та інстинкти — це захоплювало, а найбільшою втіхою було спостерігати і знаходити підтвердження прочитаного у реальному житті. На той момент все це було лише хобі, яке, як виявилося, вирішило моє майбутнє.
Читайте також: Досліди в школі та вдома. Як зацікавити дітей наукою?
Жінки-науковці. Олена Компанієць
Олена Компанієць: зоряне небо та підтримка тата
Олена Компанієць, 24 роки, магістр з фізики та астрономії, аспірантка першого року навчання в інституті фізики НАН України, молодший науковий співробітник відділу позагалактичної астрономії та астроінформатики Головної астрономічної обсерваторії (ГАО) НАН України, викладач в STEM-школі Inventor, голова Ради молодих вчених ГАО НАН.
— Моя цікавість до науки з’явилася в ранньому дитинстві. Скільки себе пам’ятаю, стільки мене приваблювали таємниці нашого Всесвіту. Цю цікавість активно підтримував і заохочував мій тато. Я виросла в селі в Херсонській області, а нічне небо там неймовірне: підіймаєш голову — і затамовує подих.
Вечорами ми з татом часто дивилися на нічне небо, і він розповідав про зорі та планети. Тато інколи брав у сусідів телескоп, і я пам’ятаю, як ще зовсім маленькою вперше подивилася на Місяць і Сатурн. Особливо зачарували кільця Сатурна. Тато завжди підпалював вогник цікавості, не тільки вечірніми посиденьками, а й різними випусками фільмів BBC про космос, книгами, газетами, журналами. Сім’я мене підтримувала і підтримує й досі, за що я їм безмежно вдячна. Адже для дитини дуже важлива підтримка, особливо коли на шляху мрії трапляються невдачі.
Жінки-науковці. Олена Компанієць, магістр з фізики та астрономії
Коли я пішла до школи, підключилися й викладачі, мені дуже з ними пощастило. Вони мотивували читати й шукати щось цікаве, що виходить за межі шкільної програми. Коли я вперше зіштовхнулася з фізикою на уроках, вона мені не сподобалася, так само як і математика — її я взагалі не розуміла. Тільки в дев’ятому класі я почала розуміти, що фізика з математикою — невід’ємний базис при вивченні таємниць Всесвіту. Тому я вступила до Покровського ліцею, у фізико-математичний клас. І якщо з фізикою ми почали дружити майже одразу, то з математики перші місяці були одні двійки. Не можу сказати, що було легко, та знову ж таки, мені пощастило з викладачами! Вони гарно пояснювали матеріал і — що головне — у разі невдалих тестів, робили з нами роботу над помилками.
Надзвичайно велику роль відіграє науковий керівник. Саме він допомагає зробити перші кроки в науковій кар’єрі та захопитися наукою ще більше.
Науковці мають популяризувати науку, закохувати в її красу та показати суспільству, що це не страшний звір з невідомими термінами і формулами. Наука дозволяє нам пізнати світ, мріяти і розвиватися.
Жінки-науковці. Олена Скирта. Фото: Роман Пашковський
Олена Скирта: домашня бібліотека та сім’я геологів
Олена Скирта, 26 років, співзасновниця і партнер організації INSCIENCE, в якій популяризує науку і пов’язує її з бізнесом. І партнер у бутіковому агентстві з підготовки спікерів до виступів Speak2me.
— Я займаюся популяризацією науки й щиро вірю, що сила людини в знаннях. На мою думку, це завдяки вихованню у моїй родині. По-перше, рідні завжди підтримували мене, надихали та дали можливість самостійно визначитися у житті без будь-якого тиску зі свого боку. По-друге, всі вони геологи. Батько, тітка, бабуся мають геологічну освіту, навіть мама частково пов’язана з геологію, а дідусь досі працює в цій сфері. Тому ще у дитсадку я впевнено всім казала: «Буду геологом!» Можливо, це бажання виникло через величезну шафу, в якій була купа мінералів (каміння), та через цікаві історії дідуся про кожен камінчик, який він знайшов у Середній Азії. На моє щастя, у нас була величезна бібліотека, де я знаходила різні енциклопедії, цікаві книжки та журнали, як-от «Дерево пізнання» або «Юний технік».
Олена Скирта, співзасновниця і партнер організації INSCIENCE. Фото: Роман Пашковський
Десь у восьмому класі дідусь познайомив мене зі своїм другом, професором біотехнології в Київському політехнічному університеті. Тоді я змінила свою думку стосовно геології і вирішила, що цікавіше за біотехнології нічого немає. Я вступила до ліцею при КПІ на хіміко-екологічний факультет, попросилася на практику до лабораторії… і зрозуміла, що замість клонування клітин людини або чогось футуристичного, в лабораторії роблять щось менш захоплююче.
Але любов до науки завжди була зі мною, і після того, як я вступила на факультет журналістики, ми з друзями організували конференцію TEDxKNU, на якій обов’язково мав виступати вчений. Так ми зробили першу науково-популярну конференцію в Україні, а зараз розвиваємо організацію INSCIENCE та проект Speak2me. До речі, нашими клієнтами часто стають вчені, яких потрібно підготувати до виступів.
«У дитинстві онука була дуже прискіпливою»
Дідусь Олени — Григорій В’ячеславович Скирта, 73 роки, магістр геології, за спеціальністю геофізик, начальник каротажної партії Північ Геологія. Працював у Таджикистані, Узбекистані, Киргизії, Росії, Україні та у Міністерстві кольорової металургії, яке обслуговувало всю Середню Азію.
— Ми з онукою багато розмовляли, обговорювали різні теми. Пам’ятаю, як ставив їй запитання та уважно слухав її думку з того чи іншого приводу — для мене це було важливо. Мені було дуже приємно бачити цікавість в її очах, коли я розповідав про геологію. Ми, до речі, досі дискутуємо між собою, і Олена всю інформацію перевіряє та запитує, звідки я знаю той, чи інший факт. У дитинстві вона була дуже прискіпливою, брала якусь незнайому річ і не віддавала, доки повністю з нею не розбереться. Вона — наша гордість, я її дуже люблю та пишаюся нею.
Жінки-науковці. Дар’я Добричева
Дар’я Добричева: National Geographic та видатні вчителі
Дар’я Добричева, 30 років, кандидат фізико-математичних наук, науковий співробітник Головної астрономічної обсерваторії Національної академії наук (НАН) України.
— У дитинстві я навіть не мріяла, що стану науковцем, та мені пощастило. По-перше, мої батьки давали нам свободу вибору, за що я їм дуже вдячна. По-друге, завдяки татові у нашому домі з’явилось кабельне телебачення і для мене відкрився світ National Geographic, Discovery Channel та інших науково-популярних передач.
Жінки-науковці. Дар’я Добричева, кандидат фізико-математичних наук
Трохи пізніше на розвиток моєї кар’єри впливали вчителі. Спочатку це була Ірина Білецька, яка у мене повірила та підготувала до екзамену. Вона стала для мене подругою, з якою я спілкуюся й досі. Потім Ольга Рожнятовська — дякуючи їй, англійська вже не здавалася такою жахливою та незрозумілою. Однак аспірантури з астрофізики не було б без Володимира Марченка. Він був моїм куратором в університеті і його фраза «А, давайте спробуємо!» змотивувала мене на астрофізику. Дякуючи йому, в університеті відкрився науково-популярний центр з астрономії. Далі був теж не легкий, але дуже цікавий шлях до аспірантури та сама аспірантура, де Ольга Мельник та Ірина Вавилова, мої мотиватори та круті астрофізики, всіляко мені допомагали, за що я їм безмежно вдячна.
Читайте також: Як стати геніальним: що наука говорить нам про виховання успішних дітей
Жінки-науковці. Катерина Шаванова
Катерина Шаванова: МАН та консультант з профорієнтації
Катерина Шаванова, 36 років, директор R&D департаменту Кусто Агро, провідний науковий співробітник НУБІП України.
— Першим кроком до наукової кар’єри стало запрошення спробувати свої сили в краєзнавчій секції МАН у сьомому класі. Це виявилося цікаво, я взяла участь у декількох конкурсах та фестивалях, побачила однолітків, занурених у пізнавальний процес. На жаль, у десятому класі мій науковий керівник помер, і настав час розгубленості. Практично до кінця одинадцятого класу я не могла визначитися з подальшим навчанням. І тут мені вкотре пощастило — батьки змогли організувати візит до консультанта з профорієнтації. Саме там вперше я почула про «природничі науки», чим і займаюся успішно останні 20 років. Тому я завжди підтримую проекти з профорієнтації школярів, особливо дівчат, на перших етапах зацікавленості біологією.