За даними досліджень більше 90% українців не мають досвіду в захисті своїх екологічних прав та не знають їх суті. На думку експертів екологічна безграмотність громадян є чітким відображенням низької пріоритетності екологічної складової в державній політиці. При цьому українці відзначають важливість вирішення екологічних проблем, але серед повсякденних практик екологічні зазвичай присутні тоді, коли це є економічною вигодою (економія води, електроенергії). Помірне споживання, переробка, сортування, екологічні ініціативи поки що не є масовим трендом в Україні.
Останні надзвичайно важливо інтегрувати у повсякденне життя не тільки задля того, щоб покращити ситуацію і привчити себе жити в нових реаліях, а й донести ці нові звички дітям. Гіперспоживання як суспільна норма, звичка дітей отримувати бажану іграшку тут і зараз, відсутність здорових екологічних звичок в родині і загалом – дискурсу на цю тему свідчать про те, що роботи багато. Але й хороша новина – діти легко засвоюють звички (хороші і погані), що проповідує родина, тому шанси привчити їх бути еко-активними високі, якщо, звичайно, почати з себе.
Про те, як це зробити, що таке еко-егоїзм і як інтегрувати здорові звички в життя родини вже сьогодні – поговорили з Лесею Василенко, депутаткою, Головою підкомітету з питань зміни клімату та охорони атмосферного повітря Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування.
Лесю, які проблеми через погану екологію українці мають сьогодні?
За даними ВООЗ Україна — лідер світових рейтингів за кількістю передчасних смертей від неякісного повітря і небезпечного довкілля. Випадків онкології, респіраторних захворювань, серцево-судинних хвороб, пов’язаних з екологією, у нас суттєво більше, ніж у тих країнах, на які ми рівняємось — Західна Європа, США, Канада.
Погана екологія — це дорого. І ці витрати дуже неприємні. Видатки у формі втраченого людського життя і здоров’я оцінити не можна взагалі.
Але за даними, знову таки ВООЗ, українці щорічно витрачають 13 млрд грн лише на лікування хвороб пов’язаних з неякісним довкіллям. І це не може не вражати.
Це вимушені витрати. І їх можна уникнути, якщо почнемо інвестувати в захист довкілля. Але поки що видатки на екологію в країні сприймаються як зайві кошти, які не можемо собі дозволити витрачати. Парадокс полягає в тому, що все одно ці гроші витрачаємо. Просто в іншій, значно менш приємній формі. Діємо не на попередження, а вимушено долаємо наслідки.
Як сьогодні держава ставиться до питань екології?
З одного боку, багато розмов про європейський зелений курс, екологізацію і зменшення викидів парникових газів. З іншого, існує колосальний спротив, щойно мова заходить про гроші, які потрібні на модернізацію підприємств, озеленення технологій, встановлення фільтрів і моніторингових установок.
Тут одразу звучать тези, на кшталт:
“Ми — країна бідна, країна третього світу, ми маємо право заробляти на тих ресурсах, які у нас є. В Європі говорять про екологізацію, тому що там вже заробили, забруднили, тепер їм час очищати, а наше право – забруднювати». Або: «У нас війна. Ми втратили багато територій. Економіку треба піднімати».
А зараз ще коронавірусну кризу використовують як аргумент проти виділення коштів на екологію.
Для мене всі ці тези — не аргумент. Так, це обтяжуючі обставини. Але щось завжди буде не так, і завжди знаходитиметься тисячу причин чому екологія не на часі. З таким підходом марно сподіватись на якісне життя і здорове майбутнє для себе і своїх дітей. На екологічні кошти ми маємо дивитись як на необхідну інвестицію – якщо ми не вкладемо сьогодні, завтра наше життя не стане комфортнішим і здоровішим.
Що ще має робити держава, крім виділення коштів?
Без грошей нічого не буде. Але, дійсно, не видатками єдиними. Завдання держави – забезпечити повноцінний суспільний діалог і формування екологічної свідомості серед населення, місцевих громад, бізнесу.
Для того, щоб комунікація була якісною і все сторонньою потрібні дані. Дані про якість повітря, води. Про потужності в різних сферах економіки, енергетики, транспорту. Про їхній вплив та наслідки. Про економічні переваги, екологічні втрати і видатки. Зараз комунікації немає, а такі дані можна отримати тільки самостійно цікавлячись, шукаючи інформацію, співставляючи цифри з різних джерел.
Поки у кожного не буде зручного доступу до оперативних екологічних цифр, суспільна свідомість не зміниться. Так ми і житимемо життям супер споживачів, наносячи шкоду собі і нашим дітям.
Як карантин впливає на екологізацію?
Коронавірусна криза спричинила дуже багато змін в житті кожного. Світ уповільнився з карантином. А деякі процеси сприяли відновленню довкілля. Це доволі очікувано. Можна згадати економічну кризу 2008 року: у світі зупинилось багато підприємств, економіка просіла, і через це зменшилися викиди CO2 у повітря. Природа почала відновлюватися. Але екологи зарано почали радіти, бо потім, вихід із кризи ознаменувався економічними політиками, направленими на відновлення і надолужування всього втраченого.
В результаті стало ще гірше, бо одномоментно заводи, фабрики і промисловість запрацювали на повний потенціал, а держави по всьому світу виділяли додаткові гроші на стимулювання ще більшого виробництва.
Зараз Європа активно говорить про green recovery — про те, що виходити з коронавірусної кризи неможливо, не подумавши про екологізацію. Green recovery — основний принцип, на якому має відбуватися повернення до звичайного життя. В Україні мова йде лише про те, що нам потрібно надолужувати, накопичувати, посилювати. Можливо, це правильно з точки зору грошей тут і зараз, з точки зору закриття дірок в державному бюджеті,
Але не замислюючись про екологію і майбутнє, ми крадемо у себе самих і своїх дітей.
Чому потрібно говорити з дітьми про екологію?
Наші діти мають розуміти з дитинства — те, в якому світі вони хочуть і будуть жити, залежить напряму від них. Якщо нічого не робити і не змінювати – на них чекає світ, що задихається від вихлопних газів, від токсичного диму з труб старих заводів, світ хмарочосів з неякісних матеріалів і транспорту, що забруднює навколишнє середовище. Єдине, що можна робити в таких умовах — задихатися кожного дня від отруйного повітря і страждати від складних і страшних захворювань.
Альтернатива — мати радісне і чисте майбутнє, яке кожна мама малює для своєї дитини. Майбутнє із лісами, лугами, річками і можливістю виїхати на вихідні за місто, щоб всім цим насолодитися. Але для цього потрібно змінювати мислення, підходи, ставлення та звички. Запитання, яке варто собі ставити щодня: чи те, що я хочу, мені правда треба? Чи це забаганка надспоживання, яка призведе до ще більшого забруднення планети моїми руками?
Потрібно повертати тему екології в позитив: говорити не тільки про катастрофи, руйнацію, але і давати дітям розуміння, що в тематиці змін клімату і захисту довкілля багато можливостей: для розвитку, інновацій, нових цікавих проектів.
Ми всі маємо бути еко-егоїстами, якщо хочемо мати довге і якісне життя.
Які “екологічні” правила кожна родина може інтегрувати у своє життя
Перше питання, з якого легко почати – це ставлення до процесів споживання в особистому житті. Що ми купуємо? Де купуємо? Звідки воно походить? Це стосується як одежі, іграшок, так і транспортних засобів, продуктів харчування. Це також стосується того, що ми робимо з річчю, яка більше нам не треба: це автоматично сміття, яке йде в бак чи ми даємо речам друге життя?
В нашій країні поки що це виглядає так: купили річ, покористувалися нею (неважливо — довго чи ні), не сподобалось — викинули, не думаючи про те, що з цією річчю відбувається.
В екологічно свідомому суспільстві все виглядає дещо інакше: ти купуєш річ і коли розумієш, що вона своє первинне призначення відпрацювала, цю річ намагаєшся використати ще раз, до тих пір, поки вона вже не розпадається на молекули. Якщо це неможливо, стараєшся її переробити у щось інше, якщо і це неможливо, віддаєш її на вторинну сировину, тоді з неї можуть на великих заводах створити щось інше, якщо і це неможливо, несеш товар на фабрику або завод з переробки. Це не звичний процес для пересічного українця та пересічної української родини, бо нас так не вчили.
Весь світ в минулому з 50-х років отямився після воєн і почав кайфувати від того, що тепер можна виробляти і купувати. Так з‘явилось суспільство супер споживачів.
Люди зрозуміли, що у них є гроші, щоб усе вироблене купити і принести до додому. Що потім? Ніхто не замислювався. Просто отримували задоволення від покупки і що можна не думати про завтрашній день. Щось схоже відбулось і після розвалу Радянського Союзу.
Перебудова цієї споживацької свідомості і є найважчим, що зараз відбувається із кожною людиною і родиною.
Як привчити дітей до усвідомленого споживання у світі консюмеризму? У світі, де дитина кожного дня просить нову ляльку LOL, де надмірне споживання стало нормою?
Я бачу рішення в розмовах. Дорослих розмовах з дітьми, які вони насправді абсолютно здатні сприймати. Я говорю і пояснюю, з яких матеріалів зроблена іграшка, який вона проходить життєвий цикл, якої вона якості і що буде з нею після того, як дитина “награлася”, і іграшка більше не потрібна.
Потрібно говорити дітям, що матеріали, з яких зроблена на перший погляд недорога лялька, найчастіше неякісні і небезпечні. Що іграшка залишає вуглецевий слід під час транспортації з Китаю, що після викидання її завезуть на полігон номер п’ять, де вона буде довго гнити, або просто спалять. І гниття і спалювання — забруднять землю або повітря. Ось і весь шлях ляльки, яка ніби недорого коштує і яку всі можуть собі дозволити.
Але батькам, щоб пояснити таке своїм дітям, треба самостійно в цьому розібратися, проявити свідому позицію. І це складно. На це не завжди є час.
Якби ми, доросл, більше замислювалися б про повний цикл товарів, а інформація про справжню ціну речей була більш відвертою і відкритою, ми б самі 10 разів подумали перед тим, як купувати такі на перший погляд дешеві і привабливі речі. Бо справжня ціна маленької лялечки часто не 30 грн, а значно дорожче, якщо подумати про наслідки для довкілля і здоров’я.
Які правила тобі вдалося інтегрувати у життя власної родини?
Екологізація — це тривалий процес, і треба розуміти, що за день нічого не зміниться, не зміняться наші комфортні звички. І в цьому процесі головне – завідома пробачити собі, що ти щось не вмієш, не знаєш, не звик робити.
Я почала із себе, і вже зараз бачу, що недаремно. Мої діти набагато більш свідомі, ніж я. Чи круто це? Звичайно. Це мені треба ламати себе, свої старі звички, у дітей цих звичок немає, для них це — цікава гра. Світогляд дітей тільки зараз формується.
Нещодавно я купила собі багаторазову пляшку для води. Що ви думаєте? Її моментально конфіскували діти. В тому числі, тому що я доволі часто красиву пляшку забувала вдома на автоматі, вибігаючи з дому без неї.
Тепер в школу ходять тільки зі своєю водою, а з кулера під час занять воду добирають тільки в пляшку. Ніяких пластикових стаканчиків. Для дітей це гра, яка перейшла в правило і вони не замислюються, що можна інакше чи що треба щось змінювати. Тепер діти кожного ранку нагадують мені про свої пляшки. Навіть якщо ми вже сіли в машину, а я забула набрати їм води – маю повернутися і виправити ситуацію. По-іншому вже ніяк.
Ще одне питання — надспоживання — у нас вирішилося кишеньковими грошима. Я зрозуміла, що історія “купи-купи” вже виходить за всі розумні межі. Ми встановили суму, яку діти отримують раз на тиждень, коли ходять в школу і на гуртки. Це їхня зарплатня. Мені це легко пояснити на своєму прикладі. “Депутатські виплати” прив’язані до відвідувань і до кількості голосувань. Якщо тебе день немає, твоя зарплата менша. Так і в дітей, не хочуть кудись іти: ок, рішення за ними, але грошей буде менше.
Кишенькові гроші вирішили одразу два питання: покращили дисципліну і привчили дітей до планування і розпорядження грошима. Вони можуть купити щось недороге тут і зараз, а можуть накопичити на щось коштовне і більш якісне.
Які проєкти ти можеш порадити батькам для знайомства дітей із усвідомленим споживанням?
Україна без сміття роблять для дітей екскурсії на тему сортування сміття, там красиво і цікаво. Для дітей дуже важливий практичний підхід — якщо вони будуть сортувати, мити, чистити, а потім все це буде скидатися на одну кучу — вони не будуть цим займатися. І навпаки — якщо батьки беруть на себе такий комітмент, якщо весь тиждень родина сортує, бере пакети і везете на “Україну без сміття”, потім приїздіть машина, забирає скло, пластик і щось прикольне із цього робить, їм цим хочеться займатися.
Сміття — це ресурс, з якого можна заробляти гроші.
Це те, що я поступово теж пояснюю дітям. По Києву є пункти, що збирають картон, скло, пластик — за це ти отримуєш гроші, а переробні станції — переробляють або відправляють на потужності, що виробляють нові товари. Це цикл продукції, і на таких прикладах легко пояснювати дітям, як працює свідоме споживання.
Артем Миргородський займається компостуванням. Його BioBin розставляє компости по Києву та дуже доступно і цікаво розказує про це дітям. Я захоплююсь тим, як компостує Львів: у багатьох дворах стоять компости, люди отримують за це гроші і вкладають в розвиток громади. Так формується муніципальна свідомість.
Є класний тренд Granny Skills,що бере практики, традиції минулих поколінь і інтегрує в сучасний світ. Наші бабусі і прабабусі жили дуже екосвідовим життям. Потім про це все забули. Але зараз здорові принципи наших пращурів повертаються. Згадувати традиції — культурна історична пам’ять і одночасно — екологізація.
Якою має бути роль школи у цьому процесі? Чи має бути в школі запроваджений урок екосвідомості?
Насправді, нам не треба черговий урок, який дуже хочеться прогуляти. Я за те, щоб екологічні аспекти було інтегровано у всі дисципліни. Має відбуватися те ж саме, що відбувається сьогодні із гендерними питаннями.
Чому б не зробити задачки з математики, що рахують викиди СО2 від маршрутки чи автобуса, на уроках хімії та фізики говорити про реальні процеси, що відбуваються у світі.
Починати можна навіть не зі школи, а з дитячого садочку, із найменших дітей. Їм найлегше закласти базову основу у процесі виховання. На простих прикладах можна говорити з дітьми про відновлювальну енергетику та не відновлювальну природу, екологічне споживання. Дітям потрібно говорити, що не варто залишати кран відкритим, чому мати багато іграшок — не просто нерозумно, а й шкідливо. Важливо їхати на природу, важливо показувати міста без жодного деревця, а на противагу показувати і річки і ліси в нормальному чистому стані.
Моя big idea, насправді, дуже проста: тема зміни клімату і адаптації до нової реальності має так чи так бути в кожному підручнику. Адже з маленького складається велике. Якщо в кожному предметі висвітлювати потроху, це дає big picture і розуміння проблеми дитині.
