Про те, як з хлопчика Михасика, якому раза три роки, справжнього українця робили. Розповідь мами Наталі Бушковської, авторки блогу NinnaNanna
“Я завжди підтримувала ідею українізації. Мені видавалось дивним, що ми єдина країна на мапі, де можна отримати роботу без знання державної мови.
Після революції гідності ми з чоловіком почали переходити на українську мову в мандрівках. Це був перший крок самоідентифікації. Але в побуті ми продовжували спілкуватись російсько мовою. Російською розмовляли з нашим сином, тоді ще немовлям. Долати звички виявилось дуже важко.
Моя подруга підійшла до питання більш відповідально. Вона досить багато спілкувалася українсько ще до всіх подій. І повністю перейшла на неї після революції. З сином, трохи молодшим за нашого Мішка теж спілкувались українською. Одного разу їй задали питання, яке потім і я сама буду чути багато разів: “Навіщо?” Це питання мене здивувало. Мені було чудово зрозуміло “навіщо”. Але виявилось, що не для всіх це було так явно. Відповідь мені дуже сподобалась. Я її навіть процитую:
Ми виросли в російськомовних родинах, російська — мова країни, в якій ми народилися. Кирило народився в іншій. Якщо говорити з ним російською на тій підставі, що ми виросли “на російській”, то він говоритиме російською, зі своїми дітьми (за такою ж логікою) — російською і так до скону. Це коло треба перервати, думаємо ми.
Це мене надихнуло і буквально наступного ранку я перейшла з сином на українську мову.
Було важко. Я зрозуміла, що це навіть не друга рідна мова для мене. Це просто іноземна мова, яку я добре знаю. Були моменти, коли мені здавалося, що англійською мені буде спілкуватися з дитиною легше, аніж українською.
Ще з самого початку нашої подорожі я чула багато думок, які майже переконували мене зупинитись і “не выпендриваться». Але мені дуже допомогла підтримка чоловіка, який завжди всі ці думки критикував вщент. Ось ці думки. Їх розкритикував не тільки мій чоловік, але й саме життя:
Він буде розмовляти суржиком
Це був мій найбільший страх. Чистота мови моєї дитини для мене дуже важливі. До того ж, ми не виключали російську мову з нашого життя повністю. Ми не змушували бабусь та дідусів переходити на українську. І мені багато хто казав, що краще вже дитина вивчить одну мову гарно, аніж дві аби як. Спочатку мої страхи здійснювались.
Михась справді розмовляв суржиком. Та що там Михась! Я сама ловила себе на корявих фразах типу: “Михасик, піди будь-ласка виключи світ”. Але поступово і моє, і його володіння українською покращувалось. Ми багато читали. Свинка Пеппа різко українізувалась. Ми частіше стали спілкуватись українською з чоловіком. І зараз моєму синові три роки. Він розмовляє гарною українською мовою. Володіє досить багатою лексикою: такі слова як “бабак”, “кульбабка”, “моторошно”, “второпати” і багато інших смачних українських слів він вивчив в ранньому дитинстві, і на відміну від мене, для нього вони дійсно рідні. Мову продовжуємо покращувати.
Навіщо такі труднощі? Піде в садочок і все вивчить
В цьому питанні, моя думка незмінна: не вивчить. Ми всі вчили українську мову в садочку й школі. Ми можемо читати українською (до речі, не завжди без словника), ми можемо передивлятись розважальні фільми та реаліті-шоу. А тепер спробуйте порозмовляти! Можете навіть записати себе на диктофон. Да ви за голову схопитесь, коли почуєте весь той суржик, який наговорите. Давайте чесно: ми не вміємо розмовляти українською мовою. І виправити це можливо лише на рівні родини.
Ви взагалі не використовуєте російську? Чому?
Використовуємо. І, на жаль, частіше, аніж хотілося б. Але це був свідомий вибір: Я велика шанувальниця Чехова і не хочу позбавляти свого сина насолоди читати його в оригіналі. Тому російська мову він чує, він дивиться деякі мультики російською та читає книжки. І він чудово розуміє російську. Але розмовляє українською. Ми взагалі країна білінгвів. Тільки тепер я працюю над тим, аби домінуючою мовою в житті моїх дітей виступала українська.
І неочікувана проблема:
Мою дитину часто не розуміють
Особливо діточки, які ще не ходять в дитячий садок. Вони біжать до мами з питанням: “А что мальчик говорит?”. Так що, мені смішно чути про якийсь націоналізм та українізацію загалом. Україномовні діти в нас — це меньшість. І цим все сказано.
Також, мене турбує мізер якісного дитячого контенту українською мовою.
Але взагалом, я ані хвилини не шкодую про свій вибір. Мою дитину оточує українська мова й українська культура. Велика вирогідність, що так само буде і з моїми онуками. І це і є саме ті зміни, які ніхто за нас не зробить.”
