Офіс каналу 1+1, перевірка паспорту, безліч коридорів та телевізорів, ліфт і знову коридори. Сьогодні — інтерв’ю з телеведучою ТСН та мамою трьох дітей — Марічкою Падалко. Бесіда почалась з обговорення еміграції, формування середнього класу та відповідальності журналіста. Я розмовляла з досвідченим робітником служби новин, за плечима якого майже 15 років прямих ефірів. Та водночас — з мамою, яка показала відео зі школи та розплакалась, згадуючи дитячу книжку. Яку саме — читай в нашому інтерв’ю.
Принципи виховання
Батькам дуже притаманно реалізовувати свої амбіції на дітях. Вони підсвідомо намагаються дати те, чого в них самих не було. Простий приклад: віддаю дитину на півдня мамі і через деякий час телефоную дізнатися, як справи. Наше покоління розповідало б, в якому дитина настрої, чим займається. Що кажуть наші батьки? Що вона поїла або збирається їсти.
— Як діти?
— Сьогодні прекрасно їли.
У мене в дитинстві не було соціального життя. Лише в першому класі пішла в секцію танців. Батьки хвилювалася, щоб я не захворіла. Дітей тоді водили фотографуватися у салони і одягали в найцінніше. Я на всіх фотках в шубі. Батьки дуже пишалися тим, що купили мені її за чеки, якими батькові платили за службу в Сомалі. Я була дуже домашньою дитиною, постійно сиділа вдома. Тому зараз в мене з дітьми сумарно 15-16 секцій на тиждень. Плавання, малювання, футбол, гімнастика. Хочеться, щоб діти максимально розвивалися. Але щоб це було їхнім бажанням.
Коли Маші набрид балет, і вона захотіла піти на бальні танці, спитала мене: “А ти не засмутишся, якщо я кину балетну школу?” В подібних ситуаціях я завжди кажу дітям, що вони це роблять не для того, щоб я стала щасливою, а для себе. Що взагалі ваша мета — стати щасливим. Як завгодно. Хочеш перукаркою — вперед, хочеш бути футболістом — будь футболістом. Я ніколи їм не буду нав’язувати правильні професії, соціальності або те, що, на мій погляд, престижно та перспективно. Так, я їм буду пояснювати, які можуть бути виклики в тій чи в іншій професії, але хочу, щоб вони робили те, що їм подобається. В правильності такої позиції я переконалася ще більше, коли почала викладати в нашій телешколі, де вчаться на ведучих інформаційних новин. На першому занятті ми всі знайомимося, кожен розповідає про себе. І дуже багато історій починається словами “Я завжди мріяла бути тележурналістом, але батьки хотіли по-інакшому”. І лише зараз, в 30 років, люди починають займатися своєю мрією. Я не хочу, щоб в моїх дітей так склалося життя. Хочу, щоб вони відчували і підтримку батьків, і максимальну свободу вибору.
Ще один принцип – ставитися до дітей, як до дорослих. Я ніколи не скажу: “Мама права, тому що вона мама і просто тому, що вона старша”. В нашій родині немає вікової дискримінації.
Дуже багато батьків пишаються тим, що дитина слухняна. Для багатьох ця характеристика є позитивною. І мене дуже дивувало те, що в англійських та американських підручниках немає такого прикметника як “слухняний”, коли мова йде про дитину. Її пропонують описувати як веселу, мрійливу, активну або розумну. Слово “obedient” ніколи не застосувується до дитини. Це скоріше про людину, яка підкорюється комусь або є законопослушною. Звісно, мені хочеться, щоб діти прислухалися до мене, але робити з них сліпослухняних я не хочу. Зі слухняних дітей виростають слухняні дорослі, які ніколи не проявлять ініціативу, не стануть пассіонаріями.
І ще один принцип — жодних фізичних покарань. Коли Маші було десь років три, вона запхала в ніс намистинку. Тоді були дуже популярні ці набори для майстрування прикрас. У клініці Охматдит нам порадили класного хірурга. Ми прийшли до неї, розповіли, що сталося. І вона сказала: “Треба і тебе, і маму по попі…” Моя дитина взагалі не зрозуміла, до чого це і сказала: “Попа не болить. Ніс болить”. Мені здається, що тілесні покарання — це приниження. Так, ми всі втрачаємо контроль, терпіння, і хочеться когось вдарити. Я, наприклад, завжди б’ю стінку, якщо дуже припече. Але все ж таки по одному разу кожному з моїх дісталося. Вони це добре пам’ятають і люблять це згадувати, як найбільшу прикрість в житті. Дорослі керуються надіями на те, що це легке рішення. Можливо, в короткий момент — так, але в перспективі — точно ні.
Я колись навіть написала про це колонку в ще старий Кореспондент. Правда, зараз вони змінили ім’я автора. Мене дуже обурювала реклама на телебаченні, яка фактично пропагувала і схвалювала фізичні покарання дітей. Доречі, реклама великих брендів. Коли я народила Катю cім років тому, була популярною реклама Tide. І там була ціла рекламна кампанія з меседжем про те, який цей пральний порошок класний — діти тепер можуть бруднитись, а батьки їх не сварити. Для зйомок використовували звичайних людей. І в одному із роликів була мама хлопчика, який грає в футбол і постійно забруднюється. Вона каже, що часто сварить його і може по шиї дати. І все дуже радісно, з посмішкою, ніби це нормально. З часом я перетнулася з Procter & Gamble. Намагалася дізнатися в їхніх бренд-менеджерів, як вони це допустили, чи вони отримали схвалення в Швейцарії. Тому що в Європі така реклама неприпустима. Вони навіть написали мені офіційне пояснення про те, що реклама в кожній країні мала регіональний характер і, на жаль, в Україні він такий.
Але мені здається, що все ж таки за останні роки погляди змінилися. Нещодавно з дітьми дивилися Електроніка. Там є сцена, де вчитель тріскає дітей лінійкою по руках, і це мило. І в фільмі це подається дуже позитивно і весело.
На новорiчнi свята дивилася фільм “Три орешка для Золушки”. Я обожнюю цей фільм з дитинства, ніколи не помічала речей, які мене здивували цього разу. Навіть говорила з керівництвом каналу, що якщо ми ще будемо показувати цей фільм, то один шматок треба вирізати. Там є момент, коли принц зі свитою їде на полювання і вони вбивають лисицю. І ця вбита тварина з кров’ю крупним планом з’являється на екрані.
Про дітей і новини
Звісно, мої діти цікавляться новинами. Маша — моя середня дочка — навчається в другому класі. В школі нещодавно був день сім’ї: всі уроки викладають батьки. В той день я провела англійську і позакласне читання. Після занять я готова була в усьому підтримувати вчителів, тому що це дуже важка робота. Потрібно мати дуже багато терпіння і любові.
Було необов’язково читати урок по програмі. Можна було просто розповісти дітям щось цікаве з твоєї професії. І от в нашому класі є тато — голова прес-служби адміністрації президента. Він проводив урок про джерела інформації і навіть привів з Банкової оператора. В кінці урока попросив дітей на камеру розповісти про свої мрії та декілька слів побажань. Зробили це в форматі інтерв’ю: одна дитина тримає мікрофон, а інша — відповідає на питання. І Маша сказала, що хоче поміняти президента і щоб новий був краще за цього. А якщо не буде, то хай цей президент лишається, але краще працює. І щоб закінчилася війна і більше ніколи не починалася.
Це мені розповіла вчителька, а потім батьки скинули і відео. У Єгора тоді якраз був сесійний тиждень. В цей час дуже важко з ним зв’язатись. Тому я відправила йому смску про цей смішний випадок. А потім в одній газеті з’явилося приблизно таке: “Соболєв хочет отставки Порошенко. Корреспонденты украинских новостей в парламенте сфотографировали смску Егора Соболева, где было написано “измени президента”. Абонент, которому писал Соболев, был зафиксирован, как Маричка. Наверное, это его жена, которая впервые публично говорит об отставке Порошенко”. Я давно так не сміялася. Написала про цей фейк у ФБ. Потім “Украинские новости” випустили другу статтю з таким заголовком: “Як пояснила дружина Соболєва, відставки хоче не він, а його донька”.
А в 2014 році, коли йшов Майдан, я написала в ФБ, як діти в школі грають в Беркут, що вони погані, а майданівці — хороші. Газета “Вести” це підхопила, прийшла до директора і дізнавалася, чи знає він, в які ігри діти грають. На жаль, через мене та чоловіка вони потрапляють в такі історії і вимушені розбиратися в цьому. Дівчата менше, а от син точно знає, хто з якої фракції. Пам’ятаю, що ми навіть перед виборами в Раду розписали тоталізатор, скільки яка партія візьме, бо він дуже цим цікавиться.
В 2014 році в найтяжчі дні 18, 19, 20 лютого ми відвезли дітей до батьків, щоб бути спокійними. І пам’ятаю, коли ми прийшли їх забрати, розповіли в доступній формі, що сталося. Перше питання Міши було: “Мам, так угоду підписали?”. Тобто він пам’ятав, за що люди вийшли на Майдан. Хоча його найбліьша амбіція — стати футболістом. І єдині 12 балів у школі — це з англійської, тому що за кордоном футболісту ж треба англійською говорити. Дуже хоче потрапити в Англію, бо це батьківщина футболу. Колись у нас на каналі був проект про вивчення англійської мови. Знімали мотиваційні відео. І там був Рєбров, який сказав, що саме завдяки англійській зміг грати в Англії. Можна сказати, що Міша був ідеальною цільовою аудиторією. При тому, що школа не викликає в нього великого ентузіазму, англійську вчить дуже старанно.
Про відпочинок
Останні три роки ми всі вихідні проводимо за містом. Раніше їздили в торгівельні центри, кіно. Зараз ми настільки активні впродовж п’яти днів, що просто любимо побути у вихідні на дачі. І, якщо нам не потрібно нікуди їхати, дуже щасливі. Насолоджуємося природою, бігаємо, дихаємо повітрям, діти дуже люблять гуляти.
Ми зараз не їздимо за кордон з багатьох міркувань: як з фінансових, так і з політичних також. Цього року ми були в Лазурному на Херсонщині, в минулому — в селищі Лугове Миколаївської області. І поруч заїжджали в Коблево. За дві години мені його вистачило. Все гуде, багато людей, дискотеки. Можливо, людям, які живуть достатньо закритим життям, хочеться більше екшена під час відпочинку. Нам хочеться забитися в нірку, якщо є така можливість. Обов’язково граємо в настільні ігри.
Дитячі книжки від Марічки Падалко
Поліана, Елеанор Ходгман Портер
Це про дівчину з великим серцем та дуже тяжкою долею. Але вона в усьому намагалася шукати хороше. Наприклад, якщо ти захворів, то в тебе є можливість почитати книжки і до тебе приходять друзі. Якщо вєєрне відключення і немає світла, значить можеш більше поспілкуватися з чоловіком. До речі, він мене в такий спосіб підтримує і каже, що от є люди, які апріорі худі, що б вони не їли. А ти маєш слідкувати за собою, займатися спортом. Але це також формує твій характер та позитивно відображається на самопочутті.
Казки дідуся Гурана, Петріашвілі Гуран
Діти забороняють мені її читати. Здавалось би, дитяча книжка з простими історіями, але так зворушливо написано, що плачу к кінці кожної розповіді. Це просто гімнастика для душі дорослих.
Літачок-рітявничок, Наталя Вовк
Це одна з найулюбленіших. А такі книжки всюди возиш с собою і десь губиш. Я купила ще одну і читала вже молодшій дитині. А до цього читала її років п’ять назад. Це книжка про літачок , який був непоказним, і інші літаки с нього насміхалися. Але довелося рятувати дитину з гірського району в Карпатах, і тільки цей літачок міг туди дістатися. Він врятував хлопчика, і всі почали його поважати і стали відправляти на відповідальні завдання в складних місцевостях — в Карпатах та Криму… Зараз це, звичайно, дуже зворушливо сприймається, зі сльозами на очах, але все одно книжка дуже мила та класна.
З Марічкою Падалкою проводила бесіду Даша Савгир