Цікавий і парадоксальний ефект у цього вигорання.
Твоя чаша потроху наповнюється: на роботі виникають труднощі, кількість домашніх клопотів зростає, з’являються проблеми з дітьми. Градус напруги зростає, останньою краплею може стати будь-яка дрібниця.
Кап.
І ось тут починається найцікавіше. Бо вигорання — це не тоді, коли з останньою краплею відбувається вибух, емоції зашкалюють, все через край, навколо потоп та армагедон. Навпаки — твоя чаша буквально в один момент стає абсолютно порожньою: тобі байдуже. І це — страшніше за потоп.
Коли я опинилась на дні своєї чаші, там було… комфортно. Жодних істерик, сліз, дратівливості чи вибухів. Але не було там і задоволення, щирого сміху, відчуття сенсу у всьому, що робиш.
І саме цей факт допоміг усвідомити, що це дно не таке вже й зручне. Я одразу звернулася до спеціалістів, зокрема до психологині Марини Сили, і вона підтвердила, що у мене типовий стан вигорання, притаманний багатьом сучасним мамам. Одна з її цінних рекомендацій, це – «у вас має бути час тільки на свої справи (і це не прибирання), такі, що наповнюють вас радістю та задоволенням».
Перший промінчик надії з’явився, коли я суботнього ранку вийшла на подвір’я нашого будинку. Поглянула на купу дошок, з яких ще рік тому ми збиралися будувати альтанку. Кинула оком на той квадратик землі, де я планувала висадити п’ять видів сукулент, до яких у мене так і не дійшли руки. Із сумом подивилась на голу землю під яблунею, де могло би бути таке чудове місце для відпочинку теплими літніми вечорами.
Того ж дня я загітувала чоловіка на прибирання території. Вже до вечора все непотрібне було без жалю викинуте, простору стало більше і дихати стало легше. Протягом наступних вихідних ми засівали газон, підрізали кущі та дерева і навіть розробили цілий план зонування подвір’я. Чоловік обирав гриль, син Марко безапеляційно вимагав гойдалку та гамак, я замовляла садові меблі.
Нарешті я відчула, що моя чаша нарешті знову наповнюється – і наповнюється вона радістю, бажанням зробити щось – і зробити це красиво. Остаточно я це відчула в той день, коли мені доставили саджанці рослин.
З натхненням я підійшла і до дизайну саду. Мені завжди подобався скандинавський стиль меблів на зразок тих, що продаються у мережі JYSK. І це була можливість наповнити місце свого відпочинку природніми кольорами, проявити власну фантазію у декоруванні, підібрати меблі, які перетворять маленький сад на моє справжнє місце сили.
Звісно, список меблів та декору у мене був пристойний, але зараз, коли робота над садом завершена, я можу виокремити свій особистий топ-5 із мого міні-раю.
Я дуже хотіла завжди саме натуральний матеріал для гамака. Льон – ідеальний: прохолодний у спеку, дуже приємний на дотик до шкіри і виглядає органічно, як у садку, так і в кімнаті сина. А ще тепер доводиться грати в гру «Хто перший встав, того й гамак» :)
Маленькому саду – компактні та зручні меблі. Вимога до стільців та столика була єдина – мінімалістичний дизайн та зручність у використанні. Цей комплект легкий та універсальний. Залежно від погодних умов його легко можна перемістити з саду на терасу.
Ох, це ніби новорічний настрій щодня, але без снігу та клопоту, лише безліч сяючих світлячків. Мій однозначний фаворит для боротьби з депресивністю та тривожністю.
Мій емоційний стан тісно пов’язаний з кількістю світла та його якостями: м’яке та помірне освітлення цієї лампи – ідеальне. +100 до атмосферности і відчуття магії.
З моєю чутливістю до засмаги правило одне: якщо сонячні ванни – то тільки з парасолькою :) І для сина річ необхідна, тому що під нею можна гратися у спекотний день.
Зараз я розумію, що мій шлях був порівняно легким. Сад став однією із рятувальних мотузок, завдяки яким я стала викарабкуватись із дна. Але не садом єдиним вдалось зібрати до купки свій власний попіл і почати ліпити себе заново. Важливо було подбати не лише про свою душу, а й про тіло: я стала уважніше харчуватись, відновила здоровий режим сну, почала займатися спортом.
Також у подібних ситуаціях варто обов’язково поговорити з психологом або хоча б із близькими – це лише пришвидшить процес відновлення і допоможе звільнитися від зайвих тягарів.
Тепер я відчуваю себе сильнішою. Моя чаша нарешті в балансі. І щоб відродитися з попелу, іноді достатньо зробити перший крок: закласти сад та висадити самому сукуленти.