Я щиро вважала, що всі «нормальні» діти слухаються «нормальних» батьків. І у будь якій ситуації поводяться «нормально».
N років назад, я сиділа і слухала розмову подруги, яка жалілася, що пропускає чийсь там день народження в кафе, тому що її 1.5 – 2 річному сину (не пам’ятаю скільки йому було точно) не сидітиметься на місці і вона не хоче бігати за ним по залу.
– «А якщо скажеш, йому посидіти тихенько, поїсти чи помалювати, що не послухається?», – здивовано перепитувала я
– «Ні, максимум 10 хв, більше не всидить»
– «Ніякого виховання і дисципліни!»,- подумала я, але дуже обачливо не озвучила свого обурення / здивування в голос
Як часто тепер я згадую ту розмову і ту ситуацію. І ось вчора знов.
Коли в тебе немає дітей – ці шумні галасливі неконтрольовані істоти, які норовлять заглянути в твоє купе, відверто дратують. Коли тобі 2 роки – восьмигодинна поїздка в поїзді триває вічність
Я теж раніше думала, що неслухняні діти – вина надмірного попускання, відсутності дисципліни та балування батьками.
Я була переконана, що висять на поручнях, бігають по проходу та стрибають як мавпи лише гіперактивні чада і це неодмінно треба лікувати.
Тому напишу так.
Колись у вас теж будуть діти, або будуть ще діти, і ви зрозумієте що вони активні, галасливі і різні (це для тих у кого слухняні пишу).
І це нормально, і це не погано, і вони теж виростають нормальними людьми.
І ви і гадки не маєте скільки книжок про виховання їх батьки прочитали, скільки методів і підходів перепробували, який лікарів обійшли та яких рекомендацій послухали.
Перш ніж зробити зауваження або дати “цінну” пораду, увімкніть толерантність і згадайте мій пост
Всім добра 
Автор Раїса Шафар